Методи виправлення радіопередач, що йдуть у прямий ефір

Під час прямого ефіру (наприклад, репортажів з місць подій, круглих столів тощо) роль редактора повинен виконувати безпосередньо журналіст, який бере інтерв’ю, веде бесіду тощо.

1. Журналіст-редактор повинен, не заважаючи мовцеві, висловити свою думку:

- прокоментувати (пояснити) реципієнтам незрозумілі слова, сказані мовцем;

- вказати на неморальність вислову мовця, якщо такий було допущено;

- припинити репортаж, якщо мають місце критичні ситуації (виникнення сварки між мовцями, завдання ними один одному образ, вживання лайок тощо).

2. На випадок виникнення критичних ситуацій і припинення прямого ефіру студійний редактор завжди повинен мати напоготові звукові заставки для заповнення всього або частини часу, відведеного в ефірі на передачу чи її фрагмент.

3. Коли заздалегідь відомо, що під час передачі можливе виникнення критичних ситуацій, редакторові слід мати напоготові іншу записану передачу, яка за часом дорівнює поточній.

4. Звісно, редактор повинен уникати включення в програму таких передач, під час яких можуть виникати критичні ситуації.

5. Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів безпосередньо в прямому ефірі, вести список цих помилок й повідомляти дикторів про допущені помилки.

Це дає змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

Таким чином, аналіз мови сучасних українськомовних радіопередач свідчить про те, що для великих радіостанцій слід обов’язково запроваджувати посади штатних редакторів, які повинні стежити за культурою мови, зокрема таким явищем, як суржик. Для малих радіостанцій з цією метою доречно використовувати вибіркове редагування радіопередач.

Розглянуті галузеві норми редагування радіопередач мають експериментальний характер. За результатами використання на практиці вони вимагають належного виправлення й доопрацювання.

Тема 7. Норми редагування телепередач (2 год)

1. Багатоаспектність поняття «телевізійний редактор».

2. Етапи телевізійного процесу.

3. Етапи редагування телепередачі.

Багатоаспектність поняття «телевізійний редактор»

Низка спроб визначити поняття «телевізійний редактор» була зроблена ще в 60-70-ті роки. Часто у визначенні завдань редактора підкреслюється лише два напрями роботи – правка тексту (літературний редактор) і керування телередакцією (головний редактор). Звичайно, ця діяльність посідає значне місце в роботі будь-якого редактора, але не повинна призводити до втрати «проміжної» ланки, яка є основною. Адже до обов'язків редактора належить ще й складання тематичного плану програми, визначення найбільш важливих та значущих тем, пошук авторів і цікавих учасників програми. Редактор першим оцінює матеріал і затверджує його.

Не менш важливим аспектом у роботі редактора на телебаченні є з'ясування питання про придатність чи непридатність матеріалу для відтворення на екрані. Специфіка телебачення вимагає від редактора вміння «бачити» написане. Текст телевізійної передачі/сюжету не можна ні створювати, ні правити без урахування змісту відеоряду, тобто характеристики того, що буде в кадрі. Ось чому телевізійному редактору доводиться перевтілюватися й у журналіста, режисера, оператора.

Професія редактора – одна з небагатьох, в якій поєднується критик і мовознавець, організатор і художник, педагог і, звичайно, журналіст. Визначеннями, що найкраще і найповніше узагальнюють процес телередагування - система виробничих дій у сфері телевізійного мовлення, спрямованих на підготовку матеріалу до виходу в ефір.

Телевізійний редактор – це посадовець (професійний працівник), сферою діяльності якого є телебачення, а основним функціональним обов'язком – організація редакційно-видавничого процесу в рамках удосконалення телевізійного продукту – від задуму створення до випуску в ефір.

Телевізійне редагування – процес творчий, його великою мірою визначають індивідуальні особливості та смаки редактора. Тим не менш на практиці склалася певна методика редагування, знання якої необхідне кожному редактору.