3. Пснходіагностичне дослідження професійно важливих якостей співробітників органів внутрішніх справ

3.1. Дослідження нейродинамічних і психодинамічних властивостей працівників органів внутрішніх справ

Однією з найважливіших проблем психодіагностики є пробле­ма основних властивостей нервової системи людини. Саме влас­тивості нерпової системи як біологічно обумовлені, вроджені осо­бливості чинять найбільший вплив на формування індивідуаль­них особливостей форм поведінки і деяких індивідуальних від­мінностей здібностей і характеру людини.

Уявлення про властивості нервових процесів вперше було введене І.П. Павловим. Внаслідок розвитку його поглядів на фі­зіологічні основи індивідуальних відмінностей вищої нервової діяльності були виділені властивості сили, врівноваженості і рух­ливості процесів збудження і гальмування [46, 68, 72, 112, 165).

Стосовно до людини поняття сили нервової системи найбільш повно досліджувалось Б.М.Тепловим, В.Д. Небиліциним та їх уч­нями. Б.М. Теплов виділив ряд проявів сили нервової системи відносно збудження, зокрема:

• межа працездатності нервових клітин;

• особливості концентрації процесу збудження;

• опір гальмівному впливу сторонніх подразників;

• відповідність закону сили;

• абсолютна чутливість.

Слід пам'ятати, що властивість нервової системи не прогнозує ніяких строго детермінованих форм поведінки, але утворює під­ґрунтя, на якому легше утворюються одні форми поведінки і важче - інші форми. Б.М. Теплов висунув не одне принципове положенім, яке має загальне значення при вирішенні питань психодіагностики: в слабкості нервової системи є і позитивні (висока чутливість) і негативні (мала витривалість) сторони, те ж саме стосується і протилежної якості - сили нервової системи. Помічено, що однаково продуктивними можуть бути особи з різ­ними властивостями нервової системи, що обумовлюється ком­пенсаторними відносинами властивостей та індивідуальним сти­лем діяльності, який формується за наявності позитивної мотивації. Деякі автори зазначають, що при вивченні психодіагнос-тичних проявів властивостей нервової системи необхідно врахо­вувати не якусь одну властивість, а їх цілісне поєднання або ти­пологічний комплекс, оскільки одна й та сама властивість по-різному проявляється в різних комплексах [163, 164].

Дані багатьох авторів, зокрема К.М. Гуревича (1970); В.В. Су-вороної (1975), Є.П. Ільїна (1978); B.I. Рождественської (1980), свідчать про суттєвий зв'язок параметрів сили-слабкості нерво­вої системи на психічні прояви людини під час діяльності. Так, підкреслюється роль сили 'нервової системи в розвитку станів втоми і монотонії при напруженій або одноманітній розумовій роботі, доведений більш швидкий розвиток втоми у «слабких» в результаті напруженої, але неодноманітної роботи і у «сильних» в результаті напруженої, але одноманітної роботи. У сильних шви­дкий розвиток монотонії компенсується повільним розвитком втоми, у «слабких» швидкий розпиток втоми - повільним виник­ненням монотонії. Первинні компенсаторні механізми особливо яскраво проявляються при першому виконанні завдання, далі вони доповнюються вторинними, які виражаються в індивідуа­льному стилі діяльності (B.C. Мерлін, 1972). .

Доведена більша стійкість до сторонніх впливів у обстежених з сильною нервовою системою при виконанні інтелектуальних завдань [168]. В ситуаціях-протиаварій них тренувань показана більша стійкість до емоційного стресу у операторів з сильною не­рвовою системою [1б2]. В ряді робіт підкреслюється, що у водіїв автомобілів слабкість нервової системи пов'язана з частотою впливу на механізми управління автомобілем, частішим викори­станням гальма, нерішучості і коливанням в альтернативних си­туаціях. Автори роблять висновок про більш високу надійність водіїв з сильною нервовою системою [177, 200, 308].

Висувається припущення, що більш висока стійкість до стресу осіб з сильною нервовою системою пов'язана з домінуванням у них симпатичної реактивності, менша стійкість «слабких» пов'язана з парасимпатичною іннервацією, яка перешкоджає успішній адаптації до стресу [178]. Є.П. Ільїн зазначає, що у лю­дей із слабкою нервовою системою у стані спокою вищими є енерговитрати і газообмін. Це свідчить про менші енергетичні ресурси «слабких» і про менші можливості використання резервів енергії при стресах.

В деяких роботах аналізується роль сили нервової системи в мнемонічних процесах. Так, Е. О. Голубєва встановила перевагу «сильних» у запам'ятовуванні великих обсягів інформації, нажкої для семантичної обробки. В той же час відмічається перевага «слабких» у запам'ятовуванні осмисленого вербального матеріалу (43, 44).

Ряд досліджень присвячено вивченню сили нерпової системи відносно гальмування. Б.М. Теплов визначає силу нервової сис­теми відносно гальмування як здатність нервових клітин витри­мувати довге концентроване гальмування (межа працездатності нервових клітин відносно гальмування) [1б4].

Під динамічністю нервової системи прийнято розуміти швид­кість утворення умовних рефлексів (В.Д. Нєбиліцин, 1966). Ос­новним змістом динамічності є легкість і швидкість генерації мо­зковими структурами нервового процесу в ході формування збу­джувальних або гальмівних умовних реакцій. Є думка про те, що динамічність нервової системи лежить в основі здібності до на­вчання в широкому смислі цього слова [118]. Проте ця гіпотеза не отримала належного експериментального підтвердження. Та­кож відсутні дані про професійні кореляти динамічності нерво­вої системи.

Рухливість або функціональна лабільність нервової системи пов'язана з такими проявами вищої нервової діяльності, як швидкість виникнення нервового процесу, швидкість руху нер­вового процесу, швидкість його припинення, швидкість зміни збудження гальмуванням і гальмування збудженням, швидкість утворення нових позитивних і негативних умовних зв'язків, швидкість зміни реакцій при зміні зовнішніх умов[117].

В ряді робіт досліджені психологічні прояви рухливості (лабі­льності) нервової системи та її роль в професійній діяльності. В.М. Русалов встановив позитивний зв'язок лабільності зі швид­кістю психічних процесів у стохастичному середовищі. Показа­ний зв'язок швидкісного аспекту психічної активності з лабільні­стю нервової системи, зв'язок емоційної стійкості людини з лабі­льністю [152, 153]. Встановлено, що для лабільних характерна більша кількість переборів варіантів рішення задачі за одиницю часу.

Цікаві результати отримала Е.О. Голубєва (1980), яка встано­вила, що при недовільному запам'ятовуванні - інертні (в умовах як безпосереднього, так і відстроченого відтворення).

В деяких роботах аналізується роль функціональної лабільнос­ті нервових процесів в професійній діяльності водіїв, радіотеле­графістів, телефоністок [259, 261]. Показано позитивну роль ла­більності в профпридатності людини до зазначених видів профе­сійної діяльності.

Однією з базових властивостей нервової системи вважається активованість мозку. Активованість визначає енергетичний рі­вень роботи організму, мозку і нервової системи. Вихідний рі­вень активації визначає відмінності по силі нервової системи. Так, в стані фізіологічного спокою активації є вищою у осіб із слабкою нервовою системою, це визначає їх більшу чутливість і меншу витривалість [292, 313].

Активованість пов'язується із балансом, врівноваженісп'-i збу­дження і гальмування. В ряді робіт досліджені психологічні коре­ляти активованості, зокрема зв'язок з пам'яттю. Так, показано, переваги «активних» у довільному і недовільному запам'ятовуванні вербального матеріалу. Образну інформацію (картинки з зобра­женням предметів) краще запам'ятовують обстежувані з меншим рівнем активованості.

Є дані про те, що особи з низькими значеннями активованості перебирають більше варіантів розв'язання задачі за одиницю часу. Знайдено позитивну кореляцію активованості з психічною активністю і успішністю навчання. Високоактивованих також характеризує більша швидкість виконання різних психологічних проб [270, 280, 282].

Останні в профорієнтаційній і психодіагностичній роботі най­більш поширеними є дослідження властивостей сили і функціє нальної лабільності нервових процесів. Діагностика цих власти востей має велике значення для вирішення питань професійного психофізіологічного відбору кадрів у системи ОВС, оскільки роз­винуті показники сили і лабільності нервової системи є профе­сійно важливими якостями для працівників багатьох підрозділін міліції, робота яких пов'язана з стресами, фізичною протидією злочинцям, застосуванням зброї, необхідністю працювати в ніч­ний час і в нерегламентованому режимі.

Розглянемо методики, які може використовувати психолог з метою профвідбору кадрів до різних служб ОВС.

•Теппінг-тестл (Є.П. Ільїн, 1965)

Методика, розроблена Є.П. Ільїним, призначена для оцінки сили і лабільності нервових процесів і полягає в максимально швидкому натисканні на кнопку чи телеграфний ключ протягом ЗО секунд або в максимально швидкому нанесенні також олівцем на папері за цей же час. Результати фіксуються через кожні 5сек, таким чином, отримується шість показників, за якими мо­жна побудувати криву втомлюваності обстежуваної людини.

В олівцевому варіанті теппінг-тесту слід скористатись арку­шем паперу, розділеним на 6 пронумерованих прямокутників (по три у двох рядах - верхньому і нижньому. По команді психолога обстежуваний повинен з максимально можливою швидкістю (ча­стотою дотику) ставити крапки олівцем у прямокутниках, почи­наючи з першого. Через кожні 5 секунд дається сигнал, напри­клад, хлопок долонями, за яким обстежуваний закінчує ставити крапки в одному прямокутнику і починає їх ставити в наступ­ному за номером. У передтестовій інструкції важливо наголосити на тому, що, чим більше точок вдається поставити, тим кращим буде результат тестування для особи.

Після закінчення обстеження підраховується кількість точок у кожному прямокутнику і будуються криві працездатності нерво­вої системи. На вертикальній осі відкладається значення кілько­сті рухів (точок), на горизонтальній - час обстеження або номер прямокутника. Аналіз даних багатьох досліджень дозволив ви­явити існування декількох усереднених типів кривих сили нер­вової системи (мал. 2).

Для сильної нервової системи властивий опуклий тип кривої працездатності. В перші 10-15 секунд темп роботи зростає, у по­рівнянні з початковим, надалі він знижується до вихідного рівня або нижче (2а).

Для нервової системи середньої сили характерний близький до лінійного тип кривої, при якому темп рухів залишається прибли­зно однаковим на протязі всього часу роботи. При цьому типі можливе незначне зниження темпу приблизно на 10-15 с роботи з подальшим збільшенням до вихідного рівня (2 б).

Мал. 2. Типи кривих працездатності нервової системи

Середньослабка нервова система характеризується хвилеподіб­ним типом кривої працездатності. Спочатку спостерігається зни­ження темпу рухів (протягом 15-29 секунд), потім настає його тим­часове зростання, яке змінюється зниженням в кінці тесту (2в).

Для слабкої нервової системи характерний низхідний тип кривої працездатності. З початку тестування і до кінця спостері­гається поступове зниження темпу рухів (2 г).

За допомогою кривих працездатності можуть бути визначені і кількісні показники сили нервової системи. Це здійснюється за допомогою процедури підрахунку алгебраїчної суми часових від­хилень результатів, отриманих у кожному з 5-секундних варіан­тів від результату першого 5-секундного відрізку. Наприклад, у першого обстежуваного кількість рухів (точок) становить на ко­жному з 5-секундних відрізків відповідно 42, 40, 39, 37, 36, 34. Алгебраїчна сума часових відхилень від першого результату ста­новить: -2-3-5-6-8=- 24. У другого обстежуваного показ­ники кількості рухів мають вигляд: 43, 40, 37, 36, 35, ЗО. В цьо­му випадку алгебраїчна сума відхилень становитиме: - 3 - 6 - 7 -- 8 - 13 = - 37. Звідси видно, що нервова система другого обсте­жуваного є слабшою, ніж у першого, оскільки сума негативних відхилень є більшою.

Метод визначення сили нервової системи через пороги збу­дження (В.Д. Нєбиліиин, 1966)

Метод В.Д. Нєбиліцина полягає у вимірюванні сили нервових процесів через швидкість реагування людини на сигнали різної інтенсивності. Особи з слабкою нервовою системою на слабкі й середні за інтенсивністю сигнали реагують швидше, ніж особи з сильною нервовою системою. В даному випадку сила нервової системи визначається через «нижній поріг».

Фізіологічна основа методу полягає в тому, що для виникнен­ня реакцій у відповідь на подразник останній повинен досягти певної порогової величини. В стані спокою нерпова система лю­дини знаходиться в активованому стані, який є нижчим від по-рогового. Особи з слабкою нервовою системою мають вищий рі­вень активації покою, у порівнянні з особами, які мають сильну нервову систему, отже, нервова система «слабких» ближче до по-рогового рівня, з якого починається реагування. Для того, щоб отримати додаткову активацію, щоб досягти порога, потрібен сигнал меншої інтенсивності.

Суб'єктам з сильною нервовою системою для досягнення по-рогового ріння потрібна більша активація і більший за інтенсив­ністю подразник. Розподіл на «слабких» і «сильних» здійснюється за значеннями нижнього порогу подразнення.

Суб'єкти з слабкою нервовою системою починають раніше ре­агувати на поодинокі зростаючої інтенсивності, раніше досяга­ють межі реагування, після чого настає зниження ефекту реагу­вання. Суб'єкти з сильною нервовою системою спостерігаються подальше збільшення ефекту реагування, вони досягають межі пізніше і при більшій інтенсивності поодинокого подразника. Отже, верхній поріг у осіб з сильною нервовою системою, тобто гальмівний ефект у «слабких» настає при менших інтенсивностях подразника, ніж у сильних.

Методика спрямована на виявлення відмінностей при реагу­ванні людини на сигнали різної інтенсивності. Проводиться ви­мірювання часу простої реакції (на світло чи звук) при різних інтенсивностях подразника і виявлення характеру нахилу кривої (ХНК).

Подразники в кількості не менше 16 в різній послідовності пред'являються обстежуваному, причому за 2 с до пред'явлення дається попереджувальний сигнал. У слабких типів при слабких і середніх за інтенсивністю стимулах час реакції є коротшим, тому крива нахилу при переході від мінімальної інтенсивності подраз­ника до максимальної більш полога. У сильних типів ця крива більш крута.

При звуковому варіанті дослідження звук подається обстежу­ваному через головні телефони. Використовується шість града­цій: 45, 60, 75, 90, 105 і 120 дБ, кожен подразник застосовується 16-25 разів у випадковому, але однаковому для всіх обстежува­них порядку. Звуку передує спалах електролампочки (3,5 Вт).

Обстежуваним дається інструкція: за попереднім сигналом приготуватися (покласти пальці правої руки на кнопку), і при виключенні звуку якомога швидше відреагувати натисканням на кнопку. Інтервал між: подразниками становить 10-50 с.

Показником сили нервової системи є відношення між серед­нім часом реакції на слабкі і сильні подразники:

ХНК - значення характеру нахилу кривої;

Х₄₅ - середнє значення часу реакції при силі звуку 45 дБ;

Х₁₂₀ - середнє значення часу реакції при силі звуку 120 дБ. Якщо у обстежуваного це відношення перевищує середнє для всієї вибірки більше ніж на 0,5, то обстежуваний відноситься до групи осіб з сильною нервовою системою, якщо ж: відношення ме­нше загально групового середнього відхилення на 0,5, то обстежу­ваний відноситься до групи з слабкою нервовою системою. Таким чином, в даному варіанті обробки результатів визначається не аб­солютний, а відносний результат. Більш об'єктивними є результа­ти, отримані на основі вивчення характеру нахилу кривої.

Рефлексометрична методика «затухання з підкріпленням» (B.C. Мерлін, J965)

В основі цього методу лежить фізіологічна закономірність, згі­дно з якою дія великої кількості послідовних подразників, які забезпечують реалізацію сенсомоторної реакції, приводить до зміни функціонального стану нервової системи. У осіб з слабкою нервовою системою зміни проявляються у збільшенні латентних періодів рухових відповідей під кінець обстеження, тоді як у осіб з сильною нервовою системою вони або не змінюються, або на­віть зменшуються. Зміни латентного часу порівняно з фоновими залежать від вихідного рівня активації нервової системи. У осіб з слабкою нервовою системою, в яких фоновий рівень активації вищий, сумарне збудження при багатократному повторенні сиг­налу приводить до швидкого досягнення межі реагування, за яким настає розвиток гальмування. У осіб з сильною нервовою системою вихідний рівень активації нижчий, ніж у «слабких», тому гальмівні процеси розвиваються пізніше.

Обстеження проводиться на будь-якому рефлексометрі, який дозволяє вимірювати час простої сенсомоторної реакції. При звуковому варіанті обстежуваному пред'являють 50 - 75 сигналів підряд з інтервалами між: ними приблизно 15 сек. Гучність по­дразника становить близько 90 дБ. Перші п'ять вимірювань є орієнтованими і не зараховуються при підрахунку результатів. Показником сили нервової системи є відношення середнього ча­су реакції останньої серії подразників (10-15 останніх сигналів) до середнього часу реакції першої серії (10-15 перших сигналів). Вважається, що якщо середній час реакції в останній серії на 15-20 % перевищує початкове середнє значення, то обстежуваних відносять до групи з слабкими нервовими процесами, решту - до групи з сильними нервовими процесами.

Є.П. Ільїн вважає доцільним побудову кривої працездатності за усіма точками обстеження. Оцінка таких кривих здійснюється наступним чином. Якщо час реакції в перших серіях зменшуєть­ся, то обстежуваний відноситься до групи «сильних» (навіть в то­му випадку, коли наприкінці обстеження час реакції збільшуєть­ся). Якщо час реакції утримується приблизно на одному рівні, то обстежуваний відноситься до осіб з середньою силою нервових процесів. Якщо ж час реакції починає збільшуватись вже на по­чатку обстеження і надалі ця тенденція зберігається, то обстежу­ваного відносять до групи «слабких».

Методика оцінки сили нервової системи за показниками мислительно-мовної діяльності. (В.О.Данилов, 1973)

Дана методика передбачає функціональне навантаження ви­щих відділів центральної нервової системи шляхом виконання завдань мислительно-мовної діяльності типу «виключення», «утворення аналогій», «асоціативний експеримент» і т.д. з пода­льшим виявленням індивідуальних особливостей динаміки розу­мової працездатності.

Наприклад, у випадку використання тесту «виключення», об­стежуваному пропонують набір письмових завдань, які предста­вляють собою словесні ряди з п'яти слів. Чотири слова з п'яти є однорідними поняттями і можуть бути об'єднані за однією зага­льною ознакою, одне слово є «зайвим» і повинно бути виключене як таке, яке не підходить до решти слів.

Час на виконання одного завдання обмежується 5-10 секун­дами. Діагноз про силу нервової системи робиться шляхом порі­вняння часу, витраченого при виконанні перших 20 завдань, з часом, який пішов на виконання останніх 20 завдань. (Загальна кількість завдань становить 80-100).

Особи з сильною нервовою системою скорочують час роботи на виконання останніх завдань, або цей же час не змінюється. У осіб з слабкою нервовою системою спостерігається збільшення часу, який пішов на вирішення останньої групи задач.

Подібним чином рекомендується застосовувати тести «утво­рення аналогій» та «асоціативний експеримент» (9).

Методика дослідження функціональної рухливості нервових процесів (модифікація методики О. Є. Хільченко і М.Н. Борисової (1969)

Випробування проводиться у звуконепроникній кімнаті, об­стежуваний виконує завдання по стандартній програмі, дифе­ренціюючи позитивні і гальмівні звукові показники різної ін -ен-сивності. Згідно з інструкцією він повинен при появі звуку час­тотою 400 гц натиснути кнопку правою рукою, при появі звуку 300 гц - натиснути іншу кнопку лівою рукою, а на звук частотою 1200 гц він не повинен реагувати.

Звуки подаються поступово у зростаючому темпі. Зміна темпу проходить ступінчаста, через кожні 60-80 подразників. Гучність звуку - 50 дБ, тривалість - 0,2 сек., порядок слідування подраз­ників - випадковий. Темп подачі подразників: 23, 27, ЗО, 33, 37, 43, 50, 60, 75, 100 і 150 подразників за 1 хвилину.

Визначають наступні показники: «критичний інтервал», тобто максимальну швидкість, при якій число помилок перевищує 5%-ну норму; число помилок при критичному інтервалі; латентні пе­ріоди рухових реакцій при всіх інтервалах. .

Методика'сортування слів'(Є.Т. Черепанов, 1973)

Призначена для дослідження рухливості нервових процесів під час групового обстеження. В її основу покладений принцип методики О.Є. Хільченко.

Обстежуваним видаються паперові бланки, на яких записані у дві колонки однакові слова (тварини, рослини, і предмети) під порядковими номерами від 1 до 100. Над першою колонкою на­писано «рослини», над другою - «тварини».

Обстежувані повинні за мінімум часу обвести кружечками - в першій колонці - назви рослин, в другій - назви тварин. Слова, які означають предмети, не реєструються.

При обробці результатів розраховується показник успішності (У) за формулою:

Т - час виконання завдання в секундах;

N - кількість правильно зареєстрованих слів

Показник «У» переводиться в бали за таблицею:

У	>586	542-585	465 541	410-464	355-409	311-354	289-310	256- 288	234-255	<233
Ба­ли	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10

Методика визначення врівноваженості нервових процесів шляхом проведення ліній певної довжини (Н. С. Лейтес, 1963)

Обстежуваний повинен без здорового контролю якомога точні­ше відтворити олівцем на папері лінію, яку йому продемонструва­ли. Відомо, що врівноваженість між силою збуджувального і галь­мівного процесу проявляється у сталості довжини відтворюваних ліній: переважання збудження - в тенденції до подовження ліній, переважання гальмування - у тенденції до їх скорочення.

Для проведення тесту обстежуваний сідає за стіл, на якому встановлена ширма. За ширмою лежить аркуш паперу з зобра­женою на ньому горизонтальною лінією завдовжки 5 см.

Обстежуваному демонструють протягом 2 сек лінію, після чого ширма закривається, і він повинен, не дивлячись на олівець, провести 15 ліній, рівних по довжині тій, яку продемонстрували.

Розміри ліній реєструються експериментатором, після чого підраховується середнє значення відхилень від відрізка 5 см в більший і менший бік (в %). Якщо середнє відхилення розмірів ліній в ту чи іншу сторону не перевищує 10%, вважається, що для обстежуваного характерна врівноваженість нервових проце­сів. У випадку, коли тенденція до вкорочення ліній перевищує 10%, робиться висновок про домінування процесів гальмування у центральній нервовій системі. Якщо ж середнє арифметичне відхилень перевищує 10%, то у обстежуваного переважають процеси збудження. Нарешті, нестійкість довжини ліній, коли відхилення в обидві сторони перевищують 10%, поріг є індика­тором неврівноваженості взагалі, без вказівки на її спрямова­ність.

Реакція на рухомий об'єкт (РРО)

Дослідження проводять за допомогою електросекундоміра, се­кундна стрілка якого дає повний оберт за 1 секунду, а на цифер­блаті є ділення, які показують десяті і соті частки секунди.

Обстежуваний повинен кожен раз зупиняти стрілку секундо­міра на позначці 1 секунда. Реакція при цьому може бути передчасною - стрілка не дійшла до вихідного положення; із запізнен­ням - стрілка проскочила точку зупинки; і точкою - стрілка зу­пинилась на позначці 1 с.

Експериментатор фіксує сумарне значення відхилень в обидві сторони, а також кількість точних реакцій. Всього проводиться ЗО проб.

За результатами обстеження підраховуються такі показни їй:

- частка точних реакцій К:

Т

К=———х 100%,

ЗО

де Т - кількість точних реакцій в ЗО пробах;

- середнє значення похибки для передчасних реакцій і для ре­акцій із запізненням (частка відділення сумарного часу похибок на кількість похибок).

Переважання точних відповідей свідчить про врівноваже­ність нервових процесів, переважання передчасних реакцій пов'язано з домінуванням гальмівних процесів, переважання ре­акцій із запізненням говорить про кращий розвиток процесів збудження.