Лекція 10-11
Тема 6. Фінансування системи освіти(4 год.)
1. Механізм фінансування освіти в сучасних умовах
2. Механізм державного фінансування освіти
3. Розширення приватних ресурсів освіти
4. Диверсифікація фінансування освіти
1. Механізм фінансування освіти в сучасних умовах
Сфера освіти для успішного функціонування потребує налагодження певної системи відносин для забезпечення фінансовими ресурсами.
Фінансування освіти — це система відносин з метою формування, розподілу й використання різноманітних фінансових ресурсів у сфері освіти.
В результаті дії цієї системи відносин утворюються фінанси освіти — різноманітні фонди фінансових ресурсів, призначенням яких є забезпечення нормального функціонування закладів системи освіти.
Основною функцією фінансового механізму є забезпечення закладів освіти фінансовими ресурсами. Виконання цієї функції неминуче передбачає і здійснення функції регулювання: регулювання порядку створення фондів, їх розподілу і використання.
Функція регулювання включає дві підфункції:
регулювання загального порядку фінансування освіти, визначення основних правил надходження фінансових ресурсів як з державного бюджету, так і з інших джерел, стимулювання (або обмеження) їх притоку;
регулювання процесу державного фінансування: обсягів та порядку розподілу, використання закладами освіти фінансових ресурсів.
Загальною тенденцією сучасного складного середовища виступає те, що розвиток систем освіти відбувається не в напрямі орієнтації на якийсь один — приватний чи державний — сектор або чіткого поділу сфер між ними.
Державні освітні видатки — означають видатки з державних фондів.
Приватні освітні видатки — видатки з приватних фондів.
Видатки на державну освіту — видатки в державних закладах освіти за всіма джерелами фінансування.
Видатки на приватну освіту — видатки в приватних закладах за всіма джерелами фінансування.
Зміни в одному з цих вимірів не обов'язково означають, що змінюються інші два, і більше того, можливі одночасні зрушення в протилежних напрямах.
Так, збільшення обсягів недержавного фінансування не вимагає будь-яких змін у формальній власності навчальних закладів і зовсім не обов'язково дає платникам більші права по управлінню.
Реформи для залучення громадськості до управління навчальними закладами можуть бути проведені без змін у власності чи фінансуванні. У деяких країнах (наприклад, у Нідерландах) системи освіти включають заклади, які номінально знаходяться у приватній власності, але отримують значне державне фінансування. Ці заклади є суб'єктами далекосяжного державного контролю і загалом вважаються частиною державної освіти. І навпаки, в багатьох країнах навчальні заклади, що номінально є у власності і контролюються урядами, отримують суттєве недержавне фінансування і є частково суб'єктами недержавного управління.
Причиною вказаних процесів виступає значне ускладнення самих відносин власності.
Традиційні категорії володіння, користування і розпорядження можуть бути конкретизовані в таких самостійних правах:
володіння як можливість фізичного контролю, безпосереднього використання;
право на управління, на доход від об'єкту власності, на його капітальну вартість, на захист власності, визначення строку повноважень власності;
можливість передати у спадок, неможливість використання на шкоду іншим людям;
права сплати боргів і відшкодування збитків та «залишкові» права, які визначають використання об'єкту власності після припинення тих чи інших повноважень.
Вказані права не поглинають одне одного, комбінація їх може бути різною в кожному даному випадку, чим і пояснюється складність однозначного визначення характеру власності.
У сфері освіти відносини власності ускладнені вже за своєю природою. В результаті процесу навчання формується нова власність на знання, що засвоєні, і це вже передбачає не пасивну участь у питаннях управління навчальним процесом.
Ускладнення джерельної бази фінансування освітою неминуче передбачає і ускладнення, урізноманітнення другої важливої функції фінансового механізму — фінансового регулювання.
Фінансове управління сферою освіти стає все більш розгалуженим у країнах світу, все більш різноманітними стають інструменти і форми впливу держави на приток фінансових ресурсів у сферу освіти та їх використання.
Фінансування освіти, як прояв певного набору прав для здійснення економічних і соціальних функцій у цій сфері, не має сталого змісту і структури ні в історичному аспекті, ні в географічному.