25.Ставлення українських політиків до Першої світової війни крізь призму державотворчих перспектив.

На початку війни відбувся розкол в українському національному русі. В серпні 1914 р. у Львові засновано Головну Українську Раду – міжпартійний блок, куди ввійшли представники радикальної, соціал-демократичної і національно-демократичної партій (керівник К. Левицький). Завдання: відверта проавстрійська позиція, захист Австро-Угорської держави. Мета: надання західноукраїнським землям статусу автономної області, хоча були і представники, які закликали йти далі, до возз’єднання з Великою Україною. В Наддніпрянській Україні частина учасників національного руху, яка виражала лінію Товариства українських поступовців, стояла на оборонних позиціях, на яких в основному знаходилась УСДРП (С. Петлюра та ін.). Суть: за свою вірність Росії у війні вона відплатить українцям наданням політичної автономії. Безперечно, то була наївна віра в можливість переродження імперії. Друга частина українського руху – група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський та ін.) створили у Відні громадську організацію – Союз Визволення України (СВУ). Програмні вимоги: поразка Росії у війні; створення самостійної Української держави з конституційним монархом, демократичним устроєм, рівноправ’ям і свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. СВУ виступав за співробітництво з Німеччиною і Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети. Москвофіли Західної України заснували в еміграції у Києві “Карпато-русский освободительный комитет”, який звернувся до галичан з закликом зустрічати російську армію як визволительку. З метою підтримки Росії у війні був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст (А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін.). Слід відзначити, що частина громадcькості, політичних сил, особливо із УСДРП, підтримувала більшовицьку тактику боротьби: перетворення війни імперіалістичної в громадянську. В процесі війни відбувались деякі зміни в тактичних діях тієї чи іншої політичної сили. Перша світова війна зумовила негативні тенденції в українському національному русі, що призвело до його розколу в тактиці по відношенні до війни, до майже повної обмеженості легальних можливостей політичної та культурної діяльності.

26. Пошуки шляхів удосконалення господарського управління в УРСР. Курс на прискорення науково-технічного прогресу. Економічне зростання в Україні продовжувалося на основі примітивної індустріалізації. Як і в попередні роки, перевагу надавали базовим галузям, не пов'язаним з науково-технічним прогресом. Темпи розвитку групи «Б» відставали від групи «А». Питома вага виробництва засобів виробництва в загальному обсязі промисловості зросла з 62% у 1940 р. до 72,4% у 1965 р. У паливній промисловості продовжувала переважати вугільна промисловість. За 1951-1965 рр. було введено в дію 324 шахти, а видобуток вугілля зріс майже у 2,4 раза. Але на розвитку галузі у 60-х роках позначилися несприятливі гірничо-геологічні умови: глибина розробок сягала 700 м, що ускладнювало видобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної промисловості здійснювався в усіх басейнах - Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровському буровугільному. Вищими темпами, ніж вугільна, розвивалися газова і нафтова галузі. Частка нафти і газу в структурі палива збільшилася з 9% у 1958 р. до 27% у 1965 р. Важливу роль в індустріальному комплексі відігравали машинобудування та металообробка, середньорічні темпи зростання яких у 50-х роках становили 16,5%. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, холодильників, пральних машин, пилососів тощо. До речі, першу електронно-обчислювальну машину було винайдено і виготовлено саме в Україні. До середини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефрижераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпропетровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільні, Львівський телевізорний, Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. За обсягом виробництва сільськогосподарських машин Україна займала провідне місце в СРСР. Прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість (за 1960-1965 рр. у середньому за рік 16,7%). Збудовано Лисичанський хімічний комбінат, Сумський суперфосфатний завод, Роздольський сірчаний комбінат, Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асортимент хімічної продукції залишався практично незмінним - мінеральні добрива, сірчана кислота, сода, хімічні волокна. Повільно розвивалося виробництво полімерних матеріалів. Зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цементу - «700» і «800», керамічних труб, опор ліній електропередач, стінових панелей. Створено нову галузь - великопанельного домобудування.). Гальмувала економічний розвиток система управління та планування промисловості. Протягом другої половини 40-х-початку 50-х років господарство України контролювалося галузевими загальносоюзними, союзно-республіканськими і республіканськими міністерствами. Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політики країни. Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої промисловості. Після ХХ з'їзду партії (1956 р.) у СРСР і в Україні почався період, що отримав в історії назву «відлига», і пов'язується з діяльністю М. С. Хрущова. Країна ставала все більше відкритою. Люди починали говорити й писати про те, про що раніше й думати боялися. Настало прозріння і з багатьох економічних проблем. Почали проводитися цікаві творчі дискусії та наукові конференції. Хрущов щиро хотів ліквідувати недоліки в економіці й надавав цьому першочергового значення. Першу суттєву зміну було здійснено ним у галузі аграрної економічної політики. На початку 50-х років дедалі більше давалися взнаки негативні наслідки панування в країні адміністративно-командної системи управління економікою. Особливо наочно це було видно у сільському господарстві, яке було найслабшою ланкою в радянській економіці, про що свідчили перш за все низькі темпи його розвитку та низька продуктивність. У керівництві сільським господарством переважали адміністративні методи господарювання, жорстка регламентація діяльності колгоспів і радгоспів. Розуміючи необхідність послаблення адміністративних методів управління сільським господарством, партія на початку 50-х років ужила ряд заходів. У вересні 1953 р. на пленумі ЦК КПРС серед заходів, запропонованих М. С. Хрущовим з метою стрімкого підйому сільського господарства, центральне місце займало суттєве підвищення матеріальної зацікавленості трудівників села у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села. При всій значимості реформи 1953 р., яка вперше гостро поставила питання про необхідність переходу від адміністративних переважно до економічних методів, поставлені нею завдання не були вирішені. Економічні методи не стали домінуючими. Оскільки реформа зачепила в основному сільське господарство, а завдання зі зміни механізму господарювання в інших галузях народного господарства і не ставилося, не мінявся кредитно-фінансовий механізм у цілому, то цього і не могло статися

27. Особистості партійно-державної системи в УСРР у 20 –х роках.Формально правову основу організації та діяльності державного механізму республіки на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919р. Відповідно до неї найвищими органами державної влади були Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК і Рада Народних Комісарів. У 1921—1922 pp. в їхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський з'їзд Рад, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, став збиратися лише один раз. За постановою V Всеукраїнського з'їзду Рад "Про радянське будівництво" ВУЦВК повинен був розглядати всі декрети, які встановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія ВУЦВК зобов'язувалася публікувати проекти декретів не пізніш ніж за два тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідше ніж один раз на два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі була змінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 p. вони мали скликатися не менше трьох разів на рік і на більш тривалі строки. Подальшого розвитку набули і конституційні положення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферах життя країни та уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади здобував право розглядати і розв'язувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в тому числі заходи законодавчого характеру. Все це свідчило про те, що поглибився процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої. У зв'язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду трудової армії було реорганізовано в Укреконом-раду, яка одержала статус економічної комісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числа законодавчих органів. Все це знайшло своє закріплення в Положенні про Українську Економічну Раду від 28 вересня 1921 p. Безпосереднє управління більшістю промислових підприємств перейшло до губраднаргоспів, діяльністю яких керував Укрраднар-госп згідно з єдиним державним господарським планом. Відбулися також зміни організаційної структури наркоматів, уточнювалися їхні завдання, компетенція. Нові умови потребували перебудови роботи й місцевих органів влади. Законодавчим актом, спрямованим на дальше зміцнення Рад як місцевих органів державної влади, уточнення їхніх взаємин із вищими органами та посилення їхньої ролі в умовах мирної господарської діяльності, стала постанова V Всеукраїнського з'їзду Рад про радянське будівництво. Встановлювалося, що рішення місцевих з'їздів Рад можуть скасовуватися в разі необхідності лише вищими з'їздами Рад, їхніми виконкомами та 'ВУЦВК і його Президією. Ніякі інші органи влади та управління такого права не мали. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення в життя розпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало положення про те, що центральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві Ради та їхні відділи. Тим самим місцеві Ради й виконкоми визнавалися єдиними повноважними і повноправними органами державної влади на місцях.

У січні 1922 p. розпочалася робота з підготовки реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігалися волості, повіти і губернії. Постановою ВУЦВК "Про адміністративно-територіальний поділ України" від 1 лютого 1922 p. закладалися правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завдання підготувати зміну адміністративно-територіального поділу республіки за єдиним планом на основі наукових даних і господарсько-економічних вимог. Дійсний перехід до нової економічної політики змушував відмовитись від методів воєнного комунізму, беззаконня, позасудової репресії тощо. Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи і створенню державної прокуратури — органу з нагляду за дотриманням законності на території всієї республіки. Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 p., якою затверджувалося Положення про судоустрій УСРР. Існуючі до цього судові органи (революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах, Виший судовий контроль наркомю-сту УСРР) скасовувались, утворювалася єдина система судових установ, яка складалась з трьох ланок: народний суд (у складі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двох нарзасідателів), губернський суд і Верховний суд УСРР.

Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 p. була скасована Українська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії. При наркоматі внутрішніх справ УСРР утворилося Державне політичне управління для боротьби з контрреволюційними виступами, шпигунством, контрабандою тощо. Справи про злочини проти радянського ладу підлягали згідно із законом розгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії (''трійки", особливі наради тощо). Поступово знову одержали поширення методи "червоного терору"*.