8.4. Реалізація інвестиційних проектів промислово-фінансовими угрупованнями

Функціонування механізму міжгалузевого переливання капіталу відповідно до цінової ситуації на фондовому ринку і відмінностей у галузевій рентабельності капіталу можливо лише у межах організаційних структур, які володіють висококонцентро­ваними і централізованими виробничими та банківськими акти­вами. Між тим процес розвитку нових організаційно-господар­ських структур у промисловості України поки що характери­зується таким чином.

По-перше, формування господарюючих ринкових структур різ­ко відстає від реорганізації адміністративно-командної системи. Замість того, щоб виступати провідником прогресивних структур­них змін (хоч би за допомогою розроблення та реалізації прог­рам закупівлі на внутрішньому ринку з метою його збереження), деякі відомства «лобіюють» імпорт устаткування і товарів за рахунок державних коштів або іноземних кредитів під гарантії держави на шкоду національним виробникам.

По-друге, здійснювана на сучасному етапі в Україні державна програма приватизації промисловості не враховує особливостей, організації сучасного промислового виробництва і фактично не відповідає основним завданням національної промислової політики, блокує створення необхідних умов для економічного зростання. Отже, забувається про конкурентоспроможність вітчизняної промисловості на світових ринках технічно досконалих виробів.

У зв’язку з цим, на наш погляд, утримати на необхідному рівні промисловий та фінансовий потенціал України, запобігти поглинанню провідних галузей національної економіки іноземним капіталом і одночасно запустити механізм структурної перебудови індустрії можливо лише шляхом створення в галузях та регіонах могутніх промислово-фінансових (ПФГ) або фінансово-промис- лових (ФПГ) груп.

Специфіку і переваги ФПГ можна охарактеризувати таким чином. По-перше, усі учасники групи працюють як ланки єдиного фінансово-промислового механізму, їхні інтереси органічно пов’язані. По-друге, спираючись на єдність фінансових, страхових та промислових можливостей найбільш ефективних галузевих видів виробництва, ФПГ створюють дуже стійкі системи, які володіють багатьма ступенями свободи відносно мобільного міжгалузевого перерозподілу матеріальних та фінансових ресурсів. За даними ООН, близько 40 найбільших фінансово-промислових об’єднань контролюють половину промислового виробництва та зовнішньоторговельних операцій у світі, а також 80 % пакетів та ліцензій на найновітнішу техніку, технології та ноу-хау.

І нарешті, ФПГ — саме ті організаційні структури, з якими охоче будуть співпрацювати іноземні інвестори, тому що такі об’єднання володіють певною автономією у прийнятті і виконанні основних рішень, можуть самостійно будувати фінансовий, ви­робничий, технологічний, кадровий та інші мости на світові ринки, до міжнародних кооперацій зв’язків.

Залежно від особливостей форми об’єднання капіталу, що превалює, механізму внутрішньої організації та характеру взаємо­зв’язків усередині великої корпорації або об’єднання склалися різ- ні моделі інтеграції. Умовно їх поділяють на японську, західноєвропейську, американську та південнокорейську. Однак останнім часом в умовах інтеграції світових фінансових та товарних ринків відмінності між ними зникають, що дає можливість визначити їх деякі загальні ознаки й закономірності створення та розвитку.

Яскравим прикладом інтеграції банківського та промислового капіталів є економіка Японії. Важливою характерною ознакою унікального японського досвіду є розвиток великих організаційно-господарських структур — універсальних багатогалузевих комп­лексів або універсальних фінансово-торговельно-промислових груп, які демонструють свою надзвичайну ефективність. За відносно короткий проміжок часу в економіці Японії виникло шість приблизно однакових за потужністю та впливом на внутрішньому й світовому ринках конкуруючих між собою конгломератів. Ядром їх є найбільші японські банки, які входять у десятку найбільших банків світу. Про значущість цих банків свідчить той факт, що частка кредитів, отриманих від банків групи, у загальній сумі кредитів, отриманих компаніями даної групи, доходить до 25 %.

Практика формування ФПГ у світі свідчить про те, що у кожному конкретному випадку безпосередні причини інтеграції промислового та фінансового, а точніше банківського, капіталів та створення єдиної структури можуть бути різними. Однак загальна сутнісна причина полягає у тому, що таке утворення являє собою найпростіший спосіб концентрації інвестиційного потенціалу та ефективний метод залучення інвестиційних ресурсів.

Об’єднання капіталів продиктовано інвестиційними потребами, які щорічно зростають і вже не можуть задовольнятися за рахунок власних ресурсів компанії. Тому процеси об’єднання фінансового та промислового капіталу активно здійснюються там і тоді, де і коли господарські суб’єкти починають зазнавати брак інвестиційних ресурсів, який, у свою чергу, може виникнути з різ- них причин.

Світовий досвід показує, що кредитно-банківські інститути вхо­дять у число найактивніших учасників фінансово-промислових угруповань. Об’єктивно цьому сприяє та обставина, що саме в цих структурах сконцентровані ресурси, які можуть бути спрямовані на задоволення інвестиційних потреб.

Так, украй актуальна проблема дефіциту інвестиційних ресурсів у країнах, що розвиваються, вирішувалася різними способами. Наприклад, у Південній Кореї ідея інтеграції була ініційована та реалізована державою. Починаючи з 1950-х рр. її економіка являла собою комплекс великих багатогалузевих конгломератів, до складу яких обов’язково входило кілька фінансово-кредитних інститутів. Починаючи з 1960-х рр. багатогалузеві фірми прискорено почали рухатися шляхом поглиблення диверсифікації, поступово перетворюючись у великі ФПГ. Як і в Японії, вони стали основною формою сучасної організації всієї промисловості країни. Практично всі великі та середні підприємства належать різним групам. Більшість спеціалістів вважають, що південнокорейські ФПГ здійснюють еволюцію в напрямі японських фінансово-промислових груп, а однією з основних схожих ознак є концентрація підприємств навколо потужного банківського інституту.

Виходячи з цього, основна перевага створюваних за участю фінансово-кредитних інститутів ФПГ полягає насамперед у можливості використання ефективних механізмів спрямування грошових потоків у сферу інвестицій. Таким чином, головною сутніс­ною ознакою фінансово-промислової групи є обов’язкова наявність у ній банківського капіталу. Саме участь банку є тією вирішальною обставиною, яка відрізняє ФПГ від будь-якого іншого великого промислового угруповання.

Роль банківських структур в організаційній схемі ФПГ полягає у виконанні ними функцій фінансового центру групи.

Конкретні схеми роботи банку диктуються реальними економічними умовами функціонування ФПГ, організаційною структурою і кількісним складом групи, масштабами роботи з концентрації основних грошових потоків, координацією їх руху, вибо­ром пріоритетів здійснення інвестиційних проектів, потребами у трасті й іншими чинниками.

Входження до складу ФПГ є для банку одним із шляхів досягнення фінансової стабільності з урахуванням можливості розширення діяльності банку.

Оцінюючи роль банків у структурі ФПГ, необхідно зазначити, що банки реалізують свої основні, притаманні певній фінансовій інституції, функції:

• відкриття і ведення рахунків;

• організацію розрахунків;

• залучення й розміщення коштів;

• видачу гарантій,

Проте банк може виконувати й інші, не основні функції, потрібні учасникам певної ФПГ. До них можуть належати:

• інвестиційна і портфельна діяльність в інтересах усієї групи;

• допомога в організації і проведенні емісійної діяльності підприємств — учасників ФПГ;

• організація і проведення взаєморозрахунків;

• здійснення трастових операцій;

• проведення лізингових і факторингових операцій;

• венчурне фінансування інноваційної діяльності;

• надання інформаційних послуг.

Найважливішим завданням банку є акумулювання фінансових ресурсів для ФПГ, як правило, за якнайменшою ціною. Можливо це лише у процесі здійснення спільних інтересів і за наявності спільної мети банку і підприємств — учасників ФПГ.

Банк у складі ФПГ відкриває розрахункові рахунки підприємствам і організаціям, що входять до групи. У такий спосіб вирішується завдання збільшення кількості корпоративних клієнтів, що залучаються. Використовуються дешеві ресурси, які в певній кількості є обіговими коштами підприємства, що працює.

Підприємства — учасники ФПГ можуть передавати кошти до банку і у довірче управління (траст). Доходами для банку буде комісія, яка напряму залежатиме від доходів клієнта. Банки — учасники ФПГ, як правило, одержують прибуток від здійснення спільних фінансових схем у межах ФПГ, можуть використовувати кошти учасників схеми як безплатні ресурси.

Треба зазначити, що багато які ФПГ можуть стати учасниками інвестиційних урядових і міжнародних програм, одержувати цільові кредити. І знов-таки банк як фінансовий центр ФПГ отримає доходи в сумі різниці між розміщенням ресурсів на ринку і вартістю кредиту або тільки вартість розміщення, якщо кредит безплатний (у цьому разі йдеться про цільове фінансування).

Банк — учасник ФПГ скоріш одержить іноземні приватні кредити під свою гарантію, зможе забезпечити контроль за їхнім ефективним використанням, а також необхідно враховувати мож­ливість тимчасового розпорядження банком кредитними ресурсами, призначеними для розвитку виробництва. Значними ресурсами, наданими на тривалий термін, можуть забезпечити банк кошти підприємств ФПГ і фізичних осіб, що працюють на цих підприємствах. Банк — учасник ФПГ може акумулювати ресурси, відкриваючи рахунки пенсійним фондам, фінансовим і страховим компаніям, що входять до складу групи.

Принципово важливим моментом роботи банку у складі ФПГ, на думку автора, є необхідність забезпечення значного набору альтернатив вигідного вміщення ресурсів, створення умов, за яких гроші можуть і не виходити із господарського простору ФПГ. Особливу увагу банк має приділяти залученню заощаджень фізичних осіб, надто працівників, зайнятих на підприємствах ФПГ. Звичайно, робота із приватними вкладниками значно дорожча порівняно з обслуговуванням юридичних осіб, хоча б через вищі операційні витрати і досконаліше технічне обслуговування.

Імовірне зниження дохідності банку може компенсуватися в межах ФПГ шляхом надання різноманітних послуг клієнтам. Через рахунки приватних вкладників (до запитання, накопичуваль­ні, строкові та ін.) можуть проводитися розрахунки як зі сторон­німи організаціями, так і з членами ФПГ: розрахунки з підпри­ємством із заробітної плати, з оплати комунальних послуг, за утримання дітей у дитячих установах, за надання медичних послуг, за продаж бензину приватним особам, за продаж товарів, одержаних від бартеру, за придбання товарів у магазинах.

Банк — учасник ФПГ акумулює ресурси підприємств, що входять до складу групи. Це не виключає й одночасної роботи із залучення коштів та обслуговування інших клієнтів. Тобто коли банк створює ресурсну базу, він ставить дві мети: утримати й оптимально управляти всіма коштами підприємств — членів ФПГ та фізичних осіб, що працюють у ФПГ; залучити кошти ззовні й ефективно використовувати їх в інтересах ФПГ.

Необхідно врахувати, що активне проведення банком операцій на ринку «коротких» грошей дає змогу зберігати поточну ліквідність, підживлюватися на короткий термін ресурсами, яких бракує. Це дає банку можливість здійснювати своє призначення, виступаючи фінансовим центром ФПГ за будь-яких нестандартних ситуацій. У деяких випадках банк може використовувати й такі керовані пасиви, як векселі, депозитні сертифікати. Цими короткостроковими інструментами банк оформлює як зовнішні зобов’язання перед клієнтами, так і внутрішні — під час руху грошових потоків поміж членами ФПГ.

Банк може емітувати й довгострокові папери — облігації, кош­ти від продажу яких становитимуть пул «довгих» грошей і стануть джерелом фінансування середньо- й довгострокових інвестиційних проектів. Такий пул може істотно вирости під час випуску облігацій іншими членами групи, що дає можливість спільного фінансування масштабніших проектів. Іде посилений процес інвестування через придбання облігацій іншими членами групи — наприклад, інвестиційним або пенсійним фондом, страховою компанією. Таким чином, реалізується інтерес до одержан­ня доходів від облігацій головного банку ФПГ, хоч одержувати відсоток від тримання облігацій у своєму портфелі можуть і не члени групи.

У звичайній діловій практиці українські банки не використовують усіх можливостей сучасних банківських технологій. І відбувається це не лише через відсутність фінансової бази чи розвинутої банківської інфраструктури. Головна причина обмежених можливостей банків-аутсайдерів полягає у відсутності надійних зв’язків із корпоративними клієнтами, непрогнозованості їхнього фінансового стану.

Організаційна структура ФПГ з яскраво вираженими промисловим і фінансовим блоками створює можливість налагодити інвестиційну взаємодію між банками і промисловими підприємствами, домогтися їхнього ефективного співробітництва. У діяль­ності ФПГ можуть знайти застосування сучасні банківські технології, все розмаїття банківських операцій і схем використання фінансових інструментів. Банк — учасник ФПГ може налагодити грошово-кредитне забезпечення реального сектору, навести лад у джерелах фінансування, змінити загальну господарську політику групи.

У складі ФПГ фінансові структури, і передусім банки, мають можливість:

• збільшити власну фінансову базу за рахунок розширення клієнтури;

• залучити максимальну кількість фінансових засобів за рахунок, по-перше, відкриття розрахункових рахунків усіх підприємств — членів групи, по-друге, відсутності необхідності пересилати кошти з кореспондентського рахунку під час розрахунків між підприємствами — членами групи;

• підвищити рівень кредитоспроможності (обміну надаваних кредитів) і повернення кредитів;

• сформувати кредитний та інвестиційний портфелі банку зі зниженим ступенем ризику;

• збільшити ступінь участі в інвестиційних проектах власних клієнтів;

• підвищити рівень інформованості про фінансовий стан, рух коштів і про очікувані платежі клієнтів.

Усі ці переваги банку — учасника ФПГ дають змогу розширити спектр фінансових послуг, активно використовувати якомога більшу кількість банківських операцій, схем розрахунків і фінансових інструментів, а також вести сучасні платіжні засоби й технології банківського обслуговування.

Отже, статус учасника ФПГ створює можливості для одержання високого економічного ефекту від прямої взаємодії фінансових і промислових структур. Можна припустити, що у найближ­чій перспективі в українській економіці банки візьмуть активну участь у формуванні ФПГ, сприятимуть акумуляції значних фінансових ресурсів.

Нині в Україні організація створення ФПГ виражена поки що слабо. Це пов’язано з тим, що відповідно до українського законодавства, зокрема Закону України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р., можуть створюватися не фінансово-промислові групи, а промислово-фінансові, наявність банку у складі яких передбачається лише як можлива ситуація. Крім цього, формування та діяльність таких груп в Україні передбачаються на специфічних умовах і в особливому режимі функціонування. Так, групи мають створюватися державою виключно для виконання державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Крім того, чинним законодавством заборонено створювати промислово-фінансові групи у сфері торгівлі, громадського харчування, побутово-транспортних послуг тощо.

Формування відтворювальних процесів, що відбуваються у реальному секторі сьогодні, неминуче зумовлює посилення інтег­рації саме банківського капіталу з промисловим на основі створення потужних угруповань, де банкам має відводитися основна роль.

Для розв’язання цієї проблеми необхідно удосконалити вітчиз- няну законодавчу базу, яка повинна створювати систему ефективних стимулів для об’єднання виробничого, фінансового та тор- гового капіталів, установити чіткі та стабільні правила форму­вання та призупинення діяльності ФПГ, економічно заінтересувати регіони в утворенні ФПГ шляхом передачі їм частини дивідендів, що нараховуються за акціями, які перебувають у державній власності.

Промислова політика ФПГ в Україні на початковому етапі має бути спрямована на фінансування тих економічних проектів, які здатні принести максимальний прибуток. Пріоритетними передусім виявляться два напрями. З другого боку — ті галузі, які за пев- них інвестицій можуть швидко створити конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію. З другого боку — галузі, товари яких легко найдуть збут на внутрішньому ринку та принесуть при цьому значні доходи. До перших належать галузі енергетичного комплексу, нафтохімічна промисловість, металургія, транспорт та зв’язок. До других — житлове будівництво, виробництво та перероблення сільськогосподарської продукції тощо.

Необхідно виробити механізм залучення банків до ФПГ, щоб банки були заінтересовані у постійних клієнтах — великих промислових підприємствах, а підприємства, у свою чергу, повинні бути заінтересовані у співробітництві з банками. Однак не можна визнати нормальним явище, коли держава заявляє про свою підтримку ринкових перетворень і одночасно стримує розвиток банківських структур важливого ринкового інструментарію. Законом України «Про промислово-фінансові групи» передбачається збереження діючих технологічних зв’язків у промисловості та принижується роль банківського капіталу.

Сьогодні звужується сфера діяльності у банків і у комерційних організацій, зайнятих виключно посередницькими операціями. Первісне нагромадження капіталу в основному завершене. Банки стоять перед вибором: куди вкласти залучені кошти. Йти ж на ризик інвестування у промисловість можуть лише міцні та стійкі у фінансовому плані банківські структури. Однак банки, які мислять на перспективу, без сумніву вже найближчим часом повернуться до високотехнологічних та наукомістких виробництв, поки цю нішу не зайняли інші банки. В Україні такими є Промінвестбанк, АКБ Приватбанк, АКБ «Укрінбанк», АКБ «Пра­вексбанк» та інші великі банки, які вже освоїли техніку операцій з цінними паперами та можуть розмістити значні пакети акцій. Однак чинним законодавством заборонено вкладати в акції виробників яку-небудь значну частину своїх активів. Це обмеження, хоча й продиктоване турботою держави про ліквідність банківських активів, на практиці блокує довгострокові інвестиції в промисловість. Проте саме від налагодження дій держави і банків залежить їх готовність переорієнтуватися з інфляційно-спеку­лятивного курсу на курс промислового інвестування, на обслуговування галузей, здатних до розширення виробництва товарів і надання послуг.

Можна припустити, що концентрація банківського капіталу та процеси акціонування і корпоратизації підприємств приведуть до таких перетворень. З одного боку, банки, які регулюють виробничо-господарську стратегію розвитку своїх засновників, поч­нуть придбання пакетів акцій підприємств-суміжників, а концер­ни будуть розвиватися шляхом вертикальної диверсифікації у значні промислові корпорації. З другого боку, володіючи дос­татніми (до певного часу) ресурсами, банки будуть скуповувати перспективні підприємства уже не тільки в родинних галузях. Це значить, що еволюція концернів піде шляхом конгломератної диверсифікації.

Як показує досвід, уже сьогодні банки, які діють на перспективу, найбільшою мірою зацікавлені брати участь у формуванні таких ФПГ, у межах яких здійснюється повний цикл розширеного відтворення, який включає наукові дослідження та розробки, інвестиційну діяльність, власне виробництво, реалізацію продукції, у тому числі на зовнішньому ринку. Адже саме банки найбіль­шою мірою зацікавлені у вкладанні коштів з інвестиційною метою не просто в окремі підприємства, а у групи підприємств, що мають певні виробничо-технологічні, організаційно-економічні та фінансові взаємозв’язки.

Працюючи з інвестиціями, комерційні банки в теперішніх умовах є фактично єдиними елементами системи закладів, необхідних для інвестиції інфраструктури. Ця інфраструктура перебуває лише на стадії формування. Немає ще маркетингових центрів підприємств з підготовки інвестиційних проектів та інвес­тиційного планування; лише створюються кредитні та рейтингові бюро, які володіють інформацією про якість потенційного позичальника або інвестиційного інституту, не розвинута депозитарна мережа, не отримали відповідного поширення інститути спільного інвестування.

Проблема залучення інвестицій у реальний сектор економіки пов’язана не лише із забезпеченням певного обсягу грошових коштів. Необхідно створити умови, які стимулюватимуть взаємодію фінансового, промислового, страхового, венчурного та інших капіталів у цій сфері, та забезпечити формування і розвиток ринкових механізмів, їх функціонування та взаємозв’язок.

Підвищення інвестиційної активності комерційних банків сприятиме зменшенню як ставки рефінансування НБУ, так і дохідності вкладань в ОВДП та інші державні цінні папери. Необхідні також стабілізація на міжбанківському ринку та підвищення внутрішньої стійкості комерційних банків, у тому числі за рахунок їх збільшення, злиття.

В умовах скорочення прибутку від традиційних фінансових операцій багато комерційних банків в Україні переглядають структуру своїх активів. Бажання вижити та освоїти економічний простір примушує їх прагнути до якісно нових підходів до роботи, здійснювати не лише короткострокові спекуляції на ринку державних цінних паперів, а й розвивати нові напрями вкладання своїх активів — у кредити надійних позичальників і перспективні інвестиційні проекти своїх клієнтів. За цих умов комерційні банки, які прагнуть проводити більш агресивну політику відносно активних операцій, намагаються розширити можливості фінансування своїх проектів за рахунок залучення додаткових коштів на короткий термін. При цьому термін інвестиційного проекту, як правило, перевищує термін, на який були залучені кошти, що, у свою чергу, загострює проблему ліквідності і визначає необхідність порівняння відсоткових ставок за залученими коштами та активами.

Разом з тим, для здійснення інвестиційної діяльності у комерційних банках заздалегідь повинні бути визначені межі цієї діяль­ності, тобто обрані напрями і встановлені критерії обмежень. Прийняття інвестиційних рішень у банках відбувається до визначення мети та підпорядковується ряду обмежень, бо обмеження можуть сприяти фінансовій стійкості банків, збалансованості їх інвестиційних портфелів. Мета та обмеження можуть бути встановлені нормативними актами державних органів, а також розроб­лені і затверджені відповідними органами управління банків.

Таким чином, підвищення ролі кредитно-фінансової політики у стимулюванні інвестиційних процесів може бути значним за умов, що її дія буде спрямована на структурні зміни в економіці України і на боротьбу з інфляцією. При цьому реформування кредитно-банківської системи та реструктуризація економіки — це взаємозв’язані процеси. Вони відбуваються в Україні у важких економічних умовах перехідного періоду. Але, незважаючи на існуючі проблеми, спостерігаються процеси централізації та концентрації капіталу в промисловості та банківській сфері, їх переплетення, а також розвивається спеціалізація банків та розширюється набір їх послуг у процесі фінансування інвестиційних проектів реального сектору економіки