2.Введення мораторію в процедурі банкрутства.

Відповідно до ст..ст.11.12 Закону процедура мораторію на задоволення вимог кредиторів є обов»язковою для її застосування господарськими судами з метою збереження майна боржника для задоволення інтересів кредиторів.

Виходячи із аналізу положень Закону, мораторій розповсюджує свою дію на зобов»язання боржника, строк виконання яких настав до введення мораторію. Інакше кажучи, мораторій підлягає застосуванню до конкурсної заборгованості та не розповсюджується на зобов»язання на поточну заборгованість боржника перед кредитором.

Одним із найбільш суперечливих з точки зору практичного правозастосування в інституті банкрутства є питання мораторію на задоволення вимог кредиторів. Хоча законодавство і надає визначення цього терміну, але , нажаль, єдиного підходу до його реалізації не напрацьовано, не має єдиного підходу на сьогодні і в судах, оскільки всупереч положенням ЗУ «Про судоустрій» судами не забезпечується однакове застосування законодавчих норм.

«Quod licet jovi, non licet bovi»

«Что разрешено Юпитеру, то не разрешено быку»

Так, в постановлении Судебной палаты по хозяйственным делам Верховного Суда Украины от 2 августа 2005 года по делу № 33/137-04, в постановлении от 28 сентября 2004 года по делу № 7/181а, рассматривая правовую природу моратория на удовлетворение требований кредиторов, суд пришел к выводу, что поскольку мораторий вводится одновременно с открытием производства по делу, о чем указывается в определении хозяйственного суда об открытии производства о банкротстве (статья 11, абзац 1 части 4 статьи 12 Закона о банкротстве), с момента введения моратория должник не может выполнять денежные обязательства и обязательства по уплате налогов и сборов (обязательных платежей), которые возникли до введения моратория, а меры, направленные на обеспечение исполнения этих обязательств, не применяются.

Далее, из анализа абзаца 2 части 4 статьи 12 Закона о банкротстве суд установил, что данная норма указывает конкретный период времени, в течение которого не начисляются штраф и пеня, и этот период времени только соответствует сроку действия моратория на удовлетворение требований кредиторов, но никак не связан с его сущностью. Таким образом, по содержанию этой нормы должник должен выполнять обязательства, которые возникли после введения моратория, но пеня и штраф за их невыполнение или ненадлежащее выполнение не применяются.

Из указанного выше следует, что Верховным Судом Украины мораторий на удовлетворение требований кредиторов предложено распространять на требования, которые возникли как до, так и пос­ле его введения, то есть по отношению к дополнительным обязательствам как конкурсных, так и текущих кредиторов.

Однако в более позднем решении — в постановлении Судебной палаты по административным делам Верховного Суда Украины от 23 мая 2006 года по делу № 21-104во05, исходя из положений все того же абзаца 24 статьи 1 и абзаца 2 части 4 статьи 12 Закона о банкротстве, суд пришел к выводу, что системный анализ содержания вышеуказанных норм права свидетельствует о том, что мораторий не приостанавливает исполнение должником денежных обязательств и обязательств по уплате налогов и сборов (обязательных платежей), которые возникли после дня введения моратория, а поэтому и не приостанавливает меры, направленные на их обеспечение.

Невыполнение таких ­обязательств ­является правонарушением. Следова­тельно, начисление санкций, применение мер за невыполнение указанных обязательств и принудительное взыскание на основании исполнительных документов средств на исполнение таких денежных обязательств и обязательств по уплате налогов и сборов (обязательных платежей), а также штрафных санкций, основывается на Законе.

Як вбачається, не дивлячись на надане законодавцем визначення поняття «мораторію на задоволення вимог кредиторів», судова практика не напрацювала єдиного варіанту його застосування.

Відсутнє єдине розуміння мораторію також і в податкових органах.

Позиція податкових органів стосовно застосування мораторію також є неоднозначною, що підтверджується листами ДПА України. Так, листом від 21.04.2003 р. № 6467/7/24-1117 ДПА України висловила свою позицію щодо правомірності застосування процедур нарахування пені та штрафів боржнику за період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. В зазначеному листі ДПА вказало на те, що в період дії мораторію штрафи та пеня, визначені ЗУ №2181, боржнику не нараховуються.

Але на сьогодні позиція ДПА з цього ж питання змінена, що вбачається з суті листа ДПА України від 02.06.2005 р. № 10902/7/23-117, в якому зазначається, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов»язань і зобов»язань щодо сплати податків.

Зважаючи на це, у період дії мораторію на задоволення кредиторських вимог пеня та штраф (згідно ст.16 та пп.17.1.7. ст..17 ЗУ №2181 не застосовуються.

Інші штрафні санкції за порушення правил оподаткування, передбачені ЗУ №2181, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів застосовуються на загальних підставах. (маються на увазі інші санкції ст..17)

Таким чином, за ситуації, коли закон не змінювався, порядок застосування мораторію щодо вимог, які виникли протягом періоду дії мораторію зазнав суттєвих змін.

Згідно з діючим законодавством органи ДПС мають право застосовувати до СПД не лише штрафні санкції, передбачені ЗУ №2181, але і санкції, передбачені ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій…», ЗУ «Про порядок проведення розрахунків в іноземній валюті» та ін…

Такі штрафні санкції (за порушення податкового та валютного законодавства, порядку застосування РРО, тощо) не пов»язані із порушення боржником термінів погашення зобов»язань, що виникли до дня введення мораторію. Таким чином, їх застосування до боржників, що знаходяться в процедурі банкрутства є правомірним та не суперечить закону про банкрутство.

3.Мирова угода як окрема стадія провадження у справі про банкрутство.