50. Перелік елементів облікової політики, що слід відобразити у розпорядчому документів, надано в листі Міністерства фінансів України „Про облікову політику":

- методів оцінки власного капіталу;

- періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці капіталу;

- порядку обліку і розподілу власного капіталу;

- окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

- методів обліку власного капіталу;

- вартісних ознак предметів, що входять до складу власного капіталку;

- класу 4 Плану рахунків бухгалтерського обліку для обліку власного капіталу;

- періодичності зарахування сум до оцінки власного капіталу до нерозподіленого прибутку;

- методу обчислення резерву сумнівних боргів;

- переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

- порядку оцінки власного капіталу;

- дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

- бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

- порогу суттєвості щодо обліку власного капіталу;

- переоцінки необоротних активів;

- періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

- окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами підприємства.

До питань, що відображуються в розділі „Організація управлінського обліку" входять:

- визначення структурного підрозділу або посадових осіб, які виконують обов'язки з ведення внутрішньогосподарського (управлінського) обліку;

- опис системи і форм внутрішньогосподарського обліку, затвердження розроблених форм документів, регістрів (затверджені форми наводяться у додатку до наказу);

- затвердження класифікації та порядку визнання доходів і витрат відповідно до завдань управлінського обліку, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції, послуг;

- визначення центрів відповідальності, в яких ведеться окремий облік власного капіталу, витрат за встановленими статтями, порядок виділення прямих та непрямих статей, їх розподіл;

- номенклатура рахунків управлінського обліку та методика обліку;

- методи оцінки капіталу та зобов'язань, створення фондів, резервів;

- затвердження показників та форм внутрішньої звітності (затверджені форми наводяться у додатку до наказу).

51. Зобов'язання виникають унаслідок здійснення підприємством господарських операцій, пов'язаних з отриманням кредитів, а також товарів і послуг з відстроченням платежу. Майнові відносини між суб'єктами господарювання, що виникають у результаті здійснення таких операцій, набувають характеру цивільно-правових зобов'язань. Стаття 151 Цивільного кодексу України наголошує: «У силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботу, сплатити грошові кошти та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку». Із цього визначення випливає, що в будь-якому зобов'язанні розрізняються:

– суб'єкти;

– об'єкти;

– зміст зобов'язання, що забезпечує індивідуалізацію зобов'язання у кожному конкретному випадку та зумовлює особливості організації облікового й контрольного процесів.

Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Наприклад, кредитор – особа, якій належить право вимоги; боржник –особа, яка має обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Кожний із суб'єктів зобов'язання має права й обов'язки, юридичне однакове положення і не підпорядкований іншому.

Об'єктом зобов'язання є те, на що спрямовані права й обов'язки суб'єктів. Так, кредитор має право вимагати від боржника, а боржник зобов'язаний виконати на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити грошові кошти. Отже, об'єктами зобов'язань є дії. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно, а покупець – оплатити його.

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора й обов'язки боржника. За змістом виділяють зобов'язання, спрямовані на: передачу майна (у власність на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, позики, довічного утримання; у тимчасове користування на підставі договорів майнового найму, найму житлового приміщення, безоплатного користування майном); виконання робіт на підставі замовлення чи договорів про спільну діяльність або підряду; надання послуг на підставі договорів перевезення, страхування, доручення, комісії; сплату грошових коштів на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування втрат, заподіяних у результаті протиправних дій; повернення безпідставно придбаного майна.

Для правильної організації бухгалтерського обліку зобов'язань важливим є визначення моменту виникнення зобов'язання, оскільки юридичні та економічні аспекти цього питання не збігаються.

Так, на момент підписання угоди на поставку товарів виникає юридичне зобов'язання, суть якого полягає в тому, що воно підлягає виконанню в майбутньому. У бухгалтерському обліку таке зобов'язання не знаходить відображення, оскільки воно не є борговим.

У бухгалтерському обліку зобов'язання реєструється лише тоді, коли у зв'язку з ним виникає заборгованість. Як правило, заборгованість виникає після одержання прав використання товарів і послуг. Разом з тим, невиконання укладеної угоди може призвести до штрафних санкцій, заборгованість за якими також має відображатись у бухгалтерському обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та розкриття її у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. за № 20, зареєстровано в міністерстві юстиції України 11.02.2000 р. за № 85/4306.

Норми цього Положення (стандарту) бухгалтерського обліку застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, крім бюджетних установ.

Визначення, визнання, порядок оцінки та розкриття інформації щодо зобов'язань регламентуються також П(с)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(с)БО 2 «Баланс», П(с)БО 13 «Фінансові інструменти».

Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання визнається і відображається у бухгалтерському обліку за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до П(с)БО 11 «Зобов’язання» з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові зобов’язання, поточні зобов’язання, забезпечення, непередбачені зобов’язання, доходи майбутнього періоду.