Тема 2. : Теоретичні засади регіональної економіки.

Лекція 8

Економічний простір. Економічне обґрунтування територіальної організації господарства і його ресурсного забезпечення

1. Поняття «економічний простір» як підхід регіоналістики до розуміння території.

2. Сутність і структура регіонального економічного комплексу.

3. Економічне обґрунтування організації виробництва.

4. Спеціалізація регіону. Ресурсна база розвитку регіону

1. Сутність і структура регіонального економічного комплексу

Регіональна економіка як наука тісно пов'язана з ви­вченням певних територій з економічної точки зору.

Одним із основних понять цієї науки є економічний простір, яке розкриває підхід регіоналістів до розуміння території.

Економічний простір як означення певної території у регіоналістиці має власне трактування.

Економічний простір — територія з визначеними межами, на якій розміщуються численні взаємопов'язані населені пункти, проми­слові підприємства, господарсько освоєні і рекреаційні зони, транспортні й інженерні мережі, об'єкти інфраструктури тощо.

Кожний регіон має індивідуальну систему взаємозв'яз­ків внутрішнього простору із зовнішнім середовищем.

Основними характеристиками економічного простору є:

• насиченість (кількість населення, обсяг валового регіонального продукту, природні ресурси, капітал тощо на одиницю площі);

• розміщення (рівномірність, диференціація, концен­трація, розподіл населення та економічної діяльності, у т. ч. наявність господарсько освоєних і неосвоєних територій);

• взаємопов'язаність (інтенсивність економічних зв'язків між елементами простору, умови мобільності това­рів, послуг, капіталів і людей, які визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).

Для функціонування економічного простору важливе значення має відстань, яка, на відміну від фізичної, вимі­рюється кілометрами, милями та ін., характеризується насамперед транспортними витратами. Тому економічна відстань між одними і тими самими географічними точка­ми може бути неоднаковою для переміщення різних това­рів, послуг, груп мігрантів тощо.

З точки зору внутрішньої просторової структури регіони поділяють на два основні типи: однорідні (гомогенні) та вузлові (поляризовані).

Однорідні (гомогенні) регіони не мають суттєвих вну­трішніх відмінностей за основними регіоноутворювальними ознаками (природні умови, густота населення, доходи на душу населення тощо). Однак повністю однорідний регіон є абстрактним поняттям.

Вузловий (поляризований) регіон в своїй структурі має один або декілька вузлів (центрів), що забезпечують взаємозв'язки різних сегментів регіонального простору.

У просторовій структурі поляризованого (вузлового) регіону виділяють низку типових елементів: точка, центр, ядро регіону.

Точка — це об'єкт, ділянка, внутрішніми розмірами якого можна знехтувати.

Центром вважають об'єкт (або кон­центровану групу об'єктів), який щодо решти елементів простору виконує певну важливу функцію (адміністратив­ну, фінансову, інформаційну).

Ядро регіону — це терито­рія, на якій властивості та ознаки регіону виражені найпо­мітніше. Ядро протиставляють решті території регіону, яку називають периферією.

Виокремлюють певні форми організації господарства:

Локалітет — елементарний об'єкт простору, місце­вість (мала територія) з будь-яким одиничним об'єктом. Ним може бути компактний населений пункт, підприєм­ство, комунікація, тому локалітети поділяють на посе­ленські, промислові, транспортні, рекреаційні та ін. Сукупність локалітетів утворює конкретні форми просто­рової організації господарства або розселення.

Промисловий вузол — поєднання промислових підпри­ємств, одного або кількох населених пунктів із спільними об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури, роз­міщеними на компактній території.

Транспортний вузол — мережа транспортних комуні­кацій, як правило, взаємопов'язана із зосередженими поблизу виробництвом та населенням.

Територіально-виробничий комплекс — поєднання різ­них технологічно пов'язаних виробництв зі спільними об'єк­тами виробничої та соціальної інфраструктури. Територі­ально-виробничі комплекси мають виробничу спеціалізацію у масштабах міжрегіонального, національного і міжнарод­ного ринку. Вони є типовою формою господарського освоєн­ня нових територій із багатими природними ресурсами.

Агломерація — територіальне утворення, яке інтегрує промислові та транспортні вузли, системи комунікацій, міста і населені пункти. Агломерації характеризуються осо­бливо високою концентрацією господарства і населення.

Розглянуті форми просторової організації господарства нерівномірно розподіляються територією країни (особливо великих країн). Різні регіони країни можуть належати до різних типів просторової структури. Наприклад:

• точковий (розсіяний),

• рівномірно-вузловий,

• агломераційно-вузловий.

Розвиток регіонів змінює спів­відношення типів просторової структури від точкового (розсіяного) до агломераційно-вузлового.

В економіці, де територіальна одиниця є об'єктом упра­влінських рішень, а самі рішення можуть прийматися на різних рівнях управлінської системи — національному, ре­гіональному (для України — обласний), муніципальному — необхідні єдність і практичність при районуванні території країни та законодавчо-правове закріплення статусу кожно­го рівня.

У межах ЄС розроблено загальне для всіх країн-членів поняття «регіон». За цим визначенням ознакою, яка характеризує територію як відносно самостійну одиницю, є її соціально-економічна єдність з усією національною еко­номікою, тобто економічні процеси, що в ній відбуваються, мають відображати закономірності суспільного відтворен­ня, які формуються під впливом взаємопов'язаних еконо­мічних, соціальних і природних чинників.