М

Протоколи передачі даних

ережа Інтернет підтримує єдиний протокол передачі даних TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol). Ця уніфікація дозволяє уникнути прив’язки до операційної системи.

Протокол – це набір правил (стандартів), відповідно до яких відбувається взаємодія компонентів мережі. Залежно від того, які саме компоненти мережі взаємодіють, визначаються різні рівні їх взаємодії, кожний з який використовує свій протокол. Зокрема, у мережі Інтернет часто говорять про протоколи мережних служб (HTTP, FTP та інші), які використовуються при передачі по мережі Інтернет різних видів інформації.

Розрізняють два типи протоколів мережі Інтернет: базові протоколи, що відповідають за фізичну пересилку електронних повідомлень будь-якого типу між комп’ютерами мережі Інтернет; прикладні протоколи більш високого рівня, що відповідають за функціонування спеціалізованих служб мережі Інтернет.

Вся інформація в мережі Інтернет зберігається на вузлах (сайтах). Як правило, кожен вузол зберігає інформацію з певної тематики. Знайти в мережі Інтернет потрібну інформацію можна за допомогою адреси. Кожен вузол глобальної мережі має свій ІР-адрес. Вся адресація здійснюється за допомогою доменної системи імен, дуже схожої на звичайну адресу.

–

IP-адрес

це унікальна числова адреса будь-якого комп’ютера, підключеного до мережі Інтернет. Вона складається з чотирьох байтів, значення яких, звичайно, записують у десятковому виді та розділяють крапками. Наприклад, 123.45.67.89 – це припустима IP-адреса комп’ютера. Такі адреси мають як комп’ютери звичних користувачів, так і суперкомп’ютери, що входять у хребет мережі Інтернет. Проте запам’ятати ці фізичні адреси дуже складно, тому стали застосовувати осмислені буквені позначення, розділені комами, наприклад www.armavir.ru (буквений запис фізичної IP-адреси).

При передачі інформації між комп’ютерами використовуються саме IP-адреси, хоча вказати потрібну адресу можна й в іншій формі, наприклад, URL.

–

Адреса URL

це текстове ім’я комп’ютера в мережі Інтернет, що складається з трьох чи більш алфавітно-цифрових частин, розділених крапками. Дві останні праві частини адреси визначають доменне ім’я комп’ютера, тобто ім’я мережі, до якої він належить.

Візьмемо для прикладу таку URL адресу як http://www.microsoft.com.

Перші чотири букви, тобто http – це протокол, по якому браузер буде завантажувати дані з веб-сторінки. У перекладі на українську мову – Протокол передачі гіпертексту, тобто HTML-документів. Далі йде www, як іноді називають мережу Інтернет. Ви, напевно, чули, що мережа Інтернет іноді називають Всесвітньою павутиною.

До не давнього часу адреси сайтів повинні були мати додаток www. Тепер це не обов’язково, і одержати доступ до веб-сторінки можна і без набору цієї абревіатури.

Після www ставиться крапка і розміщується ім’я сайту (домену). У нашому випадку, це Microsoft. Домен вибирається самостійно компанією. Останнє – приналежність сайту до однієї із груп. Наприклад, якщо в адресі сторінки стоїть ru після імені домена, те ця сторінка має якусь приналежність до російського Інтернету.

Одержати доступ до мережі Інтернет можна декількома способами: орендувати виділену лінію та за допомогою модемів різного виду.

Найпоширенішим залишається модемне підключення через провайдера – фірму, що має у своєму розпорядженні високошвидкісний канал зв’язку, підключений до мережі Інтернет.