Загальне вчення про хворобу.

Загальна нозологія включає такі поняття: здоров’я, норма, хвороба, патологічний процес, патологічний стан, патологічні реакції. Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад (ВООЗ). В практичній діяльності лікаря використовується визначення, у відповідності з яким здоров’я – це стан норми. Виникає питання, що ж таке норма. Існує два підходи до визначення цього поняття: статистичний і загальнофізіологічний. Стосовно першого, норма – це те, що найбільш часто зустрічається серед людей. Стосовно другого, норма – це біологічний оптимум функціонування і розвитку організму. Друге визначення відображає науковий підхід до поняття “норма”. Але цей підхід, внаслідок обмеження наших знань і можливостей  залишається поки що не реалізовним. Тому лікар у повсякденній діяльності користується статистичним визначенням норми.

Існує декілька визначень поняття “хвороба”. Вашій увазі пропонується наступне. Хвороба – це порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних факторів зовнішнього або внутрішнього середовища, яке характеризується зниженням працездатності і пристосування з одночасною мобілізацією захисних сил.

У хворобі завжди існує два протилежних процеси. Один із цих процесів і І.П. Павлов назвав фізіологічною мірою проти хвороби, а другий – власно патологічним, або поломом. Два процеси хвороби існують одночасно. Наприклад, при абсцесі ми бачим загибель обмеженої ділянки тканини, але тут же і еміграцію лейкоцитів, фагоцитоз, які захищають організм. Вміння розрізняти їх входить в завдання лікаря. Він повинен намагатись до того, щоб вилучити “власно патологічне” і в той же час стимулювати захисне.

В даний час нараховується біля тисячі хвороб. Але кількість їх міняється з часом. Деякі хвороби зникають, інші з’являються. Наприклад, променева хвороба не існувала доки не використовувались рентгенівські промені. Не існувала і космічна медицина, доки не було космічних польотів.

В основу класифікації хвороб взяті такі критерії:

Етіологічна класифікація основана на наявності загальної причини для      групи захворювань. Наприклад, хвороби інфекційні і неінфекційні. За цим же принципом можна згрупувати хвороби, причиною яких є інтоксикація (харчова, професійна), генні і хромосомні мутації (спадкові хвороби) та інші.

Топографо-анатомічна класифікація складається за органним принципом: хвороби серця, нирок, нервової системи і тому подібне. Вона зручна практично. Крім того, вона відповідає сучасній спеціалізації лікарської допомоги. Вона поєднується з класифікацією за функціональними системами: хвороби системи крові, системи травлення, опорнорухового апарата і т.п.

Класифікація хвороб за віком і статтю. Розрізняють дитячі хвороби, хвороби старечого віку, хвороби жіночих статевих органів.        

Екологічна класифікація хвороб виходить із умов існування людини – температури повітря, атмосферного тиску, сонячного освітлення.

Класифікація за наявністю загального патогенезу: алергічний, запальні хвороби, пухлини, шок, гіпоксія.

Кожна хвороба – страждання всього організмі незалежно від розповсюдження пошкодження органів і тканин. В той же час існує певна локалізація і обмеженість патологічних змін, які властиві більшості захворювань.

Патологічний процес – це поєднання місцевих і загальних реакцій, які виникають в організмі у відповідь на пошкоджуючу дію хвороботворчого агента.  Розвиток патологічного процесу залежить як від етіологічного фактора, так і від реакивних властивостей організму. Це поєднання процесів руйнування (пошкодження) і захисних компенсаторних реакцій, які виникають на різних рівнях організму під дією патогенного чинника. Патологічний процес може розвиватись на молекулярному, клітинному, тканинному, органному і системному рівнях. Якщо патологічний процес охоплює організм в цілому, тобто порушує його життєдіяльність, то він перетворюється на хворобу. Тому патологічний процес – це не обовязково хвороба, але не може бути хвороби без патологічного процесу.

Патологічні процеси можуть бути типовими, вони протікають однаково при різних патогенних впливах, в різних органах і в різних організмах. Прикладами таких процесів можуть бути запалення, гарачка, пухлинний ріст, місцеві розлади кровообігу, гіпоксія.

Патологічний стан – це патологічний процес, який розвивається більш повільно. При цьому порушення залишаються незмінними протягом тривалого часу (роки, десятиріччя). В широкому розумінні патологічний стан – це сукупність патологічних змін в організмі які виникають внаслідок розвитку патологічного процесу. У вузькому розумінні слова – це стійке відхилення від норми, яке має негативне біологічне значення для організму (рубець, втрата зубів). Патологічний стан часто є наслідком патологічного процесу. Так, запалення рогівки може завершитись утворенням більма, яке зберігається все життя. Можливий і зворотній перехід патологічного стану в патологічний процес. Наприклад, на місці післяопікового рубця під впливом канцирогенних факторів може утворитись пухлина.

Патологічна реакція – це неадекватна і біологічно недоцільна відповідь організму або його систем на дію звичайних або незвичайних подразників.  Патологічна реакція завжди є руйнівним елементом патологічного процесу.

В розвитку хвороби розрізняють чотири періоди (стадії): 1) латентний (інкубаційний); 2) продромальний; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби. Така періодизація склалась при клінічному аналізі гострих інфекційних хвороб (скарлатина, черевний тиф). Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини) протікають за іншими закономірностями. Тому виділяють три стадії розвитку хвороби: початок, стадію власної хвороби, завершення хвороби.

Можливі наступні наслідки хвороб: видужання (повне і неповне), рецидив, ремісія, ускладнення, перехід у хронічну форму, смерть.

Видужання – це процес який веде усунення порушень, викликаних хворобою, і відновленню нормальних співвідношень із середовищем, для людини – перш за все до відновлення працездатності. Повне видужання – це стан, при якому зникають всі сліди захворювання і організм повністю відновлює свої пристосовні можливості. При неповному видужанні наявні наслідки хвороби. Вони залишаються надовго або назавжди. Видужання забезпечується терміновими (аврійними) і довготривалими захисно-компенсаторними реакціями організму.

Ремісія – це тимчасове покращення стану хворого, яке проявляється сповільненням або призупиненням прогресування хвороби, частковим зворотнім розвитком або зникненням клінічних проявів патологічного процесу.

Рецидив – це новий прояв хвороби після уявного або неповного її припинення.

Ускладнення – це вторинний по відношенню до наявної хвороби патологічний процес.

Перехід в хронічну форму означає, що хвороба протікає повільно з тривалими періодами ремісії (місяці і навіть роки). Так, в старості численні хвороби набувають хронічного характеру (хронічна пневмонія, хронічний коліт).

Термінальні стани – це пограничні між життям і смертю стани. До них відносяться стан вмирання, який включає декілька стадій: преагонію, агонію, клінічну смерть, біологічну смерть.

Преагонія характеризується глибокими порушеннями життєвоважливих функцій організму різної привалості (години, доби). В цей період спостерігається задишка, зниження артеріального тиску, затьмарення свідомості. Поступово преагонія переходить в агонію.

Агонія характеризується поступовим виключенням всіх функцій організму. Тривалість агонії – дві-чотири хвилини, інколи більше.

Клінічна смерть – це такий стан, коли всі видимі ознаки життя уже зникли (припинилось дихання і робота серця, але обмін речовин ще продовжеється). На цьому етапі життя може бути відновленим.

Біологічна смерть характеризується незворотніми змінами в організмі.

Вмирання являє собою розпад цілостності організму. При цьому спочатку руйнуються ті системи, які об’єднують організм в єдине ціле. Це перш за все нервова система. В той же час нижчі рівні регуляції в якійсь мірі зберігаються. Нервовій системі є певна черговість вмирання різних її відділів. Найбільш чутлива до гіпоксії кора головного мозку. При асфіксії або при гострій крововтраті спочатку  спостерігається активація нейронів. При цьому виникає тривале збудження, почащення дихання і пульса, підвищення артеріального тиску. Потім наступає гальмування  в корі, що має пристосовне значення, тому що на деякий час може зберегти клітини від загибелі. При подальшому вмиранні процес збудження, а потім гальмуваня і виснаження опускається нижче на стовбурову  частину головного мозку і на ретикулярну формацію. Ці відділи мозку більш стійкі до кисневого голодування. Центри довгастого мозку, наприклад, можуть переносити  анемізацію протягом 40 хвилин.

В такій же послідівності відбуваються  зміни і в інших  органах і системах. При смертельній крововтраті, наприклад,  протягом першої хвилини дихання різко поглиблюється і почащується. Потім порушується його ритм, вдихи стають то дуже глибокими, то поверхневими. Після цього дихання ослаблюється або навіть призупиняється. Це термінальна пауза, яка триває 30-60 с. Потім дихання тимчасово відновлюється, стає рідким, спочатку глибоким, а потім поверхневим. Розом з дихальним центром активується судинно руховий. Понус судин підвищується, скорочення серця підсилюється, але потім припиняються і тонус судин знижується.

В процесі вмирання проходять характерні зміни обміну речовин, поглиблюється кисневе голодування. Окислювальні шляхи метаболізму блокуються, організм отримує енергію за рахунок гліколізу. Його низька ефективність приводить до декомпенсації і ацидозу. Наступає клінічна смерть. Зупиняється дихання, кровообіг, зникають рефлекси, але обмін речовин на дуже низькому рівні продовжується. Цим пояснюється зворотність процесу клінічної смерті. В цьому періоді можливе оживлення.

Реанімація, або   оживлення,   організму включає ряд заходів, які спрямовані перш за все на відновлення кровообігу і дихання: масаж серця, штучна вентиляція легень, дефібриляція серця. Для відновлення кровообігу широко використовується непрямий масаж серця, який можна використовувати відразу ж після настання клінічної смерті в будь-яких умовах і навіть не спеціалістом. Штучну вентиляцію легень також слід розпочинати як можна раніше. В термінальному періоді не рідко спостерігається фібриляція серця. В таких випадках застосовують електричну дефібриляцію. Одиничний розряд до 6000 V усуває фібриляцію і сприяє відновленню кровообігу.

Всі ці заходи спрямовані на відновлення функції кори мозку. При цьому першочергове значення має дихальний центр. Він є головним водієм мсозкових ритмів і від нього ідуть імпульси, які сприяють появі електричної активності кори і підкоркових центрів, у тому числі судиннорухового. Відновлення самостійного дихання сприяє відновленню кровообігу.