54. Еволюція фран.Ї моделі госп.

Основними факторами, трансформацію економіки

• збільшення частки державної власності (з 10% до 50% у структурі ВВП, 1950 → 1980);Формування конкурентоспроможних потужних ТНК “Рено”) з високою питомою вагою державної частки у структурі акціонерного капіталу

• відмова від політики колоніальних війн, які були занадто обтяжливими для Франції, а “ресурсний ефект”, на який при цьому розраховували ставав деталі низьким

• високі темпи НТП та вдале поєднання державних та приватних інвестицій, спрямованих на розвиток ядерної енергетики, електротехнічної промисловості, хімічної, хіміко-фармацевтичної промисловості, виробництва авіаційної техніки та засобів автоматики.

• концентрація та централізація промислового і фінансового капіталу

• підтримка державою фундаментальних та прикладних досліджень;

• розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;

• диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з ЄС; перш за все з Німеччиною,

• гнучка соціальна політика , яка ставила за мету зростання споживання, покращення демографічної ситуації,

• проведення політики дирижизму; основними рисами якого стали: застосування прямих адміністративних методів втручання в економіку через контроль за цінами, емісія цінних паперів, велика кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва, прямі державні інвестиції в галузі бізнесу тощо.

54. Основні напрями пол..«дирижизму» та індикативного планування у Франції.

Основні складові французького “дирижизму”: застосування прямих адміністративних методів втручання в економіку через контроль за цінами, емісія цінних паперів, велика кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва, прямі державні інвестиції в галузі бізнесу тощо.

Індикативне планування – прогноз основних макропропорцій соціально-економічного розвитку та застосування державних механізмів та інструментів регулювання. Б.Казе: “Французьке індикативне програмування – це гнучке планування, котре не передбачає встановлення громадської власності на засоби виробництва”.

Специфіка існування французької моделі індикативного планування зумовлювалася передусім існуванням таких характерних рис:

1. Формуванням основного інституціонного закладу – Комісаріату планування, який включав не тільки чиновників різного рангу, а й представників великих фірм та компаній, профспілок, університетських професорів, експертів, представників споживачів тощо, які були об’єднані у два види комісій: вертикальні та горизонтальні. Перші з них відповідали за провідні сектори французької економіки (промислове виробництво, транспорт, сільське господарство, сфера послуг). Горизонтальні комісії, як правило, спеціалізувалися на міжгалузевих проблемах, пов’язаних з особливостями фінансування економіки, наукових дослідженнях, регіонального розвитку тощо.

2. Основними інструментами впливу на макроекономічну ситуацію були: регулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції, проведення політики “дорогих” чи “дешевих” грошей, надання пільг, дотацій та субсидій, підтримка державного сектору економіки (тим не менше після 70-х років її питома вага стала зменшуватися через невідповідність конкурентному законодавству). 3. Перерозподіл фінансово-економічних ресурсів в інтересах розв’язання загальнонаціональних проблем та здійснення реформ. Посилення концентрації та централізації капіталу (у 90-ті роки розпочався процес децентралізації, який триває і зараз).

• Проте унікальність трансформації планово-індикативної моделі країни є перш за все через її системний характер, особливо високу роль держави та розвинуту соціальну сферу. Ці особливості значною мірою відбиває етапність реалізації основних напрямків національних планів.