Відповідальність

 

У розділі зазначаються критерії оцінки роботи і ступінь персональної відповідальності працівника. Критеріями оцінки є об'єктивні показники, що характеризують якість і своєчасність виконання роботи, використання наданих прав.

Державний службовець або посадова особа місцевого самоврядування несе відповідальність за неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань та обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки службовця та обмежень, пов'язаних з прийняттям на державну службу, службу в органах місцевого самоврядування  та її проходженням.

 

Взаємодія

 

У розділі зазначається від кого, в які терміни і яку інформацію одержує працівник; кому, яку і в які терміни представляє; з ким погоджує проекти документів, що готуються; з ким спільно готує документи, а також розглядаються інші питання інформаційних взаємозв'язків працівника з підрозділами, особами, організаціями.

Посадову інструкцію підписує керівник органу, структурного підрозділу, керівник відділу (сектору) у складі структурного підрозділу.

Датою введення в дію посадової інструкції є дата її затвердження.

Після затвердження посадова інструкція передається працівнику, який проставляє на ній: “З інструкцією ознайомлений та один примірник отримав”, дата, підпис. 

 

Обов'язковими реквізитами посадової інструкції є: найменування організації, дата, заголовок до тексту, візи узгодження, підпис, гриф затвердження.

Посадові інструкції повинні бути замінені і наново затверджені в наступних випадках:

·                                 при зміні назви установи, (організації, підприємства) або структурного підрозділу;

·                                 при зміні назви посади;

·                                 при звільненні колишнього працівника і заміні його іншим.

При підготовці посадових інструкцій особливу увагу слід звернути на кваліфікаційні вимоги до зазначеної посади, які повинні міститися у розділі «Загальні положення» посадової інструкції.

     Кваліфікаційні вимоги до посад визначаються на підставі Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженого наказом Головного управління державної служби України від 29 грудня 2009 року № 406.

13. Дисциплінарна відповідальність: поняття і особливості

Під дисциплінарною відповідальністю відповідно до діючого законодавства України варто розуміти винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і по необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень несуть відповідальність у дисциплінарному порядку й за провини, які ганьблять їх як державних службовців або дискредитують органи, у яких вони працюють (керівники, державні службовці - співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці й ін.)

Законодавством закріплені такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців: 1) у порядку, установленому законами України; 2) у порядку, установленому Кодексом законів про працю України (далі - Кзот); 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців[1]; 4) на підставі дисциплінарних уставів і спеціальних положень[2], що діють у ряді галузей керування й деяких сфер державної діяльності

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарна провина, сутність якого складається в невиконанні або неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових або службових обов'язків (ст. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій[3]).

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

14. Правова культура: поняття та функції у державному управлінні

Правова культура — це сукупність правових знань та цін­ностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством стано­вища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог. Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, яка являє собою особливий різновид загальної культури народу. Формування правової культури не є відокремле­ним процесом від розвитку інших видів культури, вона обумовлюється історичними, соціальноекономічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються у суспільстві, ступенем гарантованості держа­вою та громадянським суспільством прав і свобод людини.

Правова культура у повсякденному житті виконує одночас­но декілька функцій, а саме:

1) пізнавальну, яка спрямована на оволодіння людиною правови­ми знаннями та правовим досвідом попередніх поколінь з метою їх застосування у практичній діяльності та повсякденному житті;

2) регулятивну, яка спрямована на забезпечення ефективного фу­нкціонування всіх елементів правової системи та відповідність поведінки людини правовим приписам на підставі отриманих правових знань і сформованих власних правових переконань;

3) цінніснонормативну, яка спрямована на визначення рівня роз­витку чинного законодавства, стану законності і правопорядку в державі при оціночному ставленні людини до різних фактів пра­вової дійсності шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями;

4) комунікативну, яка спрямована на забезпечення спілкування людей у юридичній сфері, дає їм змогу на підставі набутих знань та досвіду зорієнтуватися у правовому просторі з метою забез­печення безконфліктного співіснування з іншими людьми; 5) виховну, яка спрямована на забезпечення свідомого та поважно­го ставлення людини до вимог чинного законодавства, форму­вання у неї правових якостей та загальнолюдських цінностей, активізації процесів самовиховання.