Перенесення бойових дій у Східну Європу

20 липня 1944 р. війська Червоної армії увійшли на територію Польщі. Наступного дня було оприлюднено маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), сформованого з прорадянськи налаштованих діячів. Прагнучи не втратити свого впливу у звільненій Польщі, емігрантський уряд та його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві, розраховуючи на допомогу радянських військ. Проте Червона армія зволікала. В результаті повстання було розгромлено, а місто перетворено в руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено. Успішне завершення Яссько-Кишинівської операції дало змогу перенести бойові дії на територію Румунії. Патріотично налаштовані військові Румунії та бойові загони, які їх підтримували, визволили столицю країни — Бухарест і утримували місто до підходу радянських військ. Якщо раніше разом з Червоною армією вела наступ сформована на території СРСР румунська добровольча дивізія ім. Тудора Владимиреску, то тепер у визволенні території країни брали участь і інші румунські частини. Визволяючи територію Румунії, війська 3-го Українського фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великобританії, але не зважився на щось подібне щодо Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд налагодив секретні контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, порушивши питання про відправлення англо-американських військ в Болгарію. 5 вересня радянський уряд заявив: оскільки Болгарія була у стані війни з СРСР, то й Радянський Союз віднині вважатиме себе у стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено. У результаті вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії та бойових дій Червоної армії монархо-фашистський режим у Болгарії було повалено. Болгарська армія та партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами розгромили розрізнені німецькі частини і вийшли на болгарсько-югославський кордон. Югославія відзначалася широким розмахом збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії нараховувала близько 400 тис. бійців. Союзники всіляко допомагали антифашистським силам країни. Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту та підрозділів НВАЮ. Під час штурму столиці Югославії Белграда командування фронту виконало прохання югославів: їхні частини увірвалися в місто першими. Після визволення міста надійшов наказ Ставки закріпитися і "далі вглиб Югославії не просуватися". Югославські частини звільнили свою територію самостійно. Важкі випробування випали на долю бійців 2-го Українського фронту на території Угорщини. Війська вермахту за активної підтримки угорської армії чинили запеклий опір. Дві спроби оволодіти Будапештом виявились невдалими. У другій половині листопада, форсувавши Дунай, на територію Угорщини з Югославії увійшли війська 3-го Українського фронту. Фронти з'єднались, оточивши німецько-фашистське угруповання та угорські війська в районі Будапешта. Битва за місто тривала до середини лютого 1945 p., після чого не менш кровопролитна битва відбулася в районі озера Балатон, де німецьке командування організувало останній значний наступ проти Червоної армії. Лише на початку квітня бої на території Угорщини припинилися. Після цього радянські війська вступили в Австрію і звільнили Відень. Восени 1944 р. Червона Армія допомогла народному антифашистському повстанню у Словаччині, хоча воно й було придушене. Тут, у Карпатах, разом з радянськими солдатами за свою батьківщину билися чехословацькі воїни. У цей час було звільнено закарпатські землі України і частину районів Словаччини. Остаточно ж Чехословаччину звільнено у травні 1945 р.