5.2. Засоби стимулювання процесу інтерв’ю.

Для того, щоб встановилася атмосфера довіри, яка сприяє успішному перебігу інтерв’ю рекомендується використовувати наступні психологічні хитрощі.

1. Під час першого контакту для налаштування приємної атмосфери бесіду можна розпочати з відвернутих тем: про погоду, про те, як ви важко шукали дорогу до цього мікрорайону, про що завгодно, що може бути доречним для подолання відчуження [23].

2. Взяти середній темп опитування. Темп мовлення має бути не зашвидким (респондент не встигає зрозуміти суті запитання), і не повільним (це говорить про невпевненість інтерв’юера) [23].

3. Уважний погляд, посмішка у відповідь на жарт, кивки, різні невербальні ознаки вашої уваги. Проте забороняється втягуватися в обговорення, яке вимагає визначення власної позиції респондента.

4. Не погано інколи подивитися в очі респондентові.

5. Повторення основного питання.

6. Прохання трохи подумати.

7. Стимуляція виразами «а все ж таки…», «уточніть, будь-ласка…», «наскільки я вас правильно зрозумів…», «це цікаво…», «це дуже важливо, те, що ви щойно сказали», «це дуже цікаво, я не думав, що справи є саме такими» тощо (особливо в ситуації, коли респондент спішить з варіантом відповіді «важко відповісти») [6, 23].

8. «Луна» відповіді респондента. Інтерв’юер може повторювати останні слова респондента, підкреслюючи увагу та спонукаючи до відвертості

9. Якщо респондент цікавиться думкою інтерв’юера відносно поставленого в анкеті питання, то останній може сказати, що висловиться з цього приводу по закінченню розмови [23].

Ці прийоми активно використовуються під час проведення глибинних інтерв’ю, проте їх можна використовувати і під час масових опитувань.

5.3 Денна кількість інтерв’ю

Робота інтерв’юера є психічно виснажливою, тому слід обмежувати кількість проведений за день інтерв’ю. В західних соціологічних компаніях загальна кількість інтерв’ю за весь проект коливається навколо десяти. Виконання порівняно великих вибірок досягається не збільшення індивідуального навантаження, а шляхом збільшення кількості інтерв’юерів. Такий підхід обумовлений таким явищем, як «вибіркове вислуховування» або «професіоналізацією» інтерв’юера, коли інтерв’юер слухає лише те, що він налаштований слухати. Професіоналізація виникає внаслідок виникнення після певної кількості інтерв’ю ймовірнісних та типологічний очікувань, які призводять до ненавмисної стереотипізації запису відповідей респондента.

В Україні не існує чітких нормативів щодо денної кількості інтерв’ю та кількістю інтерв’ю за проект. Але, наприклад, якщо інтерв’ю проводиться методом «face to face», то не слід проводити більше, ніж 10-15 [17] інтерв’ю денно (при анкеті, заповнення якої займає 20-40 хвилин), якщо це вуличне опитування, то кількість контактів може бути 20-30, під час екзит-полу – доходити і до ста.

Не повинно бути завищеним і тижневе, і загальне проектне навантаження. Деякі дослідники вважають, що 10 проведених інтерв’ю – це тижнева норма. В будь-якому випадку, «стаханівські темпи» викликають у бригадирів і менеджерів не захват, а сумніви у якості проведеної роботи. Крім того, не варто себе перевантажувати у рамках проекту взагалі, навіть якщо він розтягнутий у часі. Інтерв’юер повинен дбати не тільки за якість виконаної роботи, а й про своє здоров’я. Згодом інтерв’ю на ту саму тему стають нудними, виснажливими, інтерес до теми падає, і тоді мотивація починає триматися лише на матеріальному стимулювання. А коли інтерв’юер намагається якнайшвидше здихатися роботи, то якість її погіршується. Пам’ятайте, що люди – не деталі, опитування – не конвеєр, а ви не робот.