42. Правове регулювання переміщень працівників

Відповідно до ч 2 ст 32 КЗпП України роботодавець вправі направити працівника до Іншого структурного підрозділу у тій же місцевості, змінити йому робоче місце або доручити роботу на Іншому механізмі чи агрегаті у межах трудової функції, обумовленої трудовим договором, не потребуючи при цьому його згоди Це правове явище отримало назву переміщення Переміщення застосовується як засіб раціонального та опера

64

тивного використання та розподілу трудових ресурсів КЗпП України не пов'язує переміщення Із наявністю будь-яких об­ставин виробничого чи організаційного характеру Разом з тим у п 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що переміщення не може бути невмоти-вованим, не обумовленим Інтересами виробництва

При переміщенні працівників необхідно враховувати, що питання визначення робочого місця при укладенні трудового договору для деяких категорій працівників є Істотним Це стосується працівників сфери торгівлі, автотранспортних під­приємств, медицини У цьому разі до уваги береться специ­фіка роботи, спеціалізація, що склалася у різних видах діяль­ності, розподіл пращ тощо Так, особливістю визначення місця роботи та робочого місця для деяких категорій працівників сфери торгівлі та медицини є те, що для них ці два поняття збігаються Наприклад, І місцем роботи, І робочим місцем про­давця є певний торговельний об'єкт, де працівник безпосеред­ньо виконує свою трудову функцію Відповідно направлення продавця на Інший торговельний об'єкт повинно вважатися переведенням

У результаті переміщення працівників може бути зменшено заробіток працівника з незалежних від нього причин Зако­нодавством передбачена обов'язкова доплата до попереднього середнього заробітку протягом 2 місяців з дня переміщення (ст 114 КЗпП)

Переміщення не повинно негативно відбиватися на Інтересах працівників І торкатися змісту трудового договору Видається, що коли робоче місце чи структурний підрозділ, де працює працівник, обумовлені сторонами у трудовому договорі під час його укладення І стали внаслідок цього Істотними умовами останнього, то зміна цих умов не може відбуватися в односто­ронньому порядку

43. Конституційні гарантії заборони примусової праці та правове регулювання переведень за трудовим правом

За загальним правилом переведення на Іншу роботу прово­дяться за згодою працівника (ст ст 32—34 КЗпП України) Ця норма грунтується на принципі взаємного погодження сторо­нами зміни умов трудового договору, закріпленому ст 31 КЗпП

65

України Недодержання цього принципу означало б можливість залучення до примусової праці Норма про заборону вико­ристання примусової праці встановлена Конституцією України (ст 43) Поняття "примусова праця" є у тексті Конвенції № 29 МОП про примусову чи обов'язкову працю — це будь-яка робота або служба, що вимагається від особи під загрозою будь-якого покарання, для якої ця особа не запропонувала добро­вільно своїх послуг*

Конституція України зазначає, що не вважається приму­совою працею робота, що виконується особою відповідно до закону про надзвичайний стан Надзвичайний стан згідно Із Законом України від 16 березня 2000 р "Про правовий режим надзвичайного стану" визначається як особливий правовий режим, що може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих Іі місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техно­генного або природного характеру, які призвели чи можуть призвести до людських І матеріальних втрат, створюють загрозу життю І здоров'ю громадян

Умови, за яких вводиться надзвичайний стан, та умови залу­чення до роботи працівників у випадках, передбачених ст 33 КЗпП, є однаковими Отже, тимчасове залучення працівників без їхньої згоди до виконання Іншої роботи зумовлено винятко­вими (надзвичайними) обставинами, що унеможливлює приму­совий характер виконання цієї роботи Проте І в таких ситуа­ціях працівника можна переводити лише за умови, що робота не протипоказана йому за станом здоров'я А щодо деяких кате­горій працівників — лише за їх згодою (ч 3 ст 33 КЗпП)

Примусовою працею відповідно до ст 43 Конституції України також не вважається військова або альтернативна (невійськова) служба та робота, що виконується особою, чи служба, яку вона несе за вироком суду