Предмет : Актуальні проблеми господарського законодавства

Т.6 Інститут неспроможності. Проблемні питання, що потребують вирішення

Лекція №8

1. Поняття та ознаки інституту неспроможності та банкрутства.

2. Введення мораторію в процедурі банкрутства.

3. Мирова угода як окрема стадія провадження у справі про банкрутство.

4. Проблеми правового регулювання банкрутства.

Рекомендована література:

ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Правове регулювання банкрутства: Підручник / за ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2009.-464 с.

Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. – Видання друге, виправлене і доповнене. – К.: Юридическая практика, 2006.-384 с.

Питання для закріплення матеріалу:

1. Поняття неспроможності та неплатоспроможності, їх взаємозв»язок.

2. Законодавче визначення банкрута, ознаки банкрутства, правові підстави для порушення судом справи про банкрутство.

3. Грошове зобов»язання в розумінні ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

4. Фінансова неспроможність, її види.

5. Грошові зобов»язання, що не включаються до грошових зобов»язань за законом.

6. Стадії провадження у справах по банкрутству.

7. Поняття конкурсного та поточного кредитора. Порядок заявлення вимог до боржника поточним кредитором.

8. Мирова угода – її завдання та недоліки.

9. Списання органами ДПС податкового боргу за мировою угодою.

10. Мораторій на задоволення вимог кредиторів.

11. Зобов»язання, що підлягають виконанню в період дії мораторію.

1. Поняття та ознаки інституту неспроможності та банкрутства.

Формування економіки України на принципах ринкових відносин спричинило виникнення нових, раніше невідомих (для планової економіки) інститутів, що регулюють відносини у цій сфері. Одним із таких інститутів є інститут банкрутства. З одного боку інститут банкрутства дозволяє «відсівати» неефективні підприємства, а з іншого – сприяє оздоровленню господарюючих суб»єктів, що опинилися в тимчасових фінансових труднощах. Банкрутство – невід»ємний елемент ринкової економіки.

Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші відомі норми (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання грошових зобов»язань боржником. Такий стан боржника є неплатоспроможністю.

Інститут банкрутства, а точніше інститут неспроможності та банкрутства, має значне економічне значення, оскільки такий інститут покликаний не тільки задовольнити вимоги кредиторів через спеціальні процедури, але і створити належний клімат для розвитку СПД.

Складовими процедур неспроможності та банкрутства не є обмеження прав контр­агентів (через введення мораторію на вимоги кредиторів, введення спеціального порядку погашення кредиторської заборгованості, повне чи часткове прощення боргу та інше), а виведення боржника із коллапсу — невід»ємної складової держави з ринковою економікою.

Термін «банкрутство» походить від італ. bankro rotto – розбитий банк.

Під цим терміном розуміють фінансову неспроможність юридичної особи – суб»єкта господ. діяльності задовольнити у встановлений для цього термін пред»явлені йому кредиторами вимоги, а також виконати зобов»язання перед бюджетом через брак активів у ліквідній формі. Стаття 53 ЦКУ передбачає також можливість визнання банкрутом фіз..особу – підприємця.

Згідно із ст.. 1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

В інституті банкрутства використовуються такі основні поняття, як «банкрутство», «неплатоспроможності» та «фінансової неспроможності».

У законодавстві переважної більшості держав, в т.ч. і в Україні поняття «банкрут» та «фінансово неспроможний» вживаються як синоніми. Водночас, в теорії і на практиці виникають складнощі в правильному розумінні співвідношення таких термінів. Особливо це важливо при вирішенні питань щодо комплексного юридичного впливу на злочини і на їх кваліфікацію.

В Україні немає єдиної однозначної думки щодо розуміння співвідношення зазначених термінів, але, проводячи порівняльний аналіз їх визначень, що міститься у ст..1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі Закон), і терміна «фінансова неспроможність» у ст..209 ГКУ та ст..218 ККУ, вбачаються підстави вважати, що термін «фінансова неспроможність» вживається для характеристики фінансового стану суб»єкта підприємницької діяльності (СПД) як боржника, так і банкрута. При цьому боржника відрізняє від банкрута те, що він таким не визнаний у встановленому законом порядку, тобто відсутнє відповідне рішення господарського суду. Саме тому «банкрутство» за своїм змістом не може бути синонімом «фінансової неспроможності».

Науково-практичний коментар ККУ : Приховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у дійсного або потенційного кредитора оманливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи, тобто про його фінансову спроможність і, таким чином, приховують від нього її стійку фінансову неспроможність. При кваліфікації цього злочину слід також враховувати більш конкретні визначення неплатоспроможності як підстави порушення справи про банкрутство.

( не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення неправдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юридичної особи — боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути призначені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є загальновідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи — боржника, може кваліфікуватися за ст. ст. 364 або 367ККУ).

Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов’язань, строки платежів по яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов’язань, строки платежів но яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов’язань, визнаних юридичною особою — боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Але на даний момент у сучасному українському законодавстві склалася така ситуація, коли за наявності двох різних за своєю суттю юридичних явищ, для них використовується один термін - «банкрутство».