17. Концепція ”Соцієтальної психіки” і її місце в розумінні розвитку підприємництва як ментальної структури.

У теоретичному дослідженні процесу породження змісту соціального треба абстрагуватися від уже наявного соціального світу. Для цього розглянемо формоутворення породжуваних індивідуумами інтелектуальних продуктів в умовах вільної гри космічних сил. На можливість синергетичного способу виникнення життя, тобто шляхом його довільного, спонтанного самозародження, вказують К.Маркс і Ф.Енгельс. Перша стадія самопородження соціального світу, якщо виходити з загальної логіки формоутворення, складається з трьох допоміжних формоутворюючих процесів і трьох специфічних продуктів, а саме: соцієтальної психіки, колективної свідомості і родового продукту менталітету соціальної спільності. Вище ми вже вказали, що сучасна психологія розглядає соцієтальну психіку як відносно самостійне утворення, що розвивається поза головою окремої людини. Що ж мається на увазі під соцієтальною психікою? “У самому широкому сенсі, — пише О.Донченко, — це субстанція життя соціуму, що передається з ґенерації в ґенерацію у вигляді продукту спадкування історії і культури суспільства, яка включає географічні, кліматичні і ландшафтні умови життя людей, які населяли і які населяють дану територію. Тобто, користуючись термінологією Юнга, соцієтальна психіка, являє собою своєрідний архетип” . Залишимо розробку більш детальної характеристики соцієтальної психіки фахівцям, а тут підкреслимо лише її спроможність зберігати і передавати з ґенерації в ґенерацію найрізноманітнішу інформацію без допомоги відображувальних властивостей матерії (наприклад, мозку людини). Тут доречно положення психологічної науки підкріпити положеннями соціологічної науки. У зв'язку з цим вважаємо важливим послатися на відкриті К.Марксом категорії опредмечення та розпредмечення, які для розуміння змісту соціального мають не менш фундаментальне значення, ніж юнгівські архетипи. Природа соцієтальної психіки полягає в спроможності як речовинних, так і неречовинних різновидів матерії (енергетичних та інформаційних) зберігати сукупність станів, властивостей, здібностей, форм поведінки, зразків реакцій та інших процесів психічної прижиттєвої реальності навіть після смерті організму людини, чим забезпечувати родову пам'ять і наступність міжгенераційного, специфічного для кожного конкретного етносу, коду колективного психічного життя.

18. Проблема ризику в економічній психології.

У психологічних дослідженнях ризику сьогодні можна виділити три основні напрями. Перший визначає ризик як ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що виражають невизначеність результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризик тут розглядається як міра очікуваного неблагополуччя, що визначається поєднанням ймовірності неуспіху і ступеня збитків (втрат, програшу і т. п.). Психологічно зміст цього напряму має загальний характер, оскільки мова йде лише про поведінкову активність суб'єкта, його діяльність чи вчинки. Другий напрям розглядає ризик як ситуацію вибору між альтернативними варіантами дій і безпосередньо вплітається у контекст прийняття рішень, беручи до уваги рівень домагань суб'єкта, його здібності. Третій вивчає взаємозв'язок індивідуальної і групової поведінки в ситуаціях ризику і є соціально-психологічним аспектом досліджень ризику. Прикладом такого підходу є виявлений у 60-х роках ХХ століття феномен "зсуву ризику". Суть феномена полягає в тому, що ризикованість групових або індивідуальних рішень має тенденцію до зростання після проведення групової дискусії. Поясненням "зсуву ризику" є перебільшення ризикованості дій за умов рівномірного розподілу відповідальності між учасниками дискусії, що, у свою чергу, нівелює можливості індивіда по-своєму розв'язувати ризиковану ситуацію, підкоряє його стандартам і нормам групової поведінки. Встановлено, що колективне прийняття рішення зменшує почуття відповідальності в індивідів, особливо за негативні наслідки.