4.Держава як суб’єкт ринку фінансових послуг.

Здійснюючи функцію регулювання ринку фінансових послуг держава, в особі відповідних державних установ, що уповноважені здійснювати контрольні та регулівні функції на відповідному сегменті ринку (Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, уповноваженні органи та ін), здійснює наступну діяльність:

• приймає законодавчі та нормативно-правові акти з питань діяльності учасників ринку фін.послуг;

• регулює випуск та обіг фінансових активів, права та обов'язки учасників ринку;

• видає ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку фінансових послуг;

• забороняє та зупиняє на певний термін (до одного року) професійну діяльність на ринку фінансових послуг у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягує до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

• створює систему захисту прав інвесторів і здійснює контролю за дотриманням цих прав;

Крім регулівної функції найбільш часто на ринку фінансових послуг держава виступає позичальником. Свої відносини держава з кредиторами оформлює шляхом проведення державних позик, використання вкладів населення в ощадних банках та державного кредитного фонду, проведення грошових лотерей. Дані види відносин поєднуються в єдине поняття «державний кредит». Найпоширенішою формою державного кредиту є пози­ки. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держа­ви. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як пра­вило, облігації.

Відповідно до національного законодавства, Уряд України може брати внутрішні та зовнішні позички в межах, передбачених Законом про Державний бюджет, окрім емісійних коштів Національного банку України. При цьому отримані кошти використовуються саме на покриття бюджетного дефіциту і не спрямовуються на поточні бюджетні видатки.

В сучасних умовах в Україні основною формою реалізації внутрішнього державного боргу є випуск державних боргових цінних паперів - облігацій і казначейських зобов’язань.

Облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) емітуються у вигляді електронних записів на рахунках системи електронного обліку обігу державних цінних паперів Міністерством фінансів України. Воно ж виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасності погашення ОВДП. Гене­ральним агентом по розміщенню та обліку прав власності на ОВДП є Національний банк України. В ньому зберігається глобальний сертифікат на весь випуск, ним же (через комерційні банки) здійснюється обслуговування випуску.

Надходження до бюджету коштів від реалізації ОВДП відображаються як джерела фінансування бюджетного дефіциту. Доходи, що отримані від розміщення ОВДП в сумі, що перевищує їх номінальну вартість, а також доходи, що отримані в разі викупу цінних паперів за ціною, нижче ціни розміщення, відносяться на зменшення фактичних видатків на обслуговування внутрішнього державного боргу.

Іншою формою державного кредиту є передача ощад­ними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в них, державі для покриття своїх витрат. Така передача може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Ще однією формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Дер­жава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Проте, ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Крім внутрішніх запозичень, є й зовнішні. Вони утворюються як шляхом розміщення боргових цінних паперів серед нерезидентів України, так і шляхом одержання позик у спеціалізованих фінансово-кредит­них інститутах.

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші – позичальниками. Він надається на умовах строковості, платності та зворотності. Величину одержаних зов­нішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу. Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних кош­тів або спеціальних урядових фондів, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжна­родний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку й інші.