Норми амортизації відносно 2004 року

Придбані до 01.01.04 р.		Придбані після 01.01.04 р.
група основних фондів	норма, %	група основних фондів	нові об'єкти	об'єкти, що були в експлуатації
			норма, %
1	1,25	1	2	1,25
2	6,25	2	10	6,25
3	3,75	3	6	3,75
4	15	4	15	15

Амортизація окремого об'єкта основних фондів 1-ої групи прово­диться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неопо­даткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відпові­дного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2-ої, 3-ої та 4-ої груп прово­диться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Після проведення реформи амортизаційної системи між податко­вим та бухгалтерським обліками виникли істотні розбіжності в мето­дах нарахування амортизації. Якщо для цілей оподаткування аморти­зація нараховується на залишкову вартість основних фондів, то відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Ос­новні засоби», затвердженого наказом Мінфіну від 27 квітня 2000 ро­ку № 92 (із змінами), економічна амортизація може нараховуватися із застосуванням 5 методів: прямолінійного, зменшення залишкової ва­ртості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничого (рис. 10.3). Положеннями бухгалтерського обліку пе­редбачено також можливість використання норм і методів, що засто­совуються за податковим законодавством, для нарахування економі­чної амортизації. Однак податкове законодавство не передбачає можливості використання норм та методів, які застосовуються для цілей бухгалтерського обліку, для обчислення амортизації, для цілей оподаткування.

Методи прискореної амортизації

Рис. 10.3. Методи амортизації основних фондів

З 1 липня 2000 р., з набуттям чинності Положення (стандарту) бух­галтерського обліку 7 «Основні засоби», підприємства України здобу­ли право самостійно обирати методи нарахування амортизації.

Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів. При використанні цього методу ва­ртість об'єкта основних засобів списується однаковими частками про­тягом всього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних фондів підприємства.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості основних фондів та норми амортизації (На):

Перевагами прямолінійного методу є, насамперед, простота розра­хунку амортизації, а також можливість рівномірно розподіляти амор­тизацію в кожному звітному періоді, що зручно для аналітичного облі­ку продукції, яка випускається та реалізується.

Недоліки цього методу полягають у тому, що при його застосуван­ні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збі­льшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації основних фон­дів в порівнянні з першими.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та за­хисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення, підприємст­вам дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фон­дів. Ці методи дають можливість протягом половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60—70 % їх­ньої вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амо­ртизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на поча­ток звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється за формулою

де п — тривалість корисного використання об'єкта основних фондів, років.

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості по­лягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток за­лишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вар­тості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амо­ртизації, і подвоюється:

де А — знос (накопичена амортизація).

Кумулятивний метод (метод суми чисел) характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині строку вико­ристання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амор­тизації тут — величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишились до кінця амортизаційного строку служби) на кумуля­тивне число, яке є сумою чисел членів арифметичної прогресії (напри­клад, від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служби устаткування.

При семирічному терміні служби це дорівнюватиме

1 + 2 + 3 + 4 + 5 +6 + 7 = 28, або (1 + 7): 2 х 7 = 28.

Норма амортизації для першого року (коли залишилося сім років строку служби) дорівнюватиме

(7 : 28) х 100 % = 25 %,

для другого року (коли залишилось шість років служби):

(6 : 28) х 100 % = 21,43 %.

При використанні цього методу в перші три роки буде амортизовано понад 64 % вартості основних фондів, а через п'ять років — майже 90 %.

Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації основних фондів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механі­змом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гаранті­єю від втрат унаслідок знецінення основних фондів, посилюють роль амортизації як джерела нагромадження.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби ви­значається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) на виробничу ставку амортизації:

де Q_ф — фактичний обсяг продукції;

С_А — виробнича ставка амортизації.

Виборча вставка амортизації обчислюється за формулою

де Qпл — загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) за допомогою цих засобів.

Виробничий метод амортизації застосовується на промислових підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

У процесі використання основні фонди піддаються фізичному зно­су. Різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі об'єкти основних фондів, їхні складові елементи зношуються нерівно­мірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених конструктивних елементів засобів праці з метою відтворення їх спо­живних якостей та підтримування у робочому стані до закінчення строку корисної експлуатації. Здійснюється все це за допомогою ремо­нтних робіт.

Ремонт основних фондів — це відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основ­них фондів у працездатному стані протягом усього терміну їхньої служби.

За економічним змістом ремонт можна розподілити на:

1. поточний;

2. капітальний;

3. відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фон­дів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням осно­вних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуата­ційних характеристик.

Відновний ремонт — особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Загальна вартість ремонтів (Врем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою

де Взам.елем — вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн/рік.

де В1елем — вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн;

Крем — кількість ремонтів протягом року;

У — коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів;

де Ф'д — дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год;

tнапр — час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до на­ступної), год:

'

де І — середня частота відмов за рік.

де tрем — витрати часу на один ремонт, год;

С_годрем — середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн/год;

ПСЗ — процент відрахувань на соціальні заходи.

Підприємство має право потягом звітного року віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ре­монтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5 % сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збіль­шення балансової вартості основних фондів груп 2, 3 та 4 або балансо­вої вартості кожного об'єкта групи 1. На них вираховують амортиза­ційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.