1.4.Морфо-біологічні особливості культури

М’ята перцева (Mentha piperita L.) – трав’яниста багаторічна рослина з родини Губоцвітих, розмножується в основному кореневищами.

Кореневище – підземне видозмінене стебло з вузлами, де розташовуються бруньки – вічка та утворюються корені з міжвузлями. Бруньки по довжині кореневища не рівноцінні, біологічно активнішими є ті, що розташовані блище до верхівкової частини.

Кореневища дуже легко висихають, віддаючи вологу, в результаті чого знижують свої посадкові якості. Тому під час заготівлі садивного матеріалу, зберігання його та садіння потрібно ретельно оберігати їх від висихання, присипаючи землею.

Кореневища практично не мають періоду спокою і добре проростають протягом всього осінньо-зимового періоду при 2 – 3 °С тепла. Відсутність періоду спокою є однією з основних причин загибелі кореневищ у зими з несприятливими погодними умовами – недостатнім сніговим покривом, сильними морозами та відлигами.

Утворюються кореневища у фазу кущіння надземної частини рослин, розташовуючись навкруг материнської рослини в 10-сантиметровому шарі ґрунту. Глибина утворення кореневищ не залежить від глибини загортання їх під час садіння.

Стебло від основи сильно розгалужене, з при піднятими нижніми гілками, чотиригранне, пусте або заповнене пустою паренхімою, голе або з рідкими, короткими, притиснутими волосками, густо облиствлене.

Листки черешкові, продовгасті чи яйцевидно-ланцетні, навхрест супротивні, довжиною 6 – 8 см, шириною 2 – 3 см. Зверху листки темно-зелені, гладкі; знизу – більш світлі, з рідкими прижатими вдовж жилок волосками, з обох сторін розміщені дрібні жовтуваті масляні жилки овальної форми.

Квітки дрібні, рідко двостатеві (як правило, переважають жіночі), розміщені на коротких квітконіжках, від лілово-синього до фіолетового кольору, зібрані в колосовидне суцвіття. Віночок злегка неправильний, блідо-рожевий або блідо-фіолетовий, лійкоподібний, чотирилопатевий; верхня лопать трохи ширша і довша решти, на верхівці виїмчаста. Пиляки в кількості 4, фіолетові, коротші за віночок; маточка з верхньою чотирироздільною зав’яззю і довгим на верхівці двороздільним стовпчиком. Пилок м’яти перцевої округлої форми, життєздатність якого 5 – 8 днів. Квітки майже повністю стерильні, рослина зав’язує в середньому одну насінину. Цвіте м’ята перцева в липні-серпні.

Плід складається з чотирьох темно-бурих оберненояйцевидних горішків, довжина їх майже 0,075 мм. Маса 1000 «насінин» (горішків) 0,065 г, схожість 10 – 20 % [5].

У циклі однієї вегетації рослини м’яти перцевої проходять наступні основні фази розвитку: відростання (початок і повні сходи), стеблування, бутонізація, початок цвітіння, повне цвітіння і відцвітання.

М’ята є вологолюбною рослиною, підтвердженням цього є те, що дикорослі рослини зазвичай ростуть на вологих ґрунтах в долинах та заплавах річок, рідше на суходолах. По чутливості до додаткового зволоження ґрунту м’ята відноситься до мезофітів, але володіє в деякій ступені властивостями гідрофітних рослин.

Для отримання нормального урожаю м’яту, як вологолюбну культуру, рекомендують вирощувати на поливі навіть в зонах достатнього зволоження, де кількість опадів становить 1000-1200 мм.

М’ята – світлолюбна рослина, на урожай надземної маси має великий вплив високий рівень освітлення. Для нормального росту і розвитку м’яти необхідно в середньому 12-14 годин сонячного освітлення, якщо тривалість освітлення менше, що спостерігається в осінній період , інтенсивність росту, наростання надземної маси і накопичення ефірного масла знижується, припиняється розвиток генеративних органів (суцвіть і квіток). При цьому нижні пагони перетворюються в надземні сплетіння, урожайність кореневищ збільшується, а листків - падає.

Більшість дослідів вважають м’яту культурою помірної зони з порівняно вологим кліматом і середніми температурами в період вегетації -17-18ºС. Активний ріст розпочинається при стійкій середньодобовій температурі 3-5°. А.А. Хотіним відмічено, що зі збільшенням середньодобової температури до 23-25º вміст ефірного масла в сировині зростає при деякому зниженню в ньому ментолу. Для формування хорошого врожаю середньостиглих сортів необхідна сума позитивних температур 1500-1600°С, пізньостиглих – 18000-2000ºС, а а для отримання двох урожаїв в рік – більше 3200°С.

Однією із біологічних особливостей перцевої м’яти і її сортів є низька морозостійкість кореневищ, тоді як дикорослі форми M. Spicata, M. Gentilis, деякі форми M. Longifolia широко розповсюджені в Україні і володіють високою морозостійкістю.

В зв’язку з тим, що кореневища районованих в Україні в 60-х-80-х роках сортів м’яти Прилуцька-6 та Краснодарська-2 також не володіли достатньою морозостійкістю, в суворі зими відбувалось значне їх вимерзання і сортові посадки знаходились в сильній ступені засміченими дикорослими моро стійкими формами м’яти. Особливо критичними були зими 1946, 1956, 1960, 1963 і 1972 років, а в сурову зиму 1971-1972 років посівна площа під м’ятою зменшилась до 913 га, в той час як у 1950-1955 роках площа під цією культурою в Україні складала 11-13 тис. га. Проведені досліди показали, що як неморозостійкі культурні сорти м’яти, так і моро стійкі дикорослі види M. Spicata, M. Gentilis не мають глибокого періоду спокою. В осінньо-зимовий період кореневища м’яти знаходяться в стані вимушеного спокою, причому бруньки у неморозостійких сортів при створенні сприятливих умов швидше виходять із цього стану, ніж у кореневищ моро стійких форм. Напевно це і є одна з причин слабкої морозостійкості кореневищ M. Piperita і сортів Прилуцька-6 і Краснодарська-2. Крім того, на стійкість кореневищ до низьких температур суттєвий вплив здійснює залягання кореневищ в ґрунті, так як зі збільшенням залягання кореневищ слабшає несприятливий вплив на них низьких температур. У морозостійких видів м’яти кореневища розміщуються в ґрунті на великій глибині, основна маса їх розміщена на глибині 5-10 см, а у неморозостійких сортів – 0-5 см.

В кореневищах морозостійких видів м’яти в осінньо-зимовий і весняний періоди нагромаджується більше розчинних цукрі і небілкових форм азоту, які виконують захисну роль при дії низьких температур. Крім того, морозостійкість кореневищ також залежить від водоутримуючої здатності їх тканин. Тканини кореневищ морозостійких видів м’яти в осінньо-зимовий період мають меншу обводненність, ніж у неморозостійких сортів, а вміст зв’язаної води – вищий. У зв’язку з цим морозостійкі форми мають високі показники імпедансу – сумарного електричного опору тканин кореневищ. Ці фізіологічні особливості морозостійких і неморозостійких форм м’яти необхідно враховувати при селекції на морозостійкість, так як основною проблемою на Україні є створення нових більш морозостійких сортів.

В період відносного спокою кореневищ (взимку) м’ята перцева може переносити морози – 10 °С, проте на глибині залягання 3 – 4 см при температурі – 10 °С, – 12 °С кореневища гинуть на протязі доби. Якщо плантація покрита шаром снігу в 15 – 20 см м’ята переносить більш низькі температури (– 25 °С, – 30 °С). Варто відмітити, що сходи і проростки кореневищ м’яти практично повністю гинуть при – 5 °С, – 7 °С. Тому для обробітку м’яти перцевої та її сортів було рекомендовано на зиму поля вкривати чи зберігати посадковий матеріал в кагатах. В подальшому, після 80-х років, в результаті створення зимостійких сортів на основі міжвидової гібридизації ця необхідність зникла [6].