1.4. Професійна придатність і здібності особистості до служби в органах внутрішніх справ

Під професійною придатністю особистості до певної діяльнос­ті в психології розуміють сукупність психічних і психофізіологіч­них особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення суспільне прийнятної ефективності в тій чи іншій професії." Професійна придатність не дається людині з її народженням, вона формується в процесі навчання і наступної професійної ді­яльності при наявності позитивної мотивації. Виникненню і змі­цненню професійної придатності сприяє матеріальна і моральна стимуляція, задоволення, яке людина отримує від діяльності, ус­відомлення суспільної значимості її результатів.

Становлення професійної придатності може мати значну кіль­кість індивідуальних варіантів, в кожному з яких представлена властива йому психологічна структура, яка виявляється в діяль­ності (К.М.Гуревич, 1970). Профпридатність стимулює творчу активність людини, яка реалізується в пошуках оптимальних способів самовираження, впливає на формування стереотипів мовлення і мислення, на установки і ціннісні орієнтації людини [135,с. 298].

Поняття професійної придатності тісно пов'язане з таким комплексним психологічним утворенням, як здібності, під якими прийнято розуміти індивідуально-психологічні особливості люди­ни, від яких залежить успіх певного виду діяльності, і властивос­ті, які виробляються лише в процесі певним чином організоиіної діяльності. Професійна придатність означає наявність у людини певних здібностей, які, на думку Б.М.Теплова, по-перше, дають їй змогу успішно виконувати діяльність, по-друге, обумовлюють легкість і швидкість набуття нових знань і навичок, по-третє, відрізняють одну людину від іншої [167, 1б8].

В останнє десятиріччя проблеми здібностей глибоко розгляда­ються н роботах В.Д. Шадрикова, який робить спробу подолати об­меження поведінкових визначень феномену здібностей і розкрити його психологічну сутність. Він доходить висновку, що поняття «зді­бності» є психологічною конкретизацією філософської категорії «вла­стивість». Згідно з В.Д. Шадриковим, найбільш загальним поняттям, яке описує психологічну реальність, є поняття психічної функціона­льної системи, функціонування якої (психічний процес) забезпечує досягнення корисного людині результату [179].

Звідси здібності визначаються як властивості функціональних систем, що реалізують певні психічні функції, мають індивідуа­льну міру вираженості, що проявляється в успішності і своєрід­ності освоєння і реалізації цих психічних функцій. Оскільки пси­хічний процес є часовою характеристикою функціонування від­повідної системи, то В.Д. Шадриков зводить здібності до здібно­стей мислительних, сприймання, пам'яті тощо. З цих позицій здібності є загальними в смислі віднесеності до конкретних видів діяльності: не існує так званих «педагогічних», «музичних», «мі­ліцейських», «кулінарних» і інших спеціальних здібностей [180, с.13]. Щодо самого поняття «загальні здібності», то сучасні дослі­дники пов'язують останні з найбільш загальними умовами прові­дних форм людської діяльності Щ.М. Завалішина), з глобальною активністю суб'єкта (Н.С. Лейтес), з інтелектом, навчуваністю і креативністю (Д. Векслер, В.М. Дружинін, В.Є. Чудновський) [60, 65, 86].

Спеціальні здібності сьогодні пов'язують з окремими видами людської діяльності, причому про них може йтися у двох випад­ках:

а) коли необхідні для діяльності психічні властивості обумов­лені природними психофізіологічними властивостями людини;

б) коли певна якість може бути досягнута шляхом цілеспрямо­ваного формування.

Останні дослідження психологів школи В.Д. Шадрикова під­твердили виключну роль загальних здібностей людини у досяг­ненні успіху в різних видах професійної діяльності. Так, доведе­но, що людина з розвинутими загальними здібностями може ус-пiцIHO^; адаптуватись до більшості видів діяльності, а в жорстких умовах зміни режиму і умов діяльності загальні здібності мають потенційну можливість перетворюватись на спеціальні профе­сійні [180]. У зв'язку з тим, що більшість професій не пред'явля­ють абсолютних вимог до психічних і психофізіологічних особли­востей людини, неправомірно прогнозувати ефективність діяль­ності, можливість і темп подальшого розвитку здібностей вихо­дячи лише з наявного на момент профвідбору стану професійної придатності людини. Вирішальне значення-для такого прогнозу матимуть характеристики мотивації і умови професійного на­вчання. В тих випадках, коли професія вимагає від людини та­ких особливостей, які не піддаються розвитку (це стосується і цілого ряду професій органів внутрішніх справ), кінцевий про­гноз про успішність майбутньої діяльності робиться в залежності від наявності цих особливостей в структурі профпридатності.

Для успішного вирішення завдань професійного відбору і про­гнозування професійної придатності людини важливо визнача­тись із загальним підходом до розуміння сутності понять індиві­дуальності і особистості. Сукупність індивідуальних властивостей людини прирівнюється до її індивідуальності, яка розуміється як унікальність, неповторність, розглядається, як система, для якої характерна цілісність і автономність [178, 312]. В індивідуально­сті виділяється соціальний і біологічний аспекти. Під соціальним в індивідуальності розуміються властивості, в розвитку яких до­мінують соціальні фактори, під біологічним - біологічно і спадко-во детерміновані особливості. Біологічний і соціальний аспект з точки зору їх генезису знаходять в діалектичній єдності. Суспіль­не життя, духовна діяльність людини неможлива без відповідних природних передумов, без хімічних, механічних, органічних процесів, хоча вони не можуть бути зведеними до них чи пояс­нені лише їх закономірностями.

З біологічними і соціальними сторонами індивідуальності по-різному зв'язані форма і зміст психічної активності. О.М. Леон-тьєв зазначає, що якщо у вищих психічних процесах розрізняти, з одного боку, їх форму, тобто чисто динамічні особливості, які залежать від морфологічної «фактури», а з іншого боку, їх зміст, тобто здійснювані ними функції та їх структуру, то можна сказати, що перше визначається біологічно, друге - соціальне [89, с. 951.

B.C. Мерлін (1981) конкретизував концепцію рівнів індивідуа­льності виділивши в ній біологічний, соматичний, нейрофізіоло­гічний і особистісний рівні.

Процеси, що протікають на різних рівнях, відносно незалежні, нижчі рівні забезпечують можливість протікання процесів, які відносяться до вищерозташованих рівнів, не визначаючи, проте, конкретного характеру і змісту цих процесів. Чим вищим є рі­вень, тим більше він відкритий впливу середовища, тим він більш пластичний і гнучкий у забезпеченні адаптації і задово­ленні мотивів діяльності [104, с.10 ].

Поняття «особистість» розглядається у зв'язку з вищим рівнем індивідуальності і фіксує, перш за все, соціальні риси людини. В різних визначеннях особистість розуміється як продукт соціалі­зації людини, її життя в суспільстві, де вона існує і діє в складній системі суспільних відносин, які виникли історично [90].

В сучасній диференціальній психології склався підхід, орієн­тований на цілісне розуміння особистості як єдності біологічних і соціальних факторів. В основі підходу - положення С.Л. Рубінш-тейна, згідно з яким формування психіки під впливом соціально­го досвіду відбувається опосередковано, заломлюючись через ін­дивідуально окреслені внутрішні умови людини [147]. У даному дослідженні автор дотримується концепції особистості, у якій визначальною типологічною ознакою є присутність на всіх рів­нях особистості певного емоційно-динамічного патерну, який проявляється однією або декількома провідними тенденціями.

Провідна тенденція в руслі даної концепції представляє собою стійку, стрижньову якість особистості, яка корінням уходить в тип вищої нервової діяльності, в конституціональне задані влас­тивості нервової системи, і визначає індивідуальні властивості адаптаційних механізмів, стиль мислення, міжособистісної пове­дінки, силу мотивації і тип реакції на стрес. Ці стійкі провідні індивідуально-особистісні тенденції впливають на формування більш високих рівнів орієнтації особистості - соціальної спрямо­ваності, ієрархії цінностей, свідомої мотивації, моральних орієн­тирів. Інтегративним центром цього конструкта є самосвідо­мість, яка включає в себе усвідомлене «Я» в контексті соціальних відносин.

Відповідно до розглядуваного методологічного підходу індиві-дуально-особистісна типологія при визначенні професійної придатності особистості до діяльності базується на протиставленні контрастних властивостей, які є ортогональними: інтроверсія -екстраверсія, тривожність - агресивність, лабільність - ригід­ність, сенситивність - спонтанність. Ці властивості співвідно­сяться з параметрами нервової системи: активованість - інакти-вованість, лабільність - інертність, динамічність збудження - ди­намічність гальмування, сила - слабкість (мал.1). тривожність

сенситивність

інтроверсія

лабільність

екстраверсія

ригідність

агресивність

Мал. 1. Структура особистості (ортогональна модель)

Наочно структуру поняття особистість доцільно також пред­ставити у вигляді «дерева особистості» (Л.М. Собчик.1990). Роз­глядаючи модель «дерева особистості» в контексті психодіагнос-тичого обстеження, слід в першу чергу виділити особливості ґру­нту, на яком^⁷ воно росте: це батьківська сім'я і обумовлені гене­тичними характеристиками вроджені біологічні і психофізіологі­чні властивості, які живлять «корені дерева», створюючи основу і умови формування конституціональних особливостей індивіда, його темпераменту. У процесі взаємодії вроджених властивостей індивіда з оточуючим світом формується особистість.

Фактори середовища, все багатство оточуючого світу, культу­ри соціуму, моральні норми і цінності - все це не просто відбива­ється у свідомості індивіда, а опосередковується через індивіду­альний стиль сприймання і переробки інформації. Індивідуаль­ний тип переживання і осмислення явищ середовища, уходячи корінням в генетичну підструктуру, з перших днів існування людини разом із соціальними аспектами буття формує те, що в подальшому отримує назву особистість. Невідомо, в який момент індивід повною мірою виступає в цій якості, оскільки процес формування особистості починається з перших днів, а його за­вершення неможливо датувати. Психологи вважають, що це процес безперервного розвитку і вдосконалення, аж доки не на­стане період спаду, або, як кажуть в медицині, зворотного роз­витку.

Продовжуючи портрет «дерева особистості», можна пре, іста-вити його основну частину - стовбур - як структуру, яка визна­чається провідною тенденцією чи сумою тенденцій і є основою індивідуально-типологічного конструкта, що надає силу і напра­вленість мотивацій, стилю спілкування, переживання і мислен­ня, тобто стійкою особистісною характеристикою - характером людини.

Формування «крони» дерева особистості пов'язане з вищими рівнями особистості - соціальною спрямованістю, ієрархією цін­ностей, морально-етичними категоріями. Реальним базисом осо­бистості є суспільні по своїй природі відношення до світу, які реалізуються в системі її численних діяльностей і мають різні предмети (мотиви) (О.М.Леонтьєв). Головна відмінна ознака вла­стивостей особистості, за О.М.Леонтьєвим, - це їх віднесеність не до окремих дій чи операцій, а до діяльності або системи діяльно­стей суб'єкта [88, с.90].

Загальний підхід до розуміння сутності індивідуальності і осо­бистості має безпосереднє значення для вирішення завдань професійного відбору до органів внутрішніх справ. Як відомо, прогнозування професійної придатності засновано на врахуван­ні професійно важливих якостей людини, які виявляються шля­хом співставлення показників властивостей з показниками неза­лежних критеріїв успішності професійної діяльності. Модель про­гнозування може засновуватись на певному математичному ал­горитмі, але вона є усередненою для групи осіб і ефективна лише статистичне. Середня прогностичність методів відбору завжди пов'язана з індивідуальними помилками прогнозування, які по­яснюються недостатнім врахуванням особливостей індивідуаль­ності як цілісної сутності, для якої характерні компенсаторні відношення властивостей, формування індивідуального стилю, інваріантні відносини. Статистичний підхід до професійної при­датності завжди пов'язаний із спрощенням реального стану і відношень, засновані на ньому методи психодіагностики не до­зволяють об'єктивно оцінювати цілісну індивідуальність.

Подолати недоліки статистичної моделі прогнозування профе­сійної придатності може розвиток типологічного підходу до до­слідження особистості, заснованого на розглянутій вище концеп­ції «дерева особистості», який дозволить виділити типові або фу­нкціональні поєднання властивостей. Для кожного типу особис­тості може бути побудована особлива модель прогнозування, яка більш повно враховує цілісні характеристики індивідуальності. Вважається, що типологічний підхід забезпечить підвищення прогностичності і ефективності методів відбору. Проте ідеалом є розробка такого методу, який дозволить для кожної окремої лю­дини обрати оптимальну модель прогнозування, яка визначаєть­ся співвідношенням її суттєвих властивостей і вимог професійної діяльності. Фактично це стане алгоритмізацією клінічного методу і дозволить досягти максимально можливої ефективності прогнозу за рахунок найбільш повного врахування цілісності особистості.

Психодіагностика професійної придатності заснована на уяв­ленні про властивості, як відносно стійкі характеристики люди­ни, які мало змінюються в часі і дозволяють прогнозувати її по­ведінку. В кореляційно-факторних теоріях індивідуальності влас­тивість визначається як коваріація реакцій (R) або поведінкових актів (R-R- зв'язки). В сучасній психології сформувались три під­ходи до психодіагностики профпридатності. Перший, традицій­ний, визнає первинною і головною передумовою поведінки сис­тему стійких індивідуально-психологічних особливостей або рис (К.Г. Юнг, Г.Ю. Айзенк, Р. Кеттел). Під рисою (trait) при цьому розуміється стійка описова перемінна, яка обумовлює поведінку людини і формується під впливом організмічного, індивідного і особистісного рівнів (А.А. Бодальов, В.В. Столін, 1978).

Припускається, що форми поведінки, які відповідають влас­тивостям (рисам), досить стійкі і проявляються в різноманітних ситуаціях, що визначає їх трансситуативну стабільність (Stagner R., 1977). Проте це основне положення теорії рис піддається справедливій критиці, оскільки поведінка в певній мірі ситуати­вно специфічна, тобто залежить не лише від рис, а й від особли­востей конкретної ситуації. Зокрема встановлено, що кореляції одних і тих самих форм поведінки в різних ситуаціях звичайно не перевищує 0,30 (Hartshorne H., May M. (1928). Експерименти із застосуванням дисперсійного факторного аналізу показали, що значна частка варіації поведінки пов'язана з ситуативними осо­бливостями [273, 334, 338].

Інша концепція профвідбору відкидає головну роль стійких рис або властивостей, вважаючи головним фактором формування поведінки особливості конкретної ситуації (S) і попередню іс­торію зв'язків стимулів і реакцій в аналогічних або подібних си­туаціях (S - R - закономірності). Дана концепція практично зми­кається з біхевіоризмом і також піддається критиці за те, що лю­дина розглядається як пасивний об'єкт дії стимулів зовнішнього середовища або непослідовності ситуацій (270, 321].

Останнім часом розвивається теорія, яка намагається по/ ола-ти негативні сторони розглянутих підходів - інтеракціонізм. З позицій інтеракціонізму необхідно враховувати динамічну взає­модію ситуацій і індивідуальних особливостей (рис) людини, ак­тивність якої проявляється у виборі ситуацій і суб'єктивному їх сприйнятті. Одна й та сама ситуація по-різному інтерпретується людьми в залежності від їх властивостей і досвіду, поведінка значною мірою визначається характером цієї інтерпретації. Як основна модель приймається взаємопов'язана послідовність сти­мулів і реакцій (S - R - S - R...) (Endler V., Magnusson D., 1976 ).

Нарешті, детермінація поведінки і пов'язані з нею питання психодіагностики профпридатності розглядаються з позицій дія­льного підходу, з точки зору якого поведінка людини не є послі­довністю стимулів і реакцій на них, а в загальному вигляді є сис­темою діяльностей. Будь-який вплив (стимул) співвідноситься із здійснюваною діяльністю і набуває поряд із значенням певного особистого смислу (О.М. Леонтьєв., 1975). Отже, будь-яке уяв­лення про властивості як стійкі індивідуально-психологічні особ­ливості людини пов'язується з елементами діяльності.

Проте в практиці професійного відбору властивості (риси) найчастіше розглядаються окремо, самі по собі, як деякі параме­три, іманентне властиві оцінюваній людині. В процесі проведен­ня даного дослідження автори прагнули максимально викорис­тати позитивні сторони розглянутих підходів. Зокрема, врахову­валось, що варіація показника тесту у обстежуваного визнача­ється лімітуючими факторами, які мають нейрофізіологічну або психодинамічну природу, проте сам тестовий показник цим фа­кторам не дорівнює і їм не тотожний. Залежність тестового по­казника від зазначених факторів має, як правило, складний і опосередкований характер, який визначається активністю осо­бистості, компенсаторними відношеннями між властивостями та індивідуальним стилем діяльності. Таким чином, основним шля­хом аналізу властивостей і прогнозування поведінки (успішності діяльності) вважається вивчення структури і механізму дій, опе­рацій і функцій, які приховані за кількісним результатом вико­нання тесту.

Повертаючись до розглянутої вище моделі «дерева особистос­ті», слід зазначити, що підсистема конституціональних рис (влас­тивостей), тобто «коріння» дерева, не є культурно і популяційно специфічною, отже, психодіагностика цих рис дозволяє прогно­зувати поведінку людини лише в дуже широкому класі ситуацій (А.А. Бодальов, 1978). Збільшення точності прогнозу профприда-тності можливе за рахунок дослідження характерологічних особ­ливостей, здібностей людини, особливостей емоційно-вольової сфери та мотивації. Слід також враховувати, що на оцінку влас­тивості (риси) сильно впливає стан людини на момент психодіаг-ностичого обстеження. Стан є одним з джерел похибки процеду­ри психодіагностичного вимірювання. Невід'ємними ознаками будь-якого стану є його відносна нестійкість, короткочасність і оборотність. Стани більш динамічні і мінливі, ніж властивості (риси) [326].

Для вивчення станів, так само як і властивостей, використо­вується апарат кореляційного і факторного аналізу, але вихідним матеріалом для аналізу служать не інтеркореляції тестових пока­зників, а кореляції їх змін між двома моментами часу або інтер­кореляції показників різних тестів у одного обстежуваного в різні моменти часу [336].

Використовуючи такі методи, Р. Кеттел (1966) описав основні фактори станів. Стан визначається як точка в багатомірному просторі і може бути представлений сукупністю певних інтенси­вностей декількох незалежних і якісно відмінних первинних ста­нів: тривожності, депресії, стресу і т.п.). Найбільш суттєвими ха­рактеристиками стану є його системність і функціональність, яка забезпечує оптимальні умови для поточної діяльності, збере­ження здоров'я організму [205, 206).

На відміну від властивостей, які завжди можуть бути віднесе­ні до певного рівня особистості, стани об'єднують всі рівні від особистісного до конституціонального і метаболічного. Так, на­приклад, стан стресу або втоми супроводжується цілком певни­ми суб'єктивними переживаннями і метаболічними реакціями.

Поки що сучасні досягнення психологічної науки не знайшли належного відображення в системі професійного відбору в МВС України. Так, при визначенні професійної придатності особисто­сті до служби в органах внутрішніх справ не звертають достат­ньо уваги саме на рівень сформованості загальних здібностей. З основних компонентів загальних здібностей - інтелекту, навчу-ваності, креативності і активності - частково досліджуються де­які сторони інтелекту і активності, зовсім поза увагою психологів і спеціалістів профвідбору залишаються характеристики креати-нності і навчуваності. Крім того, здібностями не вичерпується комплексний потенціал людини, який забезпечує успішність її включення в діяльність і оволодіння професією. Важливий вне­сок в ефективність оволодіння професійними знаннями і умін­нями вносять інші особистісні характеристики, зокрема мотива ційні компоненти. Мотивація є важливим елементом суб'єктив­ної готовності особистості до професійної діяльності, але поки що в системі МВС не існує достатньо валідних методик діагностики істинної професійної спрямованості кандидатів на службу в ОВС.

На сьогоднішній день процедура визначення професійної придатності особистості для роботи в системі органів внутрішніх справ характеризується наступними умовами:

• груповий характер обстеження;

• обмеженість у часі;

• великий потік кандидатів (особливо в період, що передує вступним екзаменам до вузів МВС).

В умовах подібної системи відбору кандидатів на роботу чи навчання у психолога немає можливості тривалий час спостері­гати обстежуваного. Якщо при відборі у поліцію США чи Велико­британії персонал спілкується з кандидатом 3-5 діб, то психолог ОВС України часто пише висновок на основі короткочасної од­норазової зустрічі або взагалі лише на основі тестових результа­тів, не маючи змоги пригадати та ідентифікувати особистість обстежуваного.

Отже, концептуальна схема психологічного відбору повинна будуватися з урахуванням реалій сьогодення.

Існуюча система психологічного обстеження при відборі кан­дидатів в органи внутрішніх справ будується із застосуванням якісних і кількісних методів. Досліджуються якісні ознаки інте­лекту (особливості мислительних операцій узагальнення, абстра­гування, індукції і дедукції, аналізу і синтезу тощо), показники мотиваційної спрямованості (мотивація на себе, на взаємні дії, на мету діяльності) і багато інших параметрів особистості. Для інтегральної оцінки кандидата і винесення висновку про його психологічну придатність до служби в ОВС застосовуються кіль­кісні методи. Так, наприклад, рівень інтелекту може виражатись числовими балами IQ (коефіцієнт інтелекту), вираженість характерологічних рис за методом СМДО - у так званих Т-балах. Ви­сновок про придатність до служби в ОВС робиться, як правило, на основі трибальної порядкової шкали:

1. Рекомендується

2. Рекомендується умовно

3. Не рекомендується

Слід зазначити, що достатньо чітких критеріїв безпомилкового визначення категорій придатності до служби поки що не існує, і прийняття рішення носить суб'єктивний характер. Обґрунтова­ність прийнятого рішення не перевіряється і може бути оцінена лише через певний проміжок часу, коли проявляються помилки першого роду (не рекомендувався за результатами профвідбору, а виявинся успішним працівником) і помилки другого роду (ре­комендувався за результатами відбору, але виявився непридат­ним під час практичної діяльності).

Найважливішою проблемою, яку необхідно вирішити для ус­пішного здійснення масового профвідбору кандидатів для робо­ти чи навчання на міліцейські професії, є розробка психологічної моделі оптимального співробітника ОВС, визначення своєрідного еталона професіонала, який би міг успішно виконувати основні види діяльності в системі органів внутрішніх справ і успішно ово­лодівати новими професійними знаннями та уміннями.

Адекватна оцінка ефективності діяльності працівника міліції представляє значні труднощі через розпливчастість критеріїв такої оцінки і багатогранність службових функцій працівників більшості міліцейських професій. Існуючі в наказах Міністерства внутрішніх справ України кваліфікаційні характеристики часто являють формальні і позбавлені структури описання, які не дають цілісної уяви про якості і риси професіонала певної служби ОВС.

Власні дослідження діяльності спеціалістів багатьох служб ОВС і дані зарубіжних авторів (Б.Г. Бовін, H.I. Мягких, А.Д. Са-фронова та інші) дозволили виділити ряд професійно важливих якостей, які дають цілісну уяву про виконання трудових функцій і відображають різні професійно значимі аспекти поведінки співробітника ОВС.

1. Інтелектуальні якості (логічність, евристичність, вербаль-ність, практичність, швидкість мислення і т.п.).

2. Активність (екстраверсія, сила збуджувального процесу, сила гальмівного процесу, лабільність нервової системи).

3. Креативність (генерування нових ідей, творча уява, здат­ність до дивергенції і асоціацій).

4. Пізнавальні якості (сприймання, увага, оперативна та тривала пам'ять).

5. Комунікативні якості (комунікативність, відкритість, уміння працювати з людьми, здатність вирішувати конфлікти, доброзичливість).

6. Домінантно-лідерські якості (впевненість, розкутість, агресивність, сміливість).

7. Самоконтроль (стриманість, врівноваженість, серйозність, обережність).

8. Професійно-ділові якості (надійність, працелюбність, ціле­спрямованість, акуратність, правдивість, любов до справи, вміння працювати з паперами і документами).

9. Фізичні якості (витривалість, фізична сила, спритність, підтягнутість, загальний стан здоров'я).

Фахівцями МВС Російської Федерації був проведений фактор­ний аналіз основних апріорних категорій професіоналізації спів­робітників ОВС, в результаті чого було отримано 7 факторів, які на думку авторів, досить точно описують структуру поведінко-вих характеристик [27]. Це такі фактори:

а) «Професіоналізм» (включає в себе 21 характеристику);

б) «Конфліктність» (9 характеристик);

в) «Лідерство» (8 характеристик);

г) «Фізичний розвиток» (б характеристик);

д) «Доступність» (4 характеристики);

е) «Самоконтроль» (4 характеристики);

є) «Інтелект» (3 характеристики).

Повний перелік анкети з характеристиками всіх факторів на­водиться у посібнику Б.Г. Бовіна та ін. [121].

Після розробки «зовнішньої» моделі критеріїв оцінки ефектив­ності діяльності співробітника ОВС необхідно розпізнати ці кри­терії за допомогою психологічних методів вимірювання з тим, щоб у подальшому можна було використовувати правила розпі­знавання для прогнозу психологічної придатності до діяльності кандидатів на службу в ОВС. При цьому слід враховувати, що «ідеального» співробітника ОВС, який би володів усіма професій­но важливими якостями, зазначеними у моделі, в реальному житті, скоріш за все, не існує. Так, в одній людині рідко поєдну­ються, скажімо, домінантні риси і якості самоконтролю, розви­нутий вербальний і невербальний компоненти інтелекту. Тому у процесі професійного відбору кадрів до ОВС не слід орієнтува­тись на максимальні значення розглянутих характеристик, а при підборі кандидатів на службу в конкретні міліцейські підрозділи враховувати, в першу чергу, ті параметри особистості, які є най­важливішими для даного виду діяльності ОВС.

Використання системи діагностичних критеріїв у вигляді пси-ходіагностичних моделей, розроблених для різних видів діяльнос­ті в ОВС і представлених у другому розділі книги, дозволить при психологічному обстеженні кандидатів підібрати такий вид про­фесійної діяльності, до якої у кандидата є найбільша професійна придатність і психологічна схильність. У висновку психолог по­винен вказати покази і протипокази до нидів діяльності. Можли­во, що буде виявлено пепну кількість кандидатів з універсальни­ми психологічними рисами, тобто розвиненими загальними здіб­ностями, які будуть готові до будь-якого виду діяльності і не ма­тимуть протипоказань. У основного контингенту, скоріше за все, виявиться певний тропізм до професії. В ряді випадків можлива абсолютна психологічна непридатність до служби в органах вну­трішніх справ. Проте в більшості випадків психічно і соматичне здоровій людині, яка мотивована на службу в лавах ОВС, цілком можливо підібрати психологічно сумісний вид діяльності серед численних спеціальностей і професій системи МВС України.