1. Розроблення та внесення змін до Податкового кодексу України з метою:

- зміни ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції щодо деяких податків і зборів;

- розширення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для зміцнення фінансової основи місцевих бюджетів;

- адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

2. Підписання конвенцій про уникнення подвійного оподаткування з іншими державами;

3. Вжиття комплексу заходів щодо вдосконалення законодавства з питань митного контролю, митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі з метою недопущення ухилення від сплати митних платежів;

4. Удосконалення взаємодії податкових та митних органів у частині поліпшення адміністрування платежів до бюджету та уникнення необґрунтованих втрат доходів бюджету;

5. Зменшення податкового навантаження на суб’єктів господарювання та удосконалення системи адміністрування податків, що сприятиме збільшенню обсягів власних коштів підприємств, які можуть бути спрямовані на інвестиційні цілі;

6. Детінізацію економіки і доходів громадян, що забезпечить збільшення надходжень бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування без посилення фіскального навантаження;

7. Забезпечення належного контролю за правомірністю отримання податкових пільг суб’єктами господарювання та цільовим використанням таких пільг;

8. Своєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування, згідно з вимогами Податкового кодексу України та недопущення виникнення заборгованості бюджету з відшкодування цього податку;

9. Посилення контролю за справлянням акцизного податку на спирт, лікеро-горілчану продукцію та тютюнові вироби, насамперед шляхом вжиття заходів щодо недопущення їх підпільного виробництва та контрабандного ввезення таких підакцизних товарів на територію України;

10. Інтенсифікацію процесу стягнення податкового боргу. [2]

Принципи формування податкової політики держави.

Податкова політика проводиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.

Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи

1. Фінансові принципи оподаткування:

а) достатність обкладання податками;

б) еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.

2. Народногосподарські принципи:

а) правильний вибір об'єкта оподаткування;

б) вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.

3. Етичні принципи:

а) всезагальність оподаткування;

б) рівномірність.

4. Принципи податкового управління:

а) визначеність;

б) зручність сплати податку;

в) максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Принципи формування податкової політики виступають основними критеріями оцінки якості податкового механізму (рис.2.2). 

Рис. 2.2 Принципи формування податкової політики держави

1. Принципи бюджетного забезпечення:

- принцип достатності – обумовлює забезпечення достатніх доходів усіх бюджетів (державного та місцевого) для фінансування їх видатків;

- принцип множини податків – зумовлює сукупність диференційованих податків та об’єктів їх обкладання, реалізує ефект взаємодоповнюваності податків;

- принцип єдиного податку – обумовлює об’єднання в один податок платежів з одного об’єкта оподаткування та створення єдиного ідеального податку. 

2. Принципи етико-правового спрямування.

- принцип податкоспроможності – означає, що тягар оподаткування має бути поставлений у залежність безпосередньо від конкретного доходу та рівня добробуту;

- принцип рівнонапруженості – передбачає, що зобов’язання перед бюджетом щодо сплати податків встановлюється для всіх платників відповідно до їх можливостей і результатів діяльності шляхом єдиних або диференційованих ставок. 

3. Принципи загальноекономічного спрямування.

- принцип системності та внутрішньої цілісності оподаткування – відображається у взаємопов’язаності, узгодженості змін основних податкових показників при зміни ключових параметрів (ВВП та його структури), спрацьовує на єдність економічного простору країни;

- принцип стабільності в оподаткуванні – означає, що податкова система має залишатись сталою протягом кількох років, що забезпечить інтереси не тільки платників податків, але й держави; зміна механізму має відбуватись еволюційним шляхом;

- принцип гнучкості (еластичності) оподаткування – означає, що податковий механізм може оперативно змінюватись у бік зменшення або зменшення податкового тягаря згідно з об’єктивними потребами і можливостями держави;

- принцип ефективності оподаткування – означає наявність інструментів у податковому механізмі, що стимулюють економічне зростання, господарську діяльність підприємств і підприємців. 

Податкова політика будь-якої держави має спиратися на сучасні на­укові принципи, які упродовж багатьох століть обґрунтовувала фінансова наука. До їх числа слід віднести:

Принцип економічної ефективності полягає в тому, що за допомогою податків здійснюється формування конкурентного середовища, активізація інноваційної та інвестиційної діяльнос­ті, впровадження прогресивних технологій, розвитку експорт­но-імпортної діяльності та інших факторів, що сприяють струк­турним удосконаленням в економіці. Це досягається за допомогою перегляду та диференціації ставок податків, різного роду пільгового оподаткування, податкового кредиту, соціаль­ного режиму оподаткування, податкових канікул тощо.

Принцип соціальної справедливості означає, що через по­даткову систему здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між окремими соціальними групами громадян країни, при якому підвищується добробут всіх і кожного. Тут мається на увазі те, що за допомогою податків громадянин має доступ до безплатних благ і послуг, в яких він з об'єктивних причин не може задовольнити свої потреби шляхом оплати з власних доходів. Такими причинами можуть бути стан здоро­в'я, кризові явища в економіці, втрата роботи, збільшення кіль­кості утриманців в сім'ї тощо.

Якщо за допомогою податків неможливо підвищити добро­буту всіх і кожного, то необхідно досягти підвищення добробу­ту певної частини громадян без погіршення добробуту всіх ін­ших. Це можливо не лише за допомогою різних форм пільгового оподаткування, а й методом застосування єдиних ставок податків. Соціальна справедливість дуже багатогранне поняття. Мірилом справедливості тут може бути лише один по­казник — рівень матеріального добробуту громадян — платни­ків податків. Досягнення соціальної справедливості при оподат­куванні включає таке поняття, як рівнонапруженість.

Рівнонапруженість, як і податкоспроможність, означають, що розмір сплаченого податку повинен знаходитись в прямій залежності від розміру одержаного доходу, тобто об'єкта опо­даткування. Суть цих положень податкової політики полягає в тому, що платники податків з вищими доходами повинні сплачувати відповідно вищі податки.

Принцип стабільності в податковій політиці означає, що структура податкової системи, умови оподаткування не по­винні підлягати частим змінам, особливо недостатньо обгрун­тованим. Стабільність системи оподаткування означає її дос­коналість і обгрунтованість. Постійні податкові реформи негативно впливають на економічне життя в державі, вони по­винні проводитись, як правило, раз в десятиліття у випадках корінної зміни економічної ситуації. Зміни в системі оподат­кування не можуть бути постійними, вони зумовлені об'єктив­ними причинами внутрішнього або зовнішнього характеру. Стабільність — це фактор, що відіграє вирішальну роль у по­датковому процесі.

Але треба враховувати, що стабільність має певні обме­ження в просторі і в часі. Це пов'язано з тим, що економіч­ний і соціальний розвиток постійно потребує удосконалення податкового механізму. Це досягається або шляхом податко­вих реформ, або еволюційним шляхом, тобто за допомогою постійного удосконалення тих чи інших елементів системи оподаткування. У цьому знаходить своє вираження гнучкість податкової системи.

Принцип вигідності. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен одержати від суспільства таку частину благ або послуг, що, на його погляд, була б адекватна їхній вартості. Під загальними благами розуміють ті фінансовані за рахунок бюджету вигоди, які може одержати платник податків. Таким чином, податки можна розглядати як ціну послуг держави. Позитивно те, що розміри податків пов'язується з витратами бюджету. Цей принцип має місце при встановленні митних тарифів, державного збору, сплати в соціальні фонди (соціального страхування, обов'язкового пенсійного страхування й т.п.).

Принцип гнучкості полягає в тому, що державна податкова політика повинна пристосовуватися до діючої економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. З іншого боку, це не повинне суперечити принципу стабільності нормативно-правової бази. Тому особливе значення при здійсненні цього принципу набуває визначення оптимуму при внесенні будь-яких змін в існуючу систему. Платник податку повинен бути впевнений, що діяльність, яку він веде і вважає ефективною, не стане для нього збиткової згодом.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Податкового кодексу;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до усіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпції правомірності рішень платника податку у випадку коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду;

- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку [1].

Саме дотримання розглянутих вище принципів у їх гармонійному поєднанні дадуть змогу як державі, так і підприємствам втілювати в життя виважену, справедливу й ефективну податкову політику, що, у свою чергу, є необхідною умовою ефективного господарювання та сталого економічного розвитку.

Зарубіжний досвід організації податкової політики дає підстави виокремити такі принципи:

- сума сплаченого податку має завжди дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;

- усі податки повинні мати цільове призначення;

- знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

- платники податків мають бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків;

- нові податки вводяться лише на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об’єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело і розмір витрат;

- податок повинен бути пропорційний доходу;

- прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати третини доходу;

- умови оподаткування мають бути простими та зрозумілими платнику;

- податок слід справляти у зручний для платника час і прийнятним для нього методом;

- справляння податків має бути дешевим.

Розрізняють такі напрями податкової політики держави:

1. Стимулююча. Застосовується під час виходу з кризи (стимулювання економічного росту та зайнятості).

2. Стримувальна. Застосовується під час економічного зростання (стимулювання і корекції попиту).

Головними напрямами податкової політики за сучасних умов є:

• створення передумов для динамічного розвитку підприємств та галузей підприємств економіки країни;

• прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки;

• розширення сфери малого бізнесу;

• підвищення добробуту населення за рахунок спрямованості бюджетних видатків;

• оптимізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованими до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні юридичних та фізичних осіб;

• посилення ролі прямих податків, зокрема, податку на прибуток та на використовувані ресурси, запровадження податку на власність, скорочення непрямих податків, передусім, універсальних акцизів;

• підвищення ролі місцевих податків;

• застосування економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій.

Напрями проведення податкової політики концентруються на основі виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов'язаного з особливостями сучасного перехідного стану економічного розвитку. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України. [14]

Таким чином, у другому питанні ми визначили мету, основні цілі, завдання та принципи податкової політики, а також визначиили основні напрями реалізації податкової політики держави.