Капітуляція Італії

Серйозні поразки, завдані у 1943 р. країнам фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни спробувала вийти Італія. У липні 1943 р. англо-американські війська під командуванням Паттона і Монтгомері висадилися на о. Сицилія. Загальне керівництво операцією здійснював американський генерал Д. Ейзенхауер. Після тривалих боїв, що велися з перемінним успіхом, залишки німецьких частин евакуювалися на Апеннінський півострів, а солдати Монтгомері та Паттона захопили останній рубіж оборони німців на о. Сицилії — порт Мессіну. 25 липня в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Еммануїла та маршала Бадольйо. Муссоліні було заарештовано, короля проголошено головнокомандувачем, а Бадольйо очолив уряд і став міністром закордонних справ. 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав із союзниками перемир'я. Приблизно через півтора місяця після ув'язнення Муссоліні на віллу у скелях Абруцьких гір за спеціальною вказівкою фюрера прибув загін есесівців під командуванням О. Скорцені і звільнив дуче. Гітлер віддав наказ фельдмаршалу Кессельрінгу скерувати дивізії на південь та окупувати італійський півострів. У результаті союзним військам довелося долати сильний опір німців у районі Саперно, Неаполя та інших південних італійських міст. Бойові дії набули тут затяжного характеру. Північну частину Італії утримували фашистські війська під командуванням Роммеля. Туди ж було доставлено і визволеного дуче. Він очолив маріонетковий режим, який тримався лише на німецьких багнетах (держава "Сало"). 4 червня 1944 р. союзні війська взяли Рим. Далі вони просунутися не змогли. Оборона стратегічного чотирикутника Італії-Турин-Мілан-Генуя-Болонья, з його могутнім військово-промисловим комплексом, продовжувалася до квітня 1945 р.

Тегеранська конференція

З наближенням кінця війни перед лідерами антигітлерівської коаліції все гостріше поставало питання післявоєнного врегулювання. Перше серйозне його обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії, що проходила з 19 по 30 жовтня 1943 р. Головним завданням конференції була підготовка зустрічі глав держав та урядів СРСР, США та Англії — "Великої трійки". Значна робота, проведена дипломатами, дала змогу організувати зустріч на вищому рівні між Й. Сталіним, Ф. Рузвельтом, В. Черчіллем. Вона увійшла в історію під назвою "Тегеранська конференція" (28 листопада — 1 грудня 1943 p.), оскільки відбувалась у столиці Ірану Тегерані. Під час зустрічі обговорювались питання подальшого ведення війни та повоєнного устрою світу. За результатами обговорень, попри протиріччя, які виникали між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін — у Північній Франції, звідки відкривався найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень із ключових питань: — було узгоджено остаточну позицію щодо висадки в травні 1944 р. у Франції союзних військ; — перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру та визнання майбутнього східного кордону по "лінії Керзона"; — задоволення радянських претензій на Кенігсберг; — визнання анексії прибалтійських держав Радянським Союзом. Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини. Перед конференцією і після неї Рузвельт і Черчілль провели переговори з Чан Кайші, в результаті яких було вирішено звільнити загарбані Японією території, позбавити її островів у Тихому океані, повернути Китаю захоплені землі, надати незалежність Кореї. Тегеранська конференція сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції, виробленню єдиної стратегії, наближаючи тим самим час остаточного розгрому фашизму.