- •§ 9. Правове регулювання ринку алкоголю й тютюну
- •§ 1. Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства
- •§ 2. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві
- •§ 3. Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств
- •§ 4. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення
- •§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
- •§ 1. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості
- •§ 2. Предмет аграрного права України; його зміст та особливості
- •§ 4. Система аграрного права України
- •§ 1. Особливості джерел аграрного права
- •§ 2. Конституція України — правова основа джерел аграрного права
- •§ 4. Підзаконyі акти в системі джерел аграрного права
- •§ 5. Локальні нормативні акти
- •§ 2. Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарювання
- •§ 1. Загальні питання ринкових перетворень на селі
- •§ 2. Правове регулювання приватизації в апк
- •§ 4. Правові засоби формування інфраструктури аграрного ринку
- •3. Зовнішні аграрні правовідносини
Тема: Поняття, предмет, метод, принципи і система аграрного права
|
Тема: Джерела аграрного права 1.Поняття, ознаки і класифікація джерел аграрного права та їх особливості. 2.Конституція і Закони України як джерела аграрного права. 3.Укази Президента України у системі джерел аграрного права. 4.Урядові правові акти та акти органів державного управління у системі аграрного законодавства. 5.Види й юридична сила локальних правових актів як джерел аграрного права. 6.Роль і значення узагальнень судової та господарської практики у забезпеченні правозастосування і зміцнення законності в аграрному секторі економіки країни. |
Тема: Суб’єкти аграрного права 1.Поняття, класифікація і особливості суб’єктів аграрного права. 2.Громадяни та юридичні особи як суб'єкти аграрного права. 3.Суб'єкти аграрного права, засновані на праві приватної власності, їх правосуб'єктність. 4.Сільськогосподарські кооперативи як суб'єкти аграрних правовідносин, кооперативні об'єднання. 5.Сільськогосподарські підприємства корпоративного типу 6.Правосуб'єктність державних сільськогосподарських підприємств. 7.Особливості правосуб'єктності міжгосподарських підприємств і об'єднань. 8.Аграрні правовідносини.
|
Паювання земель
Земельні питання і аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегко вони вирішуются і в Україні. Незважаючи на декларування Законом України «Про форми власності на землю» приватної власності на землю, її фактична приватизація тривалий час просувалася дуже важко. Лише Указ Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» став початком дійсних перетворень відносин земельної власності на селі. Указом встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.
Право на земельну частку (пай) мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).
Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначається, виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.
Розміри земельного паю обчислюються комісіями, що створюються в підприємствах, кооперативах, товариствах із числа їх робітників і затверджуються райдержадміністрацією, яка і видає громадянам сертифікати на земельний пай.
У разі виходу власника земельного паю із підприємства, кооперативу, товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Згідно з наведеним Указом Президента стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року «Про стан реформування земельних відносин», наказом голови Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48 затверджені 4 червня 1996 року «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій».
Відповідно до вказаних Рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)». Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористування відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації.
Складанню Схем передують різного роду підготовчі роботи, в процесі яких вивчається громадська думка щодо черговості паювання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх використання, особливо тих, де виділення окремих часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності їх використання (меліоративні землі, масиви багаторічних насаджень, спеціалізованих сівозмін), та визначаються площі угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі у зв'язку з можливим при цьому надмірним подрібненням.
На Схемі виокремлюються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні паї без обмежень у часі, а також земельні масиви, які поділяються на земельні паї після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу.
Крім того визначаються:
1) земельні ділянки, що поділяються одночасно, без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувальні угіддя, сади, виноградники);
2) земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватися сумісно (законсервовані угіддя, невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).
Крім того, Рекомендації пропонують, з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні паї в натурі, визначати площі, які необхідні для створення системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насаджень будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і т. ін.
Наведене свідчить про те, що розміри сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню, можуть суттєво скорочуватися, що призведе, звичайно, і до зменшення розмірів земельних паїв громадян.
Встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі має відбуватися з участю громадянина, якому передається земельна ділянка, представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок.
Після визначення меж у натурі має складатися акт передачі земельної ділянки.
Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської техніки Як вже зазначалося, право ЄС вимагає від країн членів впровадити диференційоване правове регулювання окремих секторів аграрного ринку. Україна намагається пристосувати своє законодавство до законодавства ЄС. Відтак останнім часом розвиваються інститути диференційованого правового регулювання окремих секторів аграрного ринку. Це стосується й ринку сільськогосподарської техніки, запчастин до неї та пально-мастильних матеріалів. Проблема забезпечення села пально-мастильними матеріалами і сільськогосподарською технікою загострилася під час аграрної кризи. Держава змушена була постачати сільськогосподарську техніку і пально-мастильні матеріали КСП, знаючи, що ті не зможуть розрахуватися за них, оскільки працюють збитково. За підсумками року КСП списувалися борги. Так тривати довго не могло: держава зрозуміла, що треба вжити заходів щодо створення ринку сільськогосподарської техніки та пально-мастильних матеріалів, зокрема впроваджувати лізингові форми отримання нової техніки. Так в Україні почав розвиватися правовий інститут ринку сільськогосподарської техніки. Вітчизняне законодавство покликане не тільки забезпечити сільськогосподарське виробництво якісною технікою і пально-мастильними матеріалами, але й підтримувати вітчизняних виробників цієї техніки. Адже на ринок сільськогосподарської техніки вийшли такі гіганти індустрії, як "Джон Дір" і "Кейс Корпорейшн": певний час урядова політика була спрямована на забезпечення селян імпортними машинами і знаряддями праці. Але це не сприяло виходу вітчизняного АПК із кризи, тому концепція формування ринку сільськогосподарської техніки зосередилась на важливості підтримки виробника вітчизняного. Важливу роль у формуванні ринку сільськогосподарської техніки відіграють закони України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" і від 5 червня 2003 р. "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин". Вони визначають сільськогосподарську техніку як машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси та лінії з них, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві, харчовій та переробній промисловості для проведення робіт з вирощування, збирання, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції. До такої техніки і обладнання належать: трактори та інші самохідні енергозасоби сільськогосподарського призначення, спеціальні автомобілі сільськогосподарського призначення, самохідні та причіпні комбайни, жниварки і косарки для збирання зернових, кормових і технічних культур, посівна й ґрунтообробна техніка та комбіновані агрегати з неї, машини і обладнання для тваринництва, птахівництва та кормовиробництва, а також машини, обладнання та лінії з них для харчової і переробної промисловості, для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, зокрема її фасування, розливу, пакетування та пакування. Розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу разом з його складовими (створення й виробництво техніки та обладнання, її технічне обслуговування і ремонт, а також формування інфраструктури ринку вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу) законодавство визнає пріоритетними напрями розвитку національної економіки. Уповноваженим органом державної влади в галузі сільськогосподарського машинобудування є Міністерство промислової політики України, покликане забезпечити реалізацію державної політики щодо пріоритетності сільськогосподарського машинобудування. Для формування ринку сільськогосподарської техніки передбачається у Державному бюджеті України витрати на підтримку виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки. Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених на здійснення заходів, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки, затверджений наказом Мінпромполітики та Мінфіну України від 5 березня 2002 р. № 93/155. Зазначені кошти використовуються для формування та розвитку інфраструктури ринку тієї техніки, часткової (до 40%) компенсації державою вартості сільськогосподарської техніки, що поставляється сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості АПК; закупівлі вітчизняної сільськогосподарської техніки з подальшою її реалізацією суб'єктам аграрного права на умовах фінансового лізингу. Передбачаються й заходи з недопущення монополізації ринку сільськогосподарської продукції. Так, наказом Мінекономіки та Антимонопольного комітету України від 16 лютого 1999 р. № 22/2 запроваджено державне регулювання оптових цін на окремі види продукції 3 монополістів ринку сільськогосподарської техніки: одеського ВАТ "Одессільмаш", кіровоградського ВАТ "Червона Зірка" і шепетівського ВАТ "Шепетівський завод культиваторів". Фінансування заходів з компенсації суб'єктам аграрного права частини вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва здійснюється на конкурсних засадах згідно з Положенням про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 7 березня 2002 р. № 76. Держава здійснює моніторинг цін на основні види металопродукції та енергоносіїв, що використовуються вітчизняними підприємствами машинобудування для виробництва сільськогосподарської техніки. У разі потреби держава застосовує ринкові важелі управління зазначеними цінами. Так, Міністерство промислової політики здійснює постійний моніторинг та аналіз кон'юнктури ринку сільськогосподарської техніки і вживає заходів щодо його подальшого розвитку. Конкретні заходи з формування інфраструктури ринку сільськогосподарської техніки визначені Указом Президента України від 3 листопада 2001 р. № 1039/2001 "Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва". Ним установлено, що основними завданнями органів виконавчої влади щодо розвитку машинобудування та ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу є: - сприяння розвитку економічної конкуренції та недопущення монополізму на основі узгодження інтересів виробників техніки для агропромислового комплексу та її споживачів; - організація створення нових моделей і впровадження сучасних технологій виробництва техніки для агропромислового комплексу, стимулювання раціонального використання у процесі виробництва матеріальних ресурсів та енергоносіїв; - створення умов для розширення мережі підприємств, що здійснюють реалізацію, фірмове обслуговування, ремонт, надання в користування, в тому числі за договорами лізингу, техніки для агропромислового комплексу; - стимулювання інвестиційної діяльності банків, інших фінансових установ, спрямованої на технічне переоснащення агропромислового комплексу. Виробництво сільськогосподарської техніки держава регулює переважно адміністративно-командними методами відповідно до Програми виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 403. Разом з тим, сільськогосподарська техніка і пально-мастильні матеріали розподіляються останнім часом через ринкові, зокрема біржові механізми. Наказом Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінфіну, ДПА від 26 квітня 2000 р. № 52/63/90/221 затверджено Положення про порядок здійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічних ресурсів. Воно регулює ринкові механізми бартерних операцій обміну сільськогосподарської продукції на паливно-мастильні матеріали та запчастини для сільськогосподарської техніки. Пально-мастильні матеріали сільськогосподарські виробники можуть закуповувати також на умовах товарного кредиту згідно з Порядком забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами, затвердженим наказом Мінагропрому і Мінфіну України від 12 серпня 1998 р. № 244/164. З 1 січня 2000 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 р. № 50 "Про нові підходи до забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами", державним органом заборонено забезпечувати сільське господарство пально-мастильними матеріалами та засобами захисту рослин неринковими методами. Відповідно до Закону України від 16 грудня 1977 р. "Про фінансовий лізинг" держава створює систему забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сільськогосподарською технікою на умовах фінансового лізингу, тобто платного користування протягом строку, за який амортизується 60% вартості сільськогосподарської техніки, з подальшим переходом права власності на цю техніку до сільськогосподарських товаровиробників. З цією метою було створено Державне лізингове підприємство "Украгролізинґ". Закупівля сільськогосподарської техніки за рахунок державних коштів для передачі її сільськогосподарським товаровиробникам на умовах фінансового лізингу здійснюється згідно з Порядком визначення на конкурсних засадах переліку сільськогосподарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 27 квітня 2001 р. № 115. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1997 р. № 1031 "Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства" було утворено державний лізинговий фонд, кошти якого використовуються на закупівлю вітчизняної сільськогосподарської техніки для наступної передачі її у лізинг сільськогосподарським товаровиробникам. На виконання цієї постанови Мінагрополітики видало наказ від 9 жовтня 1997 р. № 59 "Про основні напрями технічного забезпечення агропромислового комплексу та створення лізингового фонду". Серед напрямів технічного забезпечення АПК передбачається формування інфраструктури ринку сільгосптехніки, зокрема впроваджується фірмове обслуговування вітчизняної складної сільськогосподарської техніки вітчизняними машинобудівними підприємствами шляхом відкриття регіональних центрів фірмового обслуговування. Технічне обслуговування поставленої сільськогосподарської техніки регулюється Законом України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин". Гуртова закупівля техніки за кошти державного лізингового фонду здійснюється за умови проведення експертизи гуртових цін згідно з Порядком, затвердженим наказом Мінагропрому України від 23 квітня 1999 р. № 171. |
§ 8. Правове регулювання ринку цукру Україна, яка є найбільшим виробником цукру в світі, наштовхнулася істотні проблеми, пов'язані з кризою вітчизняної цукрової галузі. Річ у тім, що обладнання на більшості вітчизняних цукрових заводах застаріло, а тому виробництво цукру є нерентабельним. Держава вживає заходів щодо виведення цукрової галузі з кризи. Передумовою для запровадження спеціального державного регулювання ринку цукру було становище, що склалося на цьому ринку: у 1991-1995 рр. середньорічне виробництво цукрових буряків становило 31,3 млн. т і цукру 3,6 млн. т, тобто скоротилося майже на третину порівняно з попередніми 5 роками. Перехід цукрових заводів на переробку давальницької сировини призвів до зменшення надходження коштів до бюджету, погіршення фінансового стану цукрових заводів, а також перенасичення внутрішнього ринку цукром. Кредиторська заборгованість цукрових заводів станом на 1 липня 1996 р. сягнула 47 трлн. крб. Сума позичених фінансових ресурсів перевищила власні кошти1. Крім того, Україна приєдналася до Міжнародної угоди з цукру 1992 р. У зв'язку з цим в Україні запроваджено особливий режим регулювання ринку цукру, спочатку згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 490 "Про регулювання ринку цукру", а згодом — згідно із Законом України від 17 червня 1999 р. "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру". Цей Закон визначає бурякоцукровий комплекс як сукупність господарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, переробляють їх на цукор і реалізують його. Регулюється ринок цукру шляхом квотування реалізації виробленого в Україні цукру. При цьому встановлюються квоти 3 видів: квота "А" — річна квота поставки цукру на внутрішній ринок; квота "В" — квота поставки цукру за межі України за міжнародними договорами і квота "С" — цукор, вироблений в Україні понад квоти "А" та "В" і призначений для реалізації його власниками виключно за межами України. Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою "А". Обсяги виробництва цукру, призначеного для поставок за межі України з метою виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами, обмежуються квотою "В". Граничні розміри квот "А" та "В" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Обсяги виробництва цукру в межах квот "А" та "В" розподіляються між цукровими заводами Мінагрополітики України, на конкурсних умовах, згідно з Положенням про умови розподілу обсягів виробництва цукру квот "А" і "В" між цукровими заводами на конкурсних засадах, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 20 вересня 2000 р. № 186. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квот "А" та "В" здійснюється не пізніше 1 січня поточного року. Положення про порядок формування квот поставки цукру на внутрішній ринок і за міжнародними договорами, визначення та розподіл обсягів вирощування цукрових буряків і виробництва цукру в межах цих квот затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квот "А" та "В" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру. У межах квоти "В" за заявками підприємств, які експортують цукор, Мінекономіки видає спеціальні дозволи (ліцензії) на реалізацію цукру за межами України згідно з міжнародними договорами та з урахуванням квартальних і місячних обсягів. Реалізація цукру квоти "В" здійснюється за цінами, що визначаються міжнародними договорами. Реалізація цукру з квот "В" і "С" на внутрішньому ринку України забороняється. Ввозити цукор в Україну дозволяється фізичним особам лише в обсягах, потрібних для їхнього власного споживання. Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, передбачені законодавством. Обсяги закупівлі цукру для задоволення внутрішніх державних потреб, а також для виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Для задоволення державних потреб цукор закуповують органи (підприємства), уповноважені Кабінетом Міністрів України, за умови попереднього фінансування витрат виробників цукру та цукрових буряків за мінімальними цінами на них. У межах попереднього фінансування зазначених витрат може бути застосовуване державне матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування цукрових буряків. Закон передбачає встановлення мінімальних цін на цукрові буряки і на цукор. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квот "А" та "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Мінагрополітики України з урахуванням базисної цукристості. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квот "А" та "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням щомісячних індексів інфляції. Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції. Порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2000 р. № 868. |
§ 9. Правове регулювання ринку алкоголю й тютюну
Специфічним для України є ринок алкоголю й тютюну. Він розвивається надзвичайно швидко і характеризується високою рентабельністю, але пов'язаний з продуктами, які становлять небезпеку для здоров'я людини. Щороку в Україні помирає близько 10 тис. людей від неякісних алкогольних напоїв. Необхідність забезпечення національної безпеки від вживання неякісних алкогольних напоїв і тютюнових виробів спричинила виникнення інституту правового регулювання ринку алкоголю й тютюну. Важливим законодавчим актом у цій галузі є Закон України від 19 грудня 1995 р. "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Він поширюється на обіг слабоалкогольних напоїв, таких як пиво, а також на виробництво вин і алкогольних настоянок, які виготовлені громадянами в домашніх умовах для власного споживання. Згідно із Законом, виробництво спиртів етилового (в тому числі як лікарського засобу), етилового ректифікованого виноградного, етилового ректифікованого плодового може здійснюватися лише на державних підприємствах за наявності в них ліцензій. Спирт коньячний і плодовий виготовляється на державних підприємствах, а також на інших підприємствах незалежно від форми власності, які станом на 1 січня 2001 р. мали відповідну ліцензію, повний технологічний цикл виробництва коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією, забезпечені спеціальною тарою для витримування спиртів, мають кваліфікованих фахівців і виробляють зазначені спирти лише для потреб власного виробництва без права реалізації іншим суб'єктам підприємницької діяльності. Виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів дозволяється суб'єктам підприємницької діяльності незалежно від форм власності за умови одержання ліцензії. Рішення про проектування й будівництво нових спиртових виробництв приймається Кабінетом Міністрів України. Виробництво спиртів — етилового, коньячного і плодового, етилового ректифікованого виноградного, етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв здійснюється за наявності внесених до Єдиного реєстру місць зберігання спирту. До цього Реєстру місця зберігання спирту вносяться органами державної податкової служби. Спирт-сирець виноградний і спирт-сирець плодовий виготовляють підприємства за наявності у них ліцензій незалежно від форми власності з правом реалізації як сировини іншим суб'єктам підприємницької діяльності, що мають ліцензії на виробництво спирту етилового, етилового ректифікованого виноградного або спирту етилового ректифікованого плодового. Ліцензії на виробництво спиртів етилового, коньячного й плодового, етилового ректифікованого виноградного, етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів видаються, призупиняються та анулюються Міністерством фінансів України згідно з Положенням про порядок видачі спеціальних дозволів (ліцензій) суб'єктам підприємницької діяльності на виробництво спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. № 855. Ліцензії на виробництво коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією видаються лише тим суб'єктам підприємницької діяльності, які мають повний технологічний цикл виробництва, в тому числі викурку й витримку. Ліцензії на виробництво спиртів — етилового, коньячного і плодового, етилового ректифікованого виноградного, етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового — видаються суб'єктам підприємницької діяльності — юридичним особам, а на виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів — усім суб'єктам підприємницької діяльності. Ліцензії на виробництво тютюнових виробів видаються лише суб'єктам підприємницької діяльності, які мають повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, зокрема виготовлення тютюнової суміші, сигаретні цехи. Для суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на виробництво тютюнових виробів у порядку, визначеному законом, але не здійснюють повного циклу цього виробництва, ліцензія дійсна до кінця її строку. Підприємства, виробничі цехи, дільниці, лабораторії та інші структурні підрозділи, які здійснюють виробництво і контроль за виробництвом спиртів: етилового, коньячного й плодового, етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів підлягають обов'язковій атестації на відповідність вимогам, встановленим чинними законодавчими актами України щодо забезпечення життя та здоров'я людей, охорони навколишнього природного середовища, повного технологічного циклу виробництва коньяку, алкогольних напоїв за коньячною технологією і тютюнових виробів, а також відповідність санітарним, пожежним, екологічним нормам і правилам. Ліцензія на право виробництва спиртів етилового, коньячного і плодового, етилового ректифікованого виноградного, етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів видається після атестації підприємства, яка є чинною протягом терміну дії зазначеної ліцензії. Спирти етиловий, коньячний і плодовий, етиловий ректифікований виноградний, етиловий ректифікований плодовий, спирт-сирець виноградний, спирт-сирець плодовий, алкогольні напої та тютюнові вироби мають відповідати вимогам державних стандартів України і підлягають обов'язковій сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Гуртова і роздрібна торгівля (в тому числі експорт) алкогольними напоями і тютюновими виробами підлягає ліцензуванню згідно з Тимчасовим порядком видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. № 493.