1.4. Складові моделі для вивчення психологічних параметрів найсильніших
спортсменів
До психологічних параметрів можна застосовувати принципову схему модельних психологічних характеристик спортсменів, запропоновану Б. Блюменштейном та М.
Худадовим (рис. 1.1.) [8].
Дана модель є умовним поділом психологічних параметрів моделей найсильніших спортсменів, оскільки елементи кожного рівня присутні при досягненні високого результату. В той самий час значення компонентів 1-го й 2-го рівнів у спортсменів високого класу досить
високе, оскільки вони сприяють досягненню стабільності змагальної діяльності й високого результату.
На першому рівні знаходяться психічні якості, що забезпечують спортсмену можливість за екстремальних умов змагальної діяльності досягти високого результату.
Індивідуальний стиль діяльності (техніка спортсмена)
Тип психорегуляції
Індивідуальний стиль діяльності
Тип психорегуляції
Специфічні властивості особистості
Загальні властивості особистості
Основні властивості нервової системи
Специфічні (змагальні) психофізіологічні
Тренувальні
психофізіологічні
характеристики
Загальні
психофізіологічні
Характеристики
Блок
психофізіологічн —их
показників—
Рис. 1.1. Психологічні параметри моделей найсильніших спортсменів (за Б. Блюменштейном, М. Худадовим)
Однією з умов цього є сформованість свого, найбільш раціонального стилю діяльності (включаючи власний тип психорегулювання, оптимальний передстартовий стан, високий рівень морально-вольової підготовленості, ефективну структуру мотивації, оптимальне функціонування психофізіологічних функцій).
Забезпечення ефективного функціонування другого рівня - дуже складний процес, бо саме тут відбувається формування тих глибинних механізмів психіки спортсмена внаслідок копіткої тренувальної роботи: вдосконалення техніко-тактичної майстерності спортсмена, його психологічна підготовка, закріплення системи мотивації і ціле покладання та багато іншого. Тут же формуються специфічні, характерні тільки для даного виду спорту властивості й якості, певний тип психорегуляцІЇ і тренувальні психофізіологічні показники (сенсомоторика, специфічна перцепція тощо). У більшості випадків саме на даному рівні закінчується основна діяльність відносно відбору спортсменів, оскільки недостатній розвиток чи відсутність будь- якого психологічного параметра модельної характеристики на другому рівні навряд чи дозволить спортсмену ефективно вести боротьбу, виявляючи параметри, необхідні для першого рівня.
Третій рівень - це психологічні якості особистості спортсмена, притаманні йому, що є базою для наступного формування тих властивостей особистості спортсмена, котрі потрібні для досягнення високих результатів саме в даному виді спорту. Саме з таких властивостей і якостей, обумовлених специфікою виду спорту, буде надалі закладатися фундамент для досягнення високих результатів в обраному виді спорту.
Вирішуючи конкретні завдання психологічної підготовки, тренер-практик чи спортивний психолог у процесі підготовки спортсменів повинен наповнити дану схему конкретним змістом, але при цьому йому завжди потрібно враховувати, що не можна встановлювати жорсткі кількісні модельні характеристики до психологічних показників висококваліфікованих спортсменів, оскільки вони мають дуже широкі можливості компенсації різних проявів психіки та неповторну індивідуальність психологічного регулювання [21].
Як критерії спортивної придатності розглядають такі під структури особистості:
підструктура на рівні нервових процесів;
підструктура на рівні психічних процесів;
підструктура на рівні спрямованості особистості й соціально-обумовлених взаємовідносин.
Підструктура на рівні нервових проі[есів вміщує нейродинамічні властивості сили, лабільності, рухливості, динамічності й балансу процесів збудження і гальмування.
Дана підструктура містить у собі компоненти, які в основному є вродженими. Оскільки спортивні здібності багато в чому залежать саме від спадкових нахилів, що вирізняються стабільністю та консервативністю проявів, необхідно, прогнозуючи компоненти даної підструктури, перш за все звертати увагу на ті ознаки, що обумовлюють успішність подальшої спортивної діяльності.
Сила нервових процесів визначає витривалість нервової системи спортсмена від впливу сильних чи тривалих подразників. У видах спорту, пов’язаних із тривалою монотонною роботою, сильна нервова система стає істотним фактором розвитку спеціальних здібностей і показником працездатності в цьому напрямі.
Рухливість нервових процесів - умова розвитку здатності до швидких перебудов структури дій при зміні тактичних ситуацій, до зміни темпу і ритму роботи, тактичного репертуару в боротьбі проти суперника
Лабільність нервової системи також пов’язана з розвитком швидкісних можливостей спортсмена, але виявляється більше у швидкості рухів, сенсомоторного реагування „вибухових” діях.
Психологічні прояви динамічності нервової системи полягають у швидкості впрацьовуваності, здатності з ходу включатися в напружену діяльність.
Баланс нервових процесів забезпечує адекватні реакції під впливом стрес-факторів і стабільності змагальної діяльності спортсменів.
Нейродинамічні властивості, характерні для даної підструктури, багато в чому зумовлюють функціонування саме тих якостей спортсмена, що є вродженими, а тому малозмінними та відносно постійними, як, наприклад, типологічні прояви темпераменту, настільки різноманітні та неоднозначні, що їх неможливо розглядати як позитивні або негативні, а тільки залежно від їх конкретного прояву в спортивній діяльності.
Підструктура на рівні психічних процесів. Тут необхідно відзначити два аспекти:
для успішного професійного становлення в кожному конкретному виді спорту необхідна наявність у спортсмена певних психологічних якостей та властивостей відповідно до вимог конкретного виду спорту, на основі яких і буде здійснюватися подальше спортивне вдосконалення;
стабільно повторювана у певних умовах спортивної діяльності якість психічних процесів, властивих людині, стає характерною для неї якістю [10].
Це говорить про те, що разом із вивченням стабільних успадкованих якостей прогнозування спортивних здібностей передбачає діагностування таких параметрів, які можуть суттєво змінюватися під час процесу спортивного вдосконалення. У зв’язку з цим, для більш точного врахування якості та кількості змін, потрібно обов’язково враховувати як початковий рівень таких змін, так і темпи їх зростання на кожному етапі особистісного росту спортсмена.
Виявлені у спортсмена психічні процеси, необхідні для даного виду спорту, повинні мати тенденцію до вдосконалення і розвитку до рівня, необхідного для досягнення найвищих результатів у даному виді спортивної діяльності.
У циклічних видах спорту важливу роль відіграють стабільність м’язово-рухових диференціювань, „відчуття ритму”, здатність до адекватних самооцінок функціонального стану.
У швидкісно-силових видах спорту спеціальні здібності ґрунтуються на концентрації уваги і психічних якостях, пов’язаних із високою лабільністю нервових процесів, що забезпечує „вибухову роботу” нервово-м’язового апарату, тонке „відчуття часу” [60].
У складно-координаційних видах спорту необхідно мати такий комплекс якостей: точні м’язово-рухові диференціювання, просторову і часову орієнтацію, „відчуття ритму” здатність до самоконтролю і самоаналізу з об’єктивною самооцінкою своїх позитивних і негативних сторін підготовки, психічна витривалість та здатність ефективно діяти в невизначених варіативних умовах, значний обсяг сприймань, динамічна гострота зору, чутливість до контрасту, стійкість до впливів засліплюючого світла, висока швидкість тактичного мислення. Оскільки в останніх двох групах, як правило, мають місце послідовні спроби у виконанні вправ, то в них істотну роль також відіграють психічні якості, що забезпечують правильну мобілізацію психічних сил спортсмена безпосередньо перед спробою [2].
В іграх і єдиноборствах на перший план виступають якості, в основі яких лежить система психомоторних, перцептивно-інтелектуальних і емоційно-вольових процесів, що протікають у безперервно змінюваних умовах дійсності й у зв’язку з необхідністю в найкоротший термін сприймати ситуації, що виникають, приймати і реалізовувати творчі рішення щодо шляхів і способів проведення змагальної боротьби [32].
Підструктура на рівні спрямованості особистості та соціально-обумовлених взаємовідносин. Дана підструктура має велике значення, оскільки виконує функцію об’єднання підструктур у єдину структуру придатності. До неї входять: мотиваційна сфера особистості спортсмена, рівень його домагань, компоненти самооцінки готовності до змагальної діяльності, параметри, що впливають на психологічний клімат у команді, і специфіка відносин у соціумі, що оточує спортсмена (з тренером, членами команди, керівництвом). Ступінь виразності компонентів даної підструктури та їх взаємозв’язків можуть бути обґрунтуванням режиму впливу на спортсмена з боку тренера в плані спеціальної організації бажаного мікросередовища для конкретного гравця. Наприклад, у спортивних іграх спортсмени із заниженою самооцінкою відчувають високу потребу в мотивації ззовні, їх необхідно контролювати, опікувати і підтримувати. І навпаки, якщо у спортсмена високий рівень самооцінки, він проявляє себе переважно як інтроверт, тобто діє на власний розсуд і переконання, а не за порадами і вказівками ззовні.
Самооцінка, рівень адекватності також впливають на успішність діяльності спортсмена, зокрема, при її взаємодії з рівнем домагань. За неадекватного рівня домагань, тобто не відповідному технічним, тактичним і фізичним можливостям спортсмен часто конфліктує з тренером, товаришами по команді. Основним симптомом неадекватного рівня домагань є прагнення спортсмена в будь-який спосіб уникати невдач, що у таких випадках підривають його віру в самого себе. Стикаючись під час змагань з необхідністю вирішувати різні завдання, спортсмен, звичайно, вибирає найпростіші або найважчі, тому, що вирішення легких проблем убезпечує його від невдач, а вирішення важких - вибачає за них [15].
УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ СПОРТСМЕНІВ-БІАТЛОНІСТІВ НА ОСНОВІ