38. Моделі підприємницької організації за л.Константину.

39. Класифікація підприємницьких організацій за критерієм чисельності.

У межах світового господарства існують системи критеріїв віднесення фірм до малого підприємництва, що були розроблені та запроваджені міжнародними економічними інститутами. Наприклад, Міжнародна Організація економічного співробітництва та розвитку, до якої входять розвинуті країни світу, як головний критерій віднесення використовує чисельність зайнятих. На основі цього критерію вона визначає фірми із чисельністю зайнятих до 19 осіб — як дрібні, до 99 — як малі, від 100 до 499 — як середні, від 500 осіб — як великі. Дещо подібна ситуація стосовно кількісних критеріїв віднесення спостерігається і в США. Так, згідно з Федеральним законом про малий бізнес малою фірмою є така, що має одного або кількох власників, із чисельністю зайнятих до 500 осіб, розміром активів до 5 млн. дол. США та річним прибутком до 2 млн. дол. США. Проте поняття “малий бізнес” у США не є монолітним. За даними Адміністрації малого бізнесу, усі підприємства, у тому числі підприємства малого бізнесу, залежно від чисельності найманих працівників поділяються на такі групи: найменші — 1-24 особи, малі — 25-99, середні — 100-499 осіб.    У низці країн, із огляду на значну складність встановлення доцільної межі між суб’єктами малого та середнього підприємництва, проводиться лише відокремлення означених суб’єктів від суб’єктів великого підприємництва. Прикладом такого підходу є досвід Німеччини, де офіційно виокремлюється сектор “малого та середнього підприємництва”. Віднесення до цього сектора здійснюється на підставі відповідності суб’єкта підприємницької діяльності ряду кількісних та якісних критеріїв. До кількісних критеріїв належать чисельність зайнятих (до 500 осіб) та річний обіг (до 50 млн. євро).    Із якісного боку, до сектора малого й середнього підприємництва відносять фірми, керівництво якими здійснюється юридично самостійними власниками. При цьому власники безпосередньо беруть участь у виробництві, повністю покладають на себе економічний ризик і фінансують діяльність підприємства, як правило, без залучення кредитних коштів. Мале підприємництво у Німеччині офіційно не відокремлюється від середнього підприємництва, але, за класифікацією Федерального міністерства господарства, до малих належать фірми з чисельністю зайнятих до 50 осіб та щорічним обігом до 10 млн. євро. Конкретніші показники віднесення підприємства до суб’єктів малого підприємництва розробляються і застосовуються безпосередньо при впровадженні заходів фінансової та іншої підтримки. У Швеції виокремлюється узагальнений сектор малого та середнього підприємництва, головним критерієм віднесення фірми тут є чисельність зайнятих. Проте заслуговує особливої уваги побудова внутрішньої структури сектору малого й середнього підприємництва, яка визначається низкою якісних показників: стадія росту (початкова, виживання, зростання); галузева належність; географічне середовище діяльності (локальні, регіональні, національні масштаби); специфічні характеристики власників і керівників (іноземці, жінки-підприємці тощо); типи проблем, що характерні для суб’єкта підприємницької діяльності (фінансування, управління якістю й інше).

40. Рольова диференціація підприємців за М.Білбін.

Важливого значення сьогодні набувають процеси структурування суспільства і, як один із його вагомих структурних елементів, формування підприємців як окремої соціальної групи (бізнес-класу). Як можливі критерії диференціації підприємців соціологи використовують: вид основного заняття, тип основного місця праці, професійно-посадовий статус, об'єктивні показники, керованих ними підприємств (сфера діяльності підприємства, кількість зайнятих на підприємстві, особливості організації праці). Проведені роботи вказують на початковий стан досліджень з диференційованого опису бізнес-класу в посттоталітарному суспільстві, що зумовлює присутність у запропонованих структурних схемах серед його представників осіб, яких лише наближено можна віднести до класу підприємців. Аналіз підприємництва повинен виходити з розуміння особи підприємця як безпосереднього учасника економічної діяльності й творця соціальних структур-організацій, націлених на виробництво, інноваційний розвиток і суспільно-творче перетворення суспільства. Це обумовлює виділення таких найбільш важливих інституціональних ознак підприємництва, до яких нами віднесено:

- особисту задіяність підприємців у створення власної соціально-економічної структури. Тим самим підприємець відрізняється від тих осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або самозайнятих. Відповідно до цього критерію найповніше реалізується організаційна функція підприємництва; - безпосередню участь підприємця у життєдіяльності створеної структури (підприємницької організації). Підприємець як суб'єкт діяльності не лише започатковує власну справу, але й активно долучається до її розбудови та розвитку; - інституціональне закріплення створеної підприємцем соціальної структури, що репрезентує його як суб'єкта міжпрофесійних і міжорганізаційних відносин.