2.3. Освіта в концепціях менеджменту

Освіта як фактор економічної політики стала об'єктом уваги і з боку аналітиків з проблем менеджменту.

Особливістю ідей аналітиків менеджменту є дуже конкретна природа, а їхні розробки не мають іншої спільної мети, крім пошуку успіху в світі бізнесу.

Пітер Друкер вказує не тільки на важливість спеціальної політики в цьому напрямі, а й також на важливість глобальних гуманістичних принципів, що повинні керувати нею. Економіка, в якій знання стають головним джерелом багатства, природно формує і нову потребу більшої ефективності та відповідальності освітніх інститутів.

За П.Друкером, освітня система в Сполучених Штатах, Великобританії та країнах, що взяли їх за зразок, стартувала з помилкового припущення, що необхідно навчати незалежних професіоналів та суспільних лідерів. Реальне життя ж доводить, що переважна більшість студентів цієї системи буде працювати як отримувачі заробітної плати в комплексних організаціях. Освітні заклади, на його думку, не здатні навчити своїх студентів елементарним правилам, як справлятися з реальністю, що їм зустрінеться, тобто: як заробляти на життя у великих чи малих організаціях.

Освітня система повинна бути відкрита, з найвищою мобільністю. Найбільший розвиток буде за освітою у сфері поведінки, особливо для осіб з вищим рівнем підготовки, навіть якщо школи та університети будуть дивитися на це з недовірою і взагалі не будуть її вводити. Формальна освіта повинна взяти на озброєння серйозні принципи, які б студенти вивчали для життя, а не для школи: це те, що досі ніхто не робив.

На думку японського дослідника К. Омае, дуже мало вчених розуміють вирішальне значення початкової освіти в Японії.

Японська освіта має тенденцію акцентувати на гармонізації роботи командою: найсильніші діти вчаться використовувати свій інтелект допомагаючи слабшим товаришам та налагоджуючи міжособистісні відносини.

Таким чином, цей автор доводить, що японська етика праці є прямим результатом системи освіти. Держава із свого боку відіграє важливу роль у визначенні та встановленні довгострокових національних цілей.

Досліджуючи досягнення конкурентних переваг на міжнародному рівні, М. Портер концентрує основну увагу на розробці механізму підвищення конкурентоспроможності країни через конкурентоспромож-ність її підприємств. Конкурентоспроможність країни залежить більше від здатності створювати продуктивні фактори, ніж від наявності цих факторів з початку.

Портер наголошує, що час і увага, які приватний сектор надає освітнім і державним дослідницьким закладам, є настільки ж важливим, як і гроші, що він витрачає. Компанія життєво зацікавлена в активах факторів, до яких вона здобуває доступ, навіть коли (і особливо коли) вони також вигідні конкурентам, споживачам та іншим постачальникам факторів.

Освіта та професійна підготовка виступають найважливішими важелями, що має держава для підвищення конкурентоспроможності промисловості.

Політика освіти та професійної підготовки, природно, повинна відображати конкретні обставини кожної країни, але М. Портер, посилаючись на свої дослідження, підтверджує такі її головні риси:

1) повинні бути високі освітні стандарти;

2) професія вчителя повинна мати високий соціальний престиж і статус;

3. більшість студентів повинні здобувати освіту разом з певною практичною орієнтацією;

4. крім університетів необхідні інші навчальні заклади вищої якості;

5. необхідний тісний зв'язок між навчальними закладами та підприємцями;

6. компанії повинні здійснювати значні інвестиції у професійну підготовку своїх працівників;

7. міграційна політика повинна сприяти притоку осіб спеціальної кваліфікації.