Предмет : Актуальні проблеми господарського законодавства

Тема 6. Проблемні питання третейського судочинства.

Лекція 9.

1. Поняття третейського суду його компетенція. Конституційне підґрунтя існування в Україні третейських судів.

2. Види та порядок утворення третейських судів.

3. Третейська угода. Статус третейського судді.

4. Процесуальні документи третейських судів. Проблемні питання виконання третейських рішень

Рекомендована література:

ЗУ «Про третейські суди», ЗУ «Про судоустрій», ЗУ «Про виконавче провадження»

1. Поняття третейського суду

Формування в Україні системи захисту прав та інтересів особи зумовлює впровадження та створення адекватного правового механізму регулювання інститутів альтернативного вирішення приватно-правових спорів, який забезпечуватиме оперативне, об’ єктивне та компетентне вирішення суперечок і розбіжностей, що виникають в динаміці приватно-правових відносин.

Діючий в Україні принцип «приватноправової автономії особистості», передбачає надання широких прав учасникам правовідносин, у тому числі і права вільного обрання способів захисту своїх прав та законних інтересів.

На сьогоднішній день система захисту цивільних прав та інтересів формується за рахунок як юрисдикційних органів вирішення спорів, так і за рахунок створеної можливості реалізації права на звернення до альтернативних способів вирішення приватно-правових конфліктів.

Найбільш вдалим прикладом реалізації права на альтернативні процесуальні способи захисту, який будується на приватноправовій автономії особистості та принципах самоорганізації, давно і широко застосовується у багатьох країнах світу, є третейський суд. Будь-яка альтернатива державним інститутам, в т.ч. і в питаннях захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшує рівень корупції в державі.

Конституційним підґрунтям здійснення третейського розгляду є положення ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Саме в цивільно-правових відносинах громадяни та юридичні особи часто використовують право на захист, не звертаючись до примусової сили держави та не звертаючись до правосуддя, зокрема в порядку самозахисту. Звернення до третейського суду не є для громадян та юридичних осіб реалізацією їх права на судовий захист прав та свобод, а є реалізацією права на вибір засобів захисту своїх прав.

Непорушність права громадян України звертатися за вирішенням спорів до третейських судів та права громадян виступати в ролі третейських суддів в цих спорах базується також на нормі ч.3 ст.22 Конституції України. Відповідно до даної статті свободи громадян, закріплені Конституцією не є вичерпними, а також звуження змісту та обсягів відповідних прав і свобод не допускається.

14 січня ц.р. Конституційний Суд України на пленарному засіданні обнародував Рішення КСУ від 10 січня ц.р. по справі про задачі третейского суду, в якому відмічається, що третейське судочинство не являється складовою правосуддя, а, відповідно, третейські суди не є складовою частиною системи судів України, але в той же час вони є видом недержавної юрисдикційної діяльності по захисту порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів особи.

Третейське судочинство – це спосіб захисту цивільних прав, аналогічний судовому процесу в державному суді. Але принципова різниця в природі утворення призводить до суттєвих розбіжностей третейського суду від державного.

Насамперед, компетенція:

-в державному суді виникає в силу закону -в третейському – виключно по волі сторін.

Саме у зв»язку з цим компетентний суд при вирішенні спору керується процесуальними кодексами, а третейський суд – угодою сторін, своїм регламентом та волевиявленням складу суду (процесуальні кодекси можуть застосовуватися лише за аналогією).

В державному суді справу розглядає суддя, що призначений на цю посаду державою, в третейському суді – склад суду формується сторонами.

Таким чином, третейський суд – це спосіб захисту, коли самі сторони без втручання держави вирішують свій правовий конфлікт шляхом незалежної особи. Оскільки держава визнає принцип невтручання в приватні справи, то й рішення третейського суду визнається державою та може бути виконане примусово без його перевірки по суті.

Підставою для скасування рішення мають бути настільки вагомими, що повинні тягнути за собою його несумісність із правовою системою держави чи порушення базових прав.

Поняття третейського суду в науці визначають за допомогою трьох категорій: – це особа (особи), що вирішують спір”; – це спосіб вирішення спору”; – це юрисдикційний орган” , який вирішує підвідомчі йому спори.

Належну правову основу для формування та діяльності третейського суду в Україні створює Закон України “Про третейські суди” від 11.05.2004 р. (надалі закон), який є основоположним в системі нормативних актів, оскільки містить як матеріальні, так і процесуальні норми, що утворюють систему третейського законодавство України.

Відповідно до ст. 2 закону третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;

Виходячи із положення про третейський суд та третейського суддю, можливо виділити основні функції третейських судів:

1. правоохоронна (охоронна) функція, яка спрямована на захист порушених права та охоронюваних законом інтересів,

2. функція індивідуального регулювання поведінки, що характеризує останнє з позицій регулятивного акту,

3. виховна функція

Компетенція третейського суду (ст..27 закону) – сукупність повноважень (юридично значимих прав та обов»язків), пов’ язаних з вирішенням справи, якими держава, відповідно до закону, наділяє суд та встановлюється її співвідношення з категоріями підвідомчості (підвідомчість залежно від компетенції)

Важливим аспектом компетенції третейських судів є те, що третейський суд вправі самостійно вирішувати питання про наявність або відсутність у нього компетенції розглядати переданий на його розгляд спір, в тому числі і у випадках, коли одна із сторін заперечує проти третейського розгляду з мотивів відсутності або недійсності третейської угоди.

Вітчизняне третейське законодавство закріплює принцип „ компетенція компетенції”.

Статтею 6 закону встановлена підвідомчість справ третейським судам, згідно з якою Т.С. можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за певним винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Для спорів, що підвідомчі розгляду третейськими судами характерні такі ознаки:

• Характер спірного правовідношення;

• Суб»єктний склад сторін спору;

• Наявність угоди між сторонами спору