1.4 Опис існуючої архітектури

Вулиця Богдана Хмельницького та прилеглі вулиці забудовані пере­важно чиншовими кам’яницями 1880-1910 рр. Праворуч, за колією залізниці Львів-Броди, стоять при вул. Б.Хмельницького, 42, 44, 46 три типові кам’яниці кінця XIX ст., а за ними на невеличкому трикутничку обмеженому парканом залізниці, заховалася безіменна вуличка з кількома будиночками. Складається враження, що вони існують поза часом і міськими реєстрами.

Трохи далі височіє церква Св. Параскеви П’ятниці (вул. Б. Хмельницького, 77), яка була закладена ще в XIII ст. Храм перебудували в 1644 р. на кошти молдавсько­го господаря Василя Лупула, який перебував на еміграції в Галичині. Чотиригранна вежа церкви з вікнами-бійницями мала оборонне значення. Раніше вона мала низьку круглу баню, яку під час реставрації за проектом Михайла Лужецького в 1908 р. замі­нили банею з сигнатуркою і чотирма вежичками. В інтер’єрі церкви зберігся старий іконостас роботи львівських майстрів з 1610-х рр.

Серед забудови Підзамча впадає в око будинок під № 56 братів-архітекторів Кароля і Яна Шульців, збудований у стилі північного неоренесансу з елементами ма­ньєризму. Напис готичним шрифтом польською мовою під вікном другого повер­ху стверджує: “Ян і Кароль Шульц, архітектори і власники, цей дім збудували для власного вжитку р. 1896”. Добре, коли б при кожній львівській пам’ятці були подібні таблички. Якщо не давні, то принаймі сучасні. Бо найновіші пам’ятко охоронні та­блиці, які вивішуються на фасадах будівель протягом 2008-2009 рр. не містять відо­мостей про їх будівничих.

Перед домом Шульців була колись вулиця, що вела до Високого Замку й нази­валася Жовківською бічною Першою. У 1869-1870 рр. її перетнули колії залізнич­ної станції Підзамче. З 1871 р. вуличку назвали Студенною від студні-криниці, яка тут стояла. Про неї нагадує фонтан з лебедями у невеликій алеї, що веде до станції Підзамче. У 1943-1944 рр. вона називалася вул. Підзамче-Вокзальною ( Bahnhofgasse Podsamtsche ), а з 1946 року - Криничною. У 1970-х рр. вулицю Криничну зняли з обліку і зробили частиною вул. Огіркової.

Праворуч від алеї стоїть тепер кілька кіосків та торгових павільйонів. За ними територія огороджена муром з колючим дротом. На прохідній біля воріт та­бличка з написом «Головне управління МВС України у Львівській області. Відділ ре­сурсного забезпечення». До І Світової війни на цій території розташовувались будівлі Цісарського і королівського 11-го транспортного дивізіо­ну (К. u. К. Traindivision Nr 11) австро-угорського війська.

Далі розташований вок­зал “Підзамче” та інші за­лізничні будівлі. Регулярний рух на першій ділянці заліз­ниці зі Львова до Бродів та Підволочиська було відкрито з 1869 р.

Коли проектували у 1860-х рр. залізницю на Броди та Підволочиськ , її траса мала , за первісним варіантом ,проходити через горби Клепарова та Голоська до Збоївськ, де планували спорудити вокзал . Однак міська влада вважала, що цей залізничний двірець мав би розташовуватися якнайближче до центру міста. Задля цього довелося погодитися на будівництво високого насипу, який розділив навпіл Жовківське передмістя й утруднив транспортне сполучення між його південною та північною частинами. Таким чином , частина передмістя, за якою закріпилася назва «Підзамче», бо так назвали створену тут залізничну станцію.

Також в 1860-х рр. збудували заліз­ничний двірець «Підзамче». Його кілька разів перебудо­вували - у 1890-х, 1950-х та 2000-х рр. Зараз це двоповер­хова будівля з великими вік­нами, завершена трикутним порталом. Риси двірця кінця XIX ст. частково зберегла двоповерхова будівля ліворуч від головного корпусу вокзалу: 20 жовтня 2005 р. станції «Підзамче», час земляних робіт і прокладання каналізаційної мережі було виявлено хаотично захоронені останки 502 людей, серед них 96 дітей та підлітків, висновками судово-медичної експертизи час їхньої смерті припадає на 1946-1947 рр. Очевидно, це мешкаці Наддніпрянщини, Буковини та Бессарабії, які рятувалися в Галичині від голоду. Останки було ексгумовано для перепоховання, а на місці, де їх було знайдено, завдяки керівництву залізниці споруджено каплицю Покрови Божої Матері.

У 1960-1970-х рр. на площі перед вокзалом була автобусна станція № 2, від якої відправлялися автобуси у північному та східному напрямку від Львова.

Теперішня вулиця Огіркова в плані нагадує літеру «Г» і сполучає вулиці Б Хмель­ницького та Підзамче. Її видно на «Плані провінційної столиці Львова» за 1841 рік . Тоді вона називалася Замковою поперечною, бо мала до побудови залізничної колії сполучення із вул. Замковою. У 1871 р. вулиця отримала назву Огіркової. Як писав в своєму путівнику Францішек Бараньський, вулиця «названа від огірків, які зберігалися в бочках у сусідньому ставку».

Триповерхова наріжна кам’яниця при вул. Огірко­вій, 2 споруджена в 1895 р. за проектом архітектора Зиґмунта Пшорна й пере­будована на початку XX ст. зі стриманим оздобленням.

Стесаний наріжник з півкруглим балконом з мере­живними металевими ґра­тами завершений аттиком. У 1910 р. тут був «третьо розрядний » готель «Під­замче».

Далі, під № 4, стоїть двоповерхова на високому цоколі кам’яниця 1890-х

років з двома фасадами (на вул. Огіркову та з боку станції Підзамче) з доволі оригінальним необароковим оздобленням та аттиком з во­лютами.

На вул. Огірковій, 6 зараз садиба з кіль­кома старими одноповерховими будинками. На початку XX ст. її власником був Мєчислав Янішевський, який володів тут фабрикою ор­ганів, що перед І Світовою війною виготовля­ла найбільші в Галичині інструменти. Зокрема орган для костелу Св. Мартина, що знаходив­ся неподалік, та орган для костелу в Дунаєві, на замовлення архієпископа Юзефа Більчевського. Фабрика перейняла традиції та фахів­ців від закладу покійного виробника органів Яна Слівінського.

Двоповерхова типова чиншова кам’яниця № 11 збудована на початку XX ст. й оздоблена стандартним декором у стилі сецесії. За мета­левою брамою підлога вузьких сіней вкрита оригінальною керамічною плиткою в стилі сецесії. На сходовій клітці збереглась дерев’яна балюстрада. При вул. Огірковій, 13 стоїть двоповерхова кам’яниця 1890-х рр., що належала директору друкарні Леопольду Вісьнєвському. Будинок перебудували у 1910 рр. з декорацією в стилі раціональної пост сецесії. Над дерев’яною брамою під балконом з металевою балюстрадою - жіно­ча голова-маскарон.

Вулиця Огіркова виходить на вул. Підзамче, яка відгалужується перпенди­кулярно від вул. Богдана Хмельницького в бік Високого Замку. Її зображено на плані Львова 1766 р. Жана Ігнатія ду Дефі. Раніше вулиця доходила до вул. Замко­вої й називалася Жовківською бічною Другою. У 1869-1870 рр. вулицю перетну­ли колії станції Підзамче й вона стала глухим кутом. Частина ву­лиці за колією увійшла до складу нинішньої вулиці Папарівки. З 1871 р. вулиця стала називатися Підзамче, тоді на ній селилися переважно залізничники.

При вул. Підзамче, 3 стоїть триповерхова на високому цоколі кам’яниця 1910-х рр. Фасад оздо­блено в стилі середземноморської готики з пів колонами коринф­ського ордеру і стрілчатим аркадним поясом під карнизом. Далі вулиця забудована переважно чин­шовими кам’яницями 1890-х рр. На деяких з них збереглися гарні металеві балкони. Паралельно до вул. Підзамче відгалужуються від вул. Б.Хмельницького, впираю­чись у залізницю, вулиці Стрімка та Караїмська.

За еклектичним фасадом двоповерхового будинку при вул. Хмельницького, 62 хова­ється перебудований у 1930-х роках інтер’єр у стилі функціо­налізму. На початку XX ст. в цій кам’яниці була створена Руська захоронка (дитячий садок), по­тім українська школа ім. Короля Данила, яку провадило товари­ство «Рідна школа».

Львівська сецесія початку XX ст. залишила по собі кілька пам’яток на Підзамчі. Це, насамперед, кам’яниці при вул. Б.Хмельницького під номерами 66, 73, 72, 74 (де в 2008 р. відкрили фотогалерею «Простір»), 133, 135, 137, 149, 151, 153, 155, 161.

Під № 109 зараз будують якусь споруду. До 1941 р. тут стояла синагога Кортіса. збудована в 1854 товариством «Гомел Хасид». У 1911 р. синагогу перебудували в орі­єнтальному стилі за проектом архітектора Леопольда Райса.

За польських часів, навпроти, під № 88 на вул. Б.Хмельницького був паровий млин Д.Аксельбрада і син та гуртова торгівля борошном.При реконструкції і добудові млина Аксельбрада архіт.А.Шлєєн розширивши та надбудувавши центральну споруду, перекривши іі не цегляними склепіннями, а зробивши залізобетонні ферми (за системою Ж.Моньє)у неороманському стилі із включенням в конструкцію залізобетонні перекриття . Розвиток виробництва мав настільки великий розмах, що поглинув вул. Горіхову, яка колись піднімалась до старого цвинтаря на Папарівці. Від кін. 1940-х рр. радянська влада націоналізувала млин Аксельбрада і реорганізувала його з добудовами і розширенням, «Млинкомбінат №1».

Під №106 розташовувалась в 1900-ті рр. Гута скла «Леополіс»; 1950-ті рр. склозавод №1; 1990-ті рр.-АТ «Райдуга». Заснована на початку ХХ ст..склана гута «Леополіс»була розміщена в переобладнаній колишньої броварні. Ймовірно, будівля броварні колись належала Каролю Кісєлькі. У 1950-х рр. на базі підприємства «Леополіс»було реорганізовано «Скозавод №1»,який з кінця 1950-х рр. почав виробляти сортовий посуд. У 1990-ті рр. колишнє велике підприємство реорганізовано в Акціонерне Товариство «Райдуга».

З лівого боку від вул.Б.Хмельницького відгалужується вул. Остряниці, яка про­лягла до вул. Жовківської. Прокладена вона була наприкінці XIX ст., як писав Ф. Баранський, на землях родини Рудзкпх «перед школою Св. Мартина і названа в пам’ять польської королеви Кінґа-Кунегунда, доньки угорського ко­роля Бели IV, за панування якої ста­ли видобувати сіль в Бохні і Вєлічці». Насправді, угорська королівна Кінґа-Кунегунда, (1234-1292) не була польською королевою, а лише дружи­ною краківського князя Болеслава V (1226-1279), прозваного Встидливий. За свою побожність княгиня (овдо­вівши, вона стала абатисою монасти­ря Кларисок у Старому Сончі) була канонізована Римсько-католицькою церквою. До речі, вона була рідна сестра дружини галицького князя Льва Даниловича - Констанції. Саме князь Лев, за прикладом свого шваґра, що надав Кра­кову магдебурзьке право у 1257 р., не зволікав з наданням локаційного привілею міс­ту Львову, яке опинилося в центрі Галицько-Волинського князівства (Руського коро­лівства). Бо князь Лев Данилович бував й у Кракові, й у Вроцлаві та інших містах, що вже мали самоврядування. Коли краківський князь Болеслав Встидливий у 1273 р. розпочав війну з вроцлавським князем Генріхом Справедливим, то на допомогу сво­єму шваґрові прийшов Лев Данилович та його брат - луцький князь Мстислав. Мож­ливо, після цього походу до Сілезії запровадив він у Львові «німецьке право».

Коли помер краківський князь Болеслав V, Лев Данилович нама­гався використати цю ситуацію. «Лев спершу задумав захопити Краків собі 1280 р., заручившись допомогою ординців, увійшов у Польщу, але в бою під Гозліцами, по­близу Сандомира, військо його було розбите. 1289 р. Лев знову вирядився на Краків, тепер підтримуючи кандида­туру Болеслава Земовитовича, і проти його суперників хо­див аж у Сілезію. У цій війні Лев частково досягнув своєї мети - зайняв Люблінську землю, яка до 1302 р. залишала­ся при Галицькому князівстві», - писав Іван Крип’якевич у своїй праці про Галицько-Волинське князівство.

У 1946 році вулицю перейменували на честь видатної акторки російських театрів Марії Савіної (1854-1915), що походила з Кам’янця-Подільського. З 1991 р. вулиця но­сить ім'я Якова (Яцька) Остряниці, гетьмана Запорозької Січі, ватажка козацького повстання у 1638 р., придушеного польським військом. За легендою, Остряницю нібито спа­лили у Варшаві «в мідному бику». Насправді ж він втік на Слобідську Україну, де був убитий у 1641 році під час коза­цьких заворушень.

Довжина вкритої асфальтом вулиці 280 м. Її пар­на сторона забудована чиншовими двоповерховими кам’яницями початку XX ст. за типовими проектами. Змінилася мода, і замість еклектики з історичними ак­центами фасади будинків оздоблювали вже стандартни­ми елементами у сецесійному стилі. Хоча за всіма іншими параметрами ці будинки мало відрізнялися від подібних чиншових кам’яниць 1890-х років.

На непарній, західній стороні - кілька будівель в гли­бині ділянок. Зокрема, під № 5 праворуч, при вулиці, біля мереживної металевої брами стоїть триповерховий буди­нок з аркадними лоджіями та гострим пірамідальним шпи­лем, що виникли під час перебудови останніх років.

При вул. Остряниці, 4 стоїть сіра триповерхова кам’я­ниця, збудована в 1911-1914 рр. за проектом Петра Тарнавецького в стилі раціональної постсецесії й декорована геометричними елементами. Два неглибокі бічні ризаліти з балконами на другому поверсі завершені ламаними фронтонами “під сецесію” з волютами на краях. Балкони (третій з них - у центрі фасаду на третьому поверсі) мають металеву балюстраду з оригінальними узорами - потрійними синусоїдами за­вершеними спіралями. Збереглася металева брама початку XX ст.

Двоповерхова типова чиншова кам’яниця № 4 з балконом над брамою спору­джена на самому початку XX ст. В її оздобленні химерно переплітаються елементи необароко та сецесії. Порівняно з нею, у сусідньому будинку № 6 сецесійні елементи декору в оздобленні вже переважають над історизмом. А в оздобленні дому № 10, на відміну від попередніх кам’яниць на вул. Остряниці, 6 та 8, вже повністю панує декоративна сецесія з маскаронами та рясним рослинним орнаментом. Натомість інтер’єр ще зберігає типові ознаки чиншових кам’яниць кінця XIX ст., хоча бачимо на підлозі гарну декоративну плитку.

Натомість подібна кам’яниця № 12 відзначається стриманим декором у стилі се­цесії. Збереглася при ній металева трипільна сецесійна брама. А дещо обшарпаний фасад будинку № 14 рясно оздоблений стандартними сецесійними елементами.

При вул. Остряниці, 16 стоїть наріжна триповерхова постсецесійна кам’яниця 1910-х рр. Збереглась металева брама з оздобленням у стилі сецесії.

Навпроти, на вул. Остряниці, 18 домінувала над оточенням триповерхова нова («стара» була при нинішній вул. Жовківській, 6) будівля колишньої міської народної школи ім. Св. Мартина.

Триповерхова «нова» будівля міської народної школи ім. Св. Мартина збудова­на на початку XX ст. в стилі історизму. Будівля в плані П-подібна, виходить чіль­ним фасадом з двома брамами на вул. Скидана. Лівий бічний фа­сад розташований уздовж вул. Остряниці, а правий виходить на подвір’я. Вздовж головного фа­саду розташовувалися актовий і гімнастичний зали, наукові кабі­нети, у бокових крилах - класні кімнати. Фасади оздоблені у сти­лі неоренесансну з півциркуль­ним завершенням вікон. На біч­них фасадах збереглися баре­льєфи із гербом Львова австрій­ського періоду. На фасаді з боку вул. Остряниці зберігся напис: «Szkoła ludowa miejska imienia Św. Marcina».

Школа мала дві вхідні бра­ми з порталами - для хлопчачої та дівочої частин. Ліва брама зберегла свій вигляд початку XX ст. При ній зберігся й старий № 18, що відноситься до вул. Остряниці. Під цією брамою за радянських часів була російська середня школа № 20, під правою брамою - українська неповна середня школа № 22. Тепер це середня школа № 20 на вул. Скидана, 1.

Під № 22 - двоповерхова типова чиншова кам’яниця з сецесійним балконом над брамою, споруджена на початку XX ст. Її фасад оздоблений стандартними сецесійними елементами. Збереглася сецесійна металева брама. Стіни оздоблені двома видами декоративної плитки початку XX ст.

Триповерхова кам’яниця при вул. Остряниці, 24 збудована у 1910-х рр. у стилі раціональної постсецесії. Збереглася сецесійна металева брама.

Тоді ж збудована сусідня кам’я­ниця № 28. Під вікнами її третього по­верху - оригінальний декор у вигляді округлих вінків з трьома щитами.

Вулиця Скидана сполучає вулиці Остряниці та Донецьку. Вона виникла на початку XX ст. під час будівництва нової будівлі міської народної школи ім. Св. Мартина. Близько 1920 р. вулицю продовжили до тодішньої вул. Збо- ровських (тепер Донецька) й вона ста­ла називатися вул. Св. Кінґи бічною. У 1946 р. отримала нову назву - вул.Савіної бічна. А в 1991 р. удостоїлася самостійної назви на пошану Карпа Скидана - козацького полковника, од­ного з провідників антишляхетських повстань у 1637-1638 роках. Довжина цієї брукованої вулиці 150 м. З непарного боку вона обсаджена деревами.

При вул. Скидана, 4 і 6 збудовано в 1910-х рр. дві триповерхові на високому цоколі кам’яниці в стилі раціональної постсецесії. Під кожним вікном фасаду вста­новлено декоративні решітки для квіткових вазонів. Вулиця Скидана виходить під прямим кутом на вул. Донецьку, яка сполучає вул. Жовківську з вул. Богдана Хмель­ницького. Дорога на місці цієї вулиці виникла давно. Її видно на плані Львова 1766 р. Жана Ігнатія ду Дефі. Тоді вздовж її східної сторони стояли садибні будиночки з го­родами і садами, а вздовж західної - протікав потічок від схилів Високого Замку, який впадав у канал Корито.

Довколишні землі належали в XVII ст. до родини Зборовських й творили окре­му юридику під назвою Зборовщина. За традицією назва Зборовщина залишалася за нинішньою вул. Донецькою до 1871 р., коли магістрат перейме­нував її на вул. Зборовських. З 1944 р. вулиця стала називатися Донецькою. Очевидно не на честь міста Донецька, яке тоді мало на­зву Сталіно, а за назвою Донеччи­ни як регіону.

Чотириповерхова кам’яниця з кількома входами при вул. Доне­цькій, 1 збудована у 1920-х рр. за проектом Міського будівельного відділу для працівників міського комунального господарства. Те­риторія за будинком була зайнята тоді спорудами, переважно стай­нями та гаражами, підприємства для очищення міста.

З 1860-х років там розташовувалися, так звані, касарні Кісельки, призначені для кава­лерії. Як досліджував Михайло Слободянюк, у них розташовувався Цісарський і королів­ський Галицький полк уланів генерала кава­лерії Рудольфа Лицаря фон Брудерманна № 1 (К. u. К. Galizisches Ulanenregiment GdK. Rudolf Ritter von Brudermann Nr 1). Полк був створе­ний 1791 p. і був одним з перших уланських полків австрійської армії. Рекрутів для полку набирали, в основному в Галичині і Буковині.

Згодом для полку збудували більші касарні на вул. Личаківській, а його 2-й дивізіон розташу­вали у Великих Мостах.

Триповерховий будинок №3 споруджено на місці старої кам’яниці в 1926 р. в стилі ран­нього функціоналізму для працівників міських підприємств та установ. Про це свід­чить збережений на фасаді рельєфний медальйон з гербом міста польського періоду та написом: «A. D. 1926 LEOPOLIS».

Триповерхові кам’яниці під №№ 4, 6, 8 споруджені у 1910-х рр. в стилі раціо­нальної постсецесії. На домі № 6 - між вікнами третього поверху два маскарони в оточенні гірлянд. Натомість будинок № 8 у 2008-2009 рр. ґрунтовно перебудовується з втратою своїх стильових ознак. Збереглася металева брама початку XX ст., до якої зараз причепили фірмову емблему «Practic».

Довга одноповерхова кам’яниця середини XIX ст. з широкою брамою при вул. Донецькій, 5, можливо, найстаріша в цій околиці - це приклад давньої забудови Зборовщини. На початку XX ст. тут розташовувалася філія Міського закладу для не­виліковних та виздоровлюючих. Під № 7 - довга двоповерхова кам’яниця середини XIX ст., яка кілька разів перебудовувалася. Збереглися деякі елементи інтер’єрів другої половини XIX ст. Її власником на межі ХІХ-ХХ ст. був городник Вільгельм Штарк. Родина Штарків во­лоділа великими городами на Зборовщині й продавала свою продукцію у власній крамни­ці при вул. Коперника, 4. За­раз тут розташований тери­торіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян.

При вул. Донецькій, 11 зберігся одноповерховий са­дибний будинок кінця XIX ст. з прибудовами, який належав родині городників Шнайдерів. Як згадував наприкінці XIX ст. Станіслав Шнюр-Пепловський «При нинішній вул. Зборовських містилися на початку цього віку садівничі заклади Шнайдера і Ґайзлера, тоді, коли Штінціґ та інші, слабші городники, що вирощували переважно городину, розмістилися при вулиці Замарстинівській. Не маючи жодної конкурен­ції, заробляли тодішні німецькі львівські городники дуже багато, однак вже в дру­гому поколінні їх маєтки були зруйновані, їхнє місце зайняли місцеві...»(Schnur - Pepłowski S. Obrazy z przeszłości Galicyi i Krakowa. - Lwów, 1896. - Cz. I. - S. 175.).

Типові двоповерхові чиншові кам’яниці початку XX ст. під номерами 10 та 12 оздоблені, як і сусідній дім № 10, стандартними елементами в стилі сецесії. Далі, за одноповерховою кам’яничкою 1890-х рр. із забитими дошками вікнами, при вул.Донецькій, 14 розташо­вано кілька прибудов на подвір’ї.

При вул. Донецькій, 13 височіє шести­поверхова типова будівля 1970-х рр. з си­лікатної цегли та кілька прибудов, які на­лежать Державному науково-дослідному інституту ветпрепаратів . Раніше на цій території були сади і городи. Родина Романовських мала тут садівниче підприєм­ство.

Під № 22 у двоповерховому типово­му будинку дитячого садочку 1970-х рр. з силікатної цегли - дитячий дошкіль­ний заклад № 55. За дитячим садочком від вул. Донецької відгалужується у пра­вий бік невеликий безіменний провулок, який можна побачити ще на плані Львова 1829 року (Plan der Stadt Lemberg sammt ihren Vorstadten. - Wien, 1829). Цей про­вулочок виводив до місця, де стояла ко­лись дерев’яна церква Різдва Богородиці.

Збудував цю церкву в 1630 р. той же Олек­сандр Зборовський для вірян грецького обряду Зборовщини та сусідньої Тарнавки, закладеної у XVI ст. Катериною Сенявською. Тож церква називалася Зборотарнавською і мала ще посвяту Св. Варвари. За переказами, на цвинтарі при цій церкві поховали козацького полковника Максима Кривоноса, який був поранений під час штурму Високого Замку в 1648 р. Церква була перебудована в 1668 та 1710 рр. А у 1802 р. її розібрали за розпорядженням австрійської влади.

При цьому безіменному провулку височіє триповерхова кам’яниця під № 26, збудована у 1910 рр. у стилі раціональної постсецесії з двома гарними металевими балконами. На початку XX ст. по сусідству планувалось спорудити ще кілька подіб­них будинків. Однак І Світова війна перешкодила реалізації цього проекту. Нато­мість у цьому провулочку розташовано кілька садибних будинків.

При вул. Зборовських, 44 мешкав у XIX ст. старший радник лісництва Антоній Ґуральчик. Його син Ян, народжений у 1876 р., відомий як один з найталановитіших львівських скульпторів-анімалістів. Він вчився у Львівській промисловій школі (1892-1896) та Краківській академії мистецтв (1896-1899), а також у Відні, в майстерні скульптора К. Цумбуша. Відвідував він теж лекції у Львівській ветеринарній академії. Імпресіоністичні скульптурні роботи Я. Ґуральчика, що зображували коней, котів та інших звірів, знайшли визна­ння на тогочасних художніх ви­ставках. Слід митця загубився у роки І Світової війни.

Біля перетину вул. Донецької та Б. Хмельницького бере свій по­чаток вулиця Промислова. Вона була прокладена до Нової міської різні, й стала називатися вул. Но­вої Різні. Початкова ділянка ву­лиці пролягала через городи, що належали до вул. Зборовських. До складу нової вулиці увійшла час­тина вулиці Адамової, яку видно ще на плані Львова 1766 р. як до­рогу серед садиб з городами та садами. У XIX ст. ця вулиця мала довгу назву: Жовківська бічна при Рогатці вліво. У 1871 р. її назвали офіційно Адамовою. Як писав Ф. Бараньський, «назву надано їй довільно, а властиво з приводу, що жив при ній в домі під ч. 1 різник Адам Якубовський, котрий мав крамницю з ковбасами і в місті та на вустах мешканців був відомий з імені «Адам», а не за прізвищем». Так колись давались назви вулиць у Львові.

З 1950 р. вул. Нової Різні стала називатися Промисловою, а вулицю Адамову в 1946 р. перейменували на Карельську, бо була тоді в СРСР 16-та союзна республі­ка - Карело-Фінська РСР. Вулиця тоді починалася між будинками №№ 141 і 143 на вул. Б.Хмельницького й виходила на вул. Промислову біля дому № 16. У 1970-х вули­цю поглинув завод алмазних інструментів, який захопив понад половину території у трикутнику вулиць Б. Хмельницького, Волинської та Промислової.

У 1960 вул. Промислову продовжили за річку Полтву через приєднані до Львова Збоїща. Довжина вулиці досягнула до початку 1990-х майже 4 кілометрів. У 1993 р. частину вул. Промислової за Полтвою виділили у нову вулицю - Івана Миколайчука. І зараз вул. Промис­лова має 1,6 км довжини. Більшу частину забудови вулиці складають промислові та логістичні споруди.

У 1908 р. через вул. Волинську на вулицю Нової Різні стали їздити електричні трамваї лінії HG – «вул. Геть­манська -вул. Ґабріелівка”. Тоді ж тут збудували трамвайне депо (ремі­зу) Міської електричної колії. У між­воєнний період сюди ходили трам­ваї № 5, а потім № 9 (до Головного двірця). У 1953 р. трамвайну лінію, яка отримала № 6, продовжили до бавовняно-прядильної фабрики на розі нинішніх вул. Б. Хмельниць­кого та Липинського. Починаючи з 1992-го майже десять років, вул. Промислова перебувала в аварій­ному стані, рух нею був обмежений, а трамваї курсували лише до депо. Лише наприкінці 2001 р. відновили рух трамваїв № 6 вул. Промисловою на всій її довжині.

При вул. Промисловій, 6 стоїть двоповерховий будинок 1920-х рр.Тепер тут розташований спецпідрозділ ДАІ. Далі, за металевою огорожею, вздовж вулиці тягнеть­ся довгий виробничий корпус за­воду алмазних інструментів, що у 1960-1970-х рр. зайняв цю терито­рію, разом з колишньою вулицею Карельською (Адамовою).

Навпроти під № 7, за алеєю з кипарисів височіє п’ятиповерхова типова будівля 1970-х рр. У ній розташовані Управління державної ветеринарної медицини Львів­ської облдержадміністрації та Львівська обласна державна лабораторія ветеринарної медицини. По сусідству нещодавно перебудований двоповерховий корпус Львів­ської обласної державної лікарні ветеринарної медицини. В глибині ділянки - кілька прибудов.

При вул. Промисловій, 16 стоїть наріжна триповерхова кам’яниця, збудована в 1910-х рр. у стилі раціональної постсецесії. Закруглений наріжник з двома балкона­ми, завершений трикутним фронтоном з характерним овальним вікном. Колись тут сполучалися вулиці Промислова та Карельська.

Сусідня триповерхова на високому цоколі кам’яниця № 18 збудована у 1930-х рр. у стилі функціоналізму. Тепер тут комунальна 5-та стоматологічна поліклініка. Через браму будинку з широким проїздом переходимо на подвір’я, де стоїть двоповерхова зелена кам’яниця 1910-х рр.

Далі п’ятиповерховий будинок під № 20, споруджений за типовим проектом близько 1955 р., коли вже поча­ли боротися з архітектурними над­мірностями.

Навпроти, при вул. Промисло­вій, 21, частина ділянки з боку вулиці відгороджена металевим парканом. На ній збудовано на межі ХІХ-ХХ ст. двоповерхову віллу з високими ман­сардами у «швейцарському стилі». Збереглися частково сецесійні ґрати балкону, консолі піддашшя, скля­ний дашок над брамою, оригінальні стрільчасті двері та керамічна плитка на підлозі сіней. Натомість більша частина території за­будована виробничими спо­рудами Львівського хімічного заводу. На початку XX ст. тут працювала фабрика вугільної кислоти фірми «Францель К. і Сини», а у віллі мешкав її ди­ректор Август Поле.

Під № 25 - кілька адмі­ністративних та виробни­чих споруд першої половини XX ст., згодом перебудованих. У 1929 р. тут функціонувала фабрика акціонерного товари­ства «Польмот» (Polmot S.A.), яка випускала світильники, радіоприймачі та металеві вироби. Тепер тут невеликий завод освітлювальної апара­тури «Сяйво» та інші підприємства.

Територія за адресою вул. Промислова, 27 забудована виробничими та адмі­ністративними корпусами швейного виробничого об’єднання «Маяк». Ліворуч від прохідної зберігся каркас колишньої «Дошки пошани», прикрашений абстрактними металевими «квітами».

Далі до 1950-х рр. проходила частина вул. Волинської аж до будинків, що тепер мають адресу: вул. Промислова, 31-33. Тепер туди можна добратися лише обійшов­ши трамвайне депо № 2, офіційною адресою якого є вул. Промислова, 39. Найдав­ніші корпуси депо знаходяться у північно-східній частині території. їх будували у 1907-1908 рр. за проектом архітектора Яна Богуцького (1870-1948). Він був у 1895-1900 рр. професором Львівської художньо-промислової школи, від 1900 р. - доцен­том, а від 1910 р. - звичайним професором кафедри будівельної статики й метале­вого будівництва Львівської політехніки. Ще зараз на старій будівлі депо помітні елементи сецесійного стилю, який використовувався на початку XX ст. також для промислових і транспортних споруд. Ліворуч - новіші будівлі вже радянського періоду.

На тильній, невидимій з боку вулиці, стіні прохідної депо ви­конано мозаїчне панно, де зобра­жено старий кінний та сучасний трамваї на тлі міста Львова. Що­правда, оглянути картину по­вністю не можна, бо перед нею чомусь посадили кипарис. За депо дорога, обсаджена деревами, приводить до двох будинків-близнюків №.№ 31 та 33.

Ці чотириповерхові будинки споруджені у 1910-1912 рр. для працівників Міської електричної залізниці (трамваю) фірмою Владислава Дердацького та Вітольда Мінкевича. Початково кожний з будинків мав мальовничіший ви­гляд з високими дахами та мансардою в центрі. У 1929 р. на місці стрімких дахів до­будували четвертий поверх. Кожний будинок має по три сходові клітки, до яких на кожному поверсі виходили по чотири входи до двокімнатних помешкань з лазничками. Частина вікон мала стрілчасту форму, що донині оживляє брилу будинку. Фасади прикрасили медальйони із рельєфним зображенням когутів. Обидві кам’яниці мали започаткувати створення нового житлового району Ґабріелівка (між нинішніми ву­лицями Промисловою і Жовківською), концепцію якого розробив відомий урбаніст Ігнатій Дрекслер. Назва цієї околиці походить від родини Габріеллі, які мали тут фільварок у XVII ст.

Тут мав бути і свій Ринок, оточений будинками з аркадами. Однак ці плани не встигли реалізувати за часів Австро-Угорщини, а після І Світової замість житлових будинків в цій околиці переважала промислова забудова. За радянських часів до­вколишні підприємства «Прогрес», «Маяк», «Світанок», трамвайне депо повністю за­йняли всю довколишню територію. Таким чином два будинки, збудовані для пра­цівників трамваю, залишились ізольованими, неначе на острові, й оточені звідусіль мурами підприємств, і лише одна дорога сполучає їх з вул. Промисловою.

При вул. Промисловій, 45 стоїть двоповерхова споруда, перебудована у 2005- 2006 рр. Серед інших підприємств тут розташоване відоме львівське видавництво Літературна агенція «Піраміда», очолюване Василем Гутковським.

По сусідству під № 47 - одноповерхова, на високому цоколі кам’яниця початку XX ст., оздоблена елементами сецесії, яка належала різникові Янові Куваніцького.

Його родина мала поруч також садівниче підприємство. Торцем до вулиці стоїть дво­поверхове виробниче приміщення 1920-х рр. з нетинькованої червоної цегли.

Далі велику територію між вул. Промис­ловою, Городницькою та Жовківською за­ймає фірма з виробництва шкіри «Світанок» та інші підприємства, що використовують зараз її виробничі площі.

З другого боку Промислової збудовано кілька споруд адміністративного, виробни­чого, торгового та логістичного призначен­ня, в яких розташовані зараз різні підприєм­ства та установи, зокрема «Львіагропродукт», гуртівні будматеріалів «Молоток», «Домотоп», тощо.

При вул. Промисловій, 52-54 розташо­вана територія Нової різні. До середини XIX століття Стара міська різня знаходилася на березі Полтви в районі нинішньої площі Різ­ні. Пізніше її перенесли з санітарних мірку­вань нижче за течією ріки за міст залізниці Львів-Підзамче-Броди. Наприкінці XIX ст. цю, вже Нову різню, перенесли на тодішню околицю в район Ґабріелівки.

У «Провіднику по Львову» 1903 року Францішек Бараньський писав: «Нова міська різня являє собою комплекс нетинькованих будинків цеглясто-червоного кольору, який справляє враження малого містечка. Будинки - то стайні для худоби. Крім того, тут знаходиться ветеринарний будинок для огляду звірів, для карантину худоби з околиць, де помічено заразу, санітарний - для утримання, в разі потре­би, забою хворих тварин, кілька адміністративних будівель. Всередині знаходить­ся устатковання прогресивне, у повному значенні цього слова, з різноманітними складними апаратами. Окремий будинок за­ймають три парові ма­шини (потужністю по 60 кінських сил), з яких дві служать для вироб­ництва льоду, а третя - для електричного освіт­лення».

Будівельні роботи, що проводилися за про­ектами інженера Вінцента Турецького й архітек­тора Едмунда Жиховича, були завершені в 1900- 1901 рр. У 1938-1939 рр. за проектом архітектора Кристини-Яніни Толлочко здійснювала­ся часткова реконструкція споруд різні. За радянських часів на цій території створили Львівський м’ясокомбінат, для якого збу­дували нові споруди.

Зараз частина будівель занепадає, зо­крема найцікавіші будинки з нетинькованої цегли з боку вулиці, на стінах яких встановлено скульптурні зображення го­лів худоби.

На вул. Промисловій, 56 розташова­не Львівське комунальне підприємство «Лев», яке зокрема займається відловом і стерилізацією бездомних тварин.

Промислову сполучає з вул. Богдана Хмельницького вулиця Волинська. Її про­клали у 1907 р. від Жовківської рогатки до ремізи Міської електричної залізниці (тепер трамвайне депо № 2) на вул. Нової Різні. Тож початково вулиця називалася До Різні. З 1913 р. назву вулиці перейме­нували на Волинську, бо неподалік проходив давній Волинський шлях з Галича через Львів до Володимира-Волинського.

Колись вулиця була довшою, бо проходила територіями, що були потім за­йняті промисловими підприємствами до вул. Городницької. Зараз вул. Волинська скоротилася втричі - до 380 м. У 1908 р. розпочався вулицею рух електричних трамваїв. Вони їздили Волинською до середини 1990-х. Тоді проклали «прямішу» лінію через початок вул. Промислової, щоб оминути незручний «гострий» пово­рот з вул. Б. Хмельницького на Волинську.

Триповерхова наріжна кам’я­ниця на вул. Волинській, 2 збудо­вана у 1910-х рр. в стилі раціональ­ної постсецесії. Наріжник з двома балконами та кількома пласкими пілястрами, завершений аттиком з трапецієподібним куполом. Бічні фасади мають неглибокі ризаліти, завершені аттиками. Збереглася металева вхідна брама, виготовле­на в слюсарній майстерні Вольфа Пуніна на вул. Старотандетній, 7 (тепер Мулярська). Можливо з цього закладу походить і балю­страда сходів, що піднімаються до­гори квадратною спіраллю. Сіни викладені керамічною плиткою не лише на підлозі їхні стіни теж зберегли темну плитку з білою стрічкою під фризом. Бу­динок варто би включити до реєстру пам’яток архі­тектури.

Триповерхова чиншова кам’яниця 1900-х рр. під № З оздоблена стандартним де­кором у стилі декоративної сецесії. Оригінальну балю­страду має металевий бал­кон на другому поверсі.

Триповерхова кам’я­ниця на вул. Волинській, 5 збудована близько 1910 р. з роз­кішним, як для тодішньої околиці міста, сецесійним декором. З боків фасад за­вершують два фронтони із закрученими спіралями волют та парами вікон, що нагадують очі, вірніше маски. Натомість сходова клітка кам’яниці залишилася десь у XIX ст.

З правого боку, під широкою аркою брами можна перейти на велике прохідне подвір’я з виходом на вул. Б. Хмельницького, 155. Очевидно, що тут планувався па­саж, бо маємо тут три кам’яниці 1910-х рр. з постсецесійними фасадами, які більше би пасували до парадного боку вулиці, а не до подвір’я. Власником цього комплексу був Яків Віц. Тож можна ввести у львівський обіг поняття - пасаж Віца.

Йому належала теж і триповерхова кам’яниця № 7 збудована бл. 1910 р. й оз­доблена в стилі декоративної сецесії. Ділянка під № 7 Б мала би бути продовженням «Лінії Віца» на вул. Волинській, однак залишилася незабудованою перед І Світовою війною. Зараз це територія ВАТ «Алмазінструмент», де навіть можна «за офіційним» дозволом адміністрації паркувати автомобілі.

Під номерами 6 і 8 уздовж вулиці тягнеться дво-триповерховий корпус колиш­нього заводу «Молдвинпром». Зараз на ньому вивіска науково-виробничого підпри­ємства «Гетьман» (той що на горілчаних пляшках).

Навпроти при Волинській, 9 - одноповерховий, з мансардним дахом, зелений будинок дворкового стилю, споруджений у 1910-х рр. Тепер він знаходиться на тери­торії ВАТ «Алмазінструмент». Сто років тому тут була фірма «Феррум».

В глибині ділянки за деревами стоїть двоповерховий з мансардним дахом буди­нок № 10, споруджений у 1920-х й оздоблений елементами у стилі ар деко та необароко. На вул. Волинській, 23 стоїть двоповерхова кам’яниця, збудована в 1930-х рр. у стилі функціоналізму. Між будинками №№ 21 та 23 - вузький прохід-щілина. Під № 27 - триповерхова кам’яниця, збудована у 1910-х рр. у стилі раціональної постсецесії. Збереглася металева тридільна брама.

При Волинській, 29 бачимо триповерхову кам’яницю, збудовану в 1910-х рр. у стилі раціональної постсецесії. Такий же стиль притаманний наріжній кам’яниці №31. Її гострий зрізаний наріжник з двома балконами завершений куполом у формі зрізаної піраміди. У 1929 р. тут функціонувало архітектурне бюро і будівельне підприємство «Техніка» Станіслава Клімашевського. Ці два будинки постали на замов­лення згадуваного вже Я. Віца. Очевидно, вони мали б стати продовженням «лінії Віца».

На вул. Б.Хмельницького №116 розташовувалась «Колишня Львівська Фабрика Лікерів і Горілок Бачелєса». У 1782р. Л.Бачелєс переніс гуральню із с. Вибранівка до Львова на знесення біля Жовківської рогатки; 1856р. Ю.А. Бачевський придбав давній палац Целецький за Жовівською рогаткою і перемістив туди виробництво. Целецький палац нові власники кардинально реконструюють цю соруду у 1893 р. значно розширивши і переобладнавши із застосуванням нових технічних досягнень. 17 вересня 1939 р. фабрику Бачевських розбомбила німецька авіація, фарика згоріла. У повоєнні роки тут був машинобудівний завод, який перепрофілювали у завод алмазних інструментів «Алмазінструмент».

А також, на вул. Б.Хмельницького №124 у 1872р.-фабрика спиртових виробів та підсолоджених трунків «Ю. Кронік та Син» у 1940р-колишньою фабрикою володів лікеро-горілчаний завод №5 1950-ті рр. вин завод тресту «Укрголовино»; 1970-ті рр. – цех переробки плодово-овочів овочевої бази №1; 2009р - перейменовано на «фабрику повидла», вона отримала «нове дихання» і стала об`єктом проведення різних арт-заходів.