7. Принципи страхування.

Принцип  це фундаменталь­не положення, правило, яке є основою для розробки інших правил і положень.

В англійському праві існує 5 базисних принципів страхування, які знайшли своє поширення в усьому світі і на яких будується будь-який договір страхування.

• Принцип страхового інтересу.

Якщо відсутній майновий інтерес, тобто страхувальник не є власником, орендарем, користувачем майна, яке має бути застрахованим, то він і не понесе збитків при настанні страхової події. Укладений договір страхування в цьому випадку з юридичної точки зору вважається недійсним.

• Принцип максимальної сумлінності сторін.

Цей принцип є основним у взаємовідносинах між страховиком і страхувальни­ками, бо страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами. Страхувальник володіє ін­формацією про всі властивості майна, про стан здоров’я тощо. Він повинен повідомити страховика про всі суттєві обставини ризику, навіть не будучи запитаним про це, для визначення адекватної плати за страховку. Якщо з’ясується, що інформація страхувальника неповна або недостовірна, договір страхування може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

• Наявність причинно-наслідкового зв’язку між збитком та подією, що його викликала.

Причина ви­никнення збитку є основою договору страхування, бо залежно від переліку ймовірних страхових ризиків встановлюється та чи інша плата за страхування. Крім того, перетворення ймовірного страхового ризику на фактичну страхову подію веде до виплати страховиком страхового відшкодування на користь страхувальника. Т.ч. характеристика події як страхової за конкретним договором безпосередньо зачіпає фінансові інтереси обох сторін страхової угоди. Буває так, що збитки страхувальника є наслідком цілого ланцюга подій і дуже важливо для страхової компанії з’ясувати, яка із цих подій є безпосередньою причиною збитків і чи належить вона до страхових подій за договором.

• Принцип відшкодування збитків у межах реально заподія­них втрат.

Страхо­вик, сплативши страхувальникові страхове відшкодування, пови­нен повернути його в той фінансовий стан, в якому він знаходився до настання страхового випадку. Страхування не є за­собом збагачення. Воно тільки компенсує дійсні втрати.

• Принцип суброгації.

Сутність принципу полягає в переході до страховика, який сплатив страхове відшкодування, права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Так, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль страху­вальника пошкоджено іншою особою і проти неї відкрито кримі­нальну справу, страховик має право на стягнення з винної особи суми фактично виплаченого ним потерпілому страхувальнику страхового відшкодування.

8. Виникнення страхування та основні етапи його розвитку.

Ідея страхування виникла в Стародавньому Римі та Вавилоні. Окремі елементи страхування були відомі за тисячі років до нашої ери: в третьому тися­чолітті до нашої ери на території теперішнього Іраку торгівцям видавали суми грошей у формі позики або створювалась «спільна каса» для захисту їхніх інтересів на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше ця територія відійшла до складу рабовласницького Вавилону. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) вима­гали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі, наприклад, нападу на когось із них роз­бійників чи ще якоїсь іншої несподіваної пригоди. Така практика була виправданою і тому передавалася з покоління в поко­ління. Вона вдосконалювалася й поширювалася на інші землі. Так пос­тупово формувалася свідомість про доцільність застосування страху­вання спочатку під час перевезення вантажів, а згодом і в інших сфе­рах діяльності та життя людей.

Античне страхування відрізнялось замкненим розподілом збитку між учасниками об’єднання, основною формою страхування була страхова взаємодопомога, не існувало страхового фонду, була відсутня диференціація страхових випадків.

Страхування в Стародавньому Римі – з’являються професійні союзи та колегії, які надають допомогу по хворобі та каліцтву; стихійні лиха та нещасні випадки диференціювалися. Поширеним було взаємне страхування ритуальних витрат. Тут надавали великого значення культу похорону. Влаштування похоронних проце­сій і спорудження пам'ятників вимагало значних одноразових витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних коле­гіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалося правови­ми гарантіями. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати на­лежні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоро­нами заповідача.

Страхування в Середньовіччі поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Страхові внески вносяться щомісячно, створюється страховий. фонд, страхування поділилось на особисте та майнове.

Страхування на Русі – з’явилося державне обов’язкове страхування, елементи цивільної відповідальності страхувальника перед третьою особою, страхування не мало на меті отримання прибутку.

Капіталістичне страхування – страхування набуло комерційного характерру, відбувається за рахунок продажу страховвих полісів, страхова послуга стала товаром, з`вилися асоціації, картелі, акціонерні страхові товариства, нові види страхування – вогневе, морське, страхування життя, від нещасних випадків.

Монополістичне страхування – після революції 1917р. страхова справа оголошена державною монополією, запроваджений контроль за всіма видами страхування , створена єдина страхова компанія, яка проводила страхування по всій території країни.

Страхування в умовах ринк. економіки – з’явилися компанії, альтернативні держстраху, приймається закон ”Про страхування “.