4. Обмежувальні, претензійні, гарантійні строки. Строк придатності.

1. Обмежувальні строки (присічні) – для деяких правовідносин у законі передбачається, що здійснення права або невиконання обов»язку у певний строк призводять до припинення цього права або обов»язку.

Наприклад: У ЦК такі строки передбачені для відносин щодо позовів кредиторів до поручителів про виконання зобов»язання, забезпеченого порукою (ч.4 ст.559 ЦК)

2. Претензійні строки – в розумінні ЦК та ГК претензійні строки-строки здійснення цивільних прав, протягом яких з метою досудового врегулювання цивільного чи господарського спору, особа, права якої порушено, вправі, а в окремих випадках зобов»язана, звернутися безпосередньо до порушника цих прав із вимогою їх поновлення.

• ЦК містить єдину норму, що передбачає необхідність пред»явлення претензії у разі спору, що випливає з договору перевезення вантажу і пошти(ст..925 ЦК) у порядку, встановленому законом або статутами, без зазначення строків.

Аналогічну норму містить і ст.315 ГК. Але, на відміну від ЦК, вказана норма встановлює 6-ти місячний строк для пред»явлення претензії, а для штрафів та премій – 45 днів.

Статут залізниць України в редакції 06.04.98 р. із змінами від 2002 р. не містить вимоги щодо обов»язкового пред»явлення претензії.

У зв»язку з цим, строки.ч.2ст.315 ГК мають застосовуватися до господарських договорів безпосередньо,а до договорів із фіз.. особами – за аналогією. При цьому, слід мати на увазі, що пропущення встановленого строку не позбавляє заявника права подати позов до суду, оскільки відповідальності за пропущення строку законом не встановлено.

3. Гарантійні строки- загальні положення ні в ЦК ні в ГК не формулюються. Натомість, встановлюються правила про гарантійні строки в окремих інститутах зобов»язального права.

Зокрема, такі правила встановлені ст..675,859,861,884 ЦК та ст..269 ГК.

Вони передбачають можливість споживачу, право якого порушене, в межах певного строку (гарантійного), вимагати від особи, що взяла на себе гарантійні зобов»язання, відновити таке порушене право та надати споживачеві товар, послуги, роботи належної якості.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у відповідних спеціальних актах, стандартах, інших документах.

Законодавство передбачає також можливість сторін погоджувати більші строки, ніж передбачені нормативними актами (ст..675 ЦК, ст..269 ГК).

Тобто ЦК та ГК поділяють гарантійні строки на законні та договірні.

4.Строк придатності – строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (ст..677 ЦК).

5. Позовна давність. Межі диспозитивності норм, що встановлюють позовну давність. Наслідки спливу позовної давності.

Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав і обов'язків.

Проте, державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого.

Наприклад, при закінченні строку позовної давності (без поважних причин) щодо стягнення штрафних санкцій у боржника виникає право застосовувати дану обставину як підставу не сплачувати їх кредитору взагалі, а кредитор практично позбавляється можливості захистити своє право в судовому порядку щодо їх стягнення.

Як вже було вказано, державний захист прав та обов»язків не є безстроковим.

ЦК обмежує право на захист порушених прав у господарських відносинах строком позовної давності.

Позовна давність (ст..256 ЦК) — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Застосування правил ЦК та ГК про строки та позовну давність в практиці на сьогодні ускладнюється тим, що:

• значно збільшився обсяг нормативного матеріалу, що стосується строків та позовної давності

• у відповідних випадках є необхідність у вирішенні питань про те, положення ЦК чи ГК підлягають застосуванню.

Отже, юристам, при вирішенні питань щодо встановлення або застосування строків чи термінів необхідно в першу чергу досліджувати законодавчі акти, які пов»язані із регулюванням того чи іншого предмету на предмет наявності в них спеціальних строків.

Застосування положень ЦК та ГК :

• за загальним правилом, оскільки ЦК являється основним актом цив. закон-ва (ст..4 ЦК), переважному застосуванню, за наявності суперечностей між ЦК та ГК, підлягають правові норми, сформульовані у ЦК.

• Лише у тих випадках, коли ГК встановлюються певні особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, які деталізують права чи обов»язки учасників цих правовідносин, підлягають застосуванню положення ГК.

• Простіше кажучи, для договорів, де одна із сторін фіз. особа, а інша юр. особа, переважно застосовуються норми ЦК, а щодо господарських договорів, то норми ЦК будуть застосовуватися тільки із врахуванням особливостей ГК (для таких договорів ЦК буде діяти в частині, що не врегульована ГК, у співвідношенні - загальна та спеціальна норми ).

Це правило стосується і положень про строки та позовну давність. Як основний акт цивільного законодавства ЦК формулює загальні положення

про строки, яких не містить в собі ГК, але при цьому не можна виключати спеціальних положень, що містять ГК та інші акти спеціального законодавства (Кодекс торговельного мореплавства).

Порядок застосування позовної давності суб»єктами господарювання:

• (ч.2 ст..267 ЦК) Хоча визначення позовної давності достатньо категоричне, воно не виключає можливості звернення підприємства до суду для захисту свого права і після закінчення строку позовної давності

• (ч.3 ст.267 ЦК) Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Інакше кажучи, якщо сторона не заявить про те, що строк позовної давності сплинув, суд може винести рішення на користь кредитора.

У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності: а)загальні( ст..257 ЦК); б)спеціальні (ст..258 ЦК).

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог (ст. 258 ЦК). (дивись таблицю)

Початок перебігу строку позовної давності (ст..261 ЦК):

Починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи про особу, котра його порушила.

Приклад 1:

Підприємство «Л» за договором поставки здійснило 01.09.2006 р. поставку товару товариству «К». За договором поставки товариство зобов»язалося сплатити постачальнику кошти за товар в 5-ти денний строк з моменту його прийняття.

За даної умови договору перебіг строку позовної давності починається з 6-го вересня 2006 р.

Приклад 2:

Підприємство «Л» за договором поставки здійснило 01.09.2006 р. поставку товару товариству «К». За договором поставки строк оплати не встановлений.

За даної умови договору перебіг строку позовної давності починається з 8-го дня після направлення кредитором вимоги про виконання зобов»язання по оплаті.

Межі диспозитивності норм, що встановлюють позовну давність.

До набрання чинності ЦК 2003 р. діяло імперативне правило, за яким сторони не вправі були змінювати тривалість встановлених законом строків позовної давності.

На даний момент ст..259 ЦК надає можливості сторонам цивільних правовідносин збільшувати строк позовної давності і при цьому меж в сторону збільшення не встановлює. Однак таке збільшення має відбуватися шляхом укладення сторонами договору, який повинен мати письмову форму ( але наслідком недодержання такої форми є лише обмеження доказів, як це встановлено ст..218 ЦК, а не недійсність такої угоди).

Але, ГК , як спеціальний закон для господарських договорів, ст..223 ГК передбачає лише застосування загального та скорочених строків позовної давності. Мови про договірні строки в ГК не йдеться.

При суміщенні двох норм (ст. 259 ЦК та ст..223 ГК) виникають два питання:

1. Чи дійсно ГК забороняє застосування договірних строків позовної давності?

2. До яких саме договорів відноситься така заборона?

При відповіді на 1 питання необхідно звернути увагу на правила застосування норм ЦК та ГК щодо господарських договорів :

Норми ЦК діють в частині, що не врегульована ГК. В даному випадку видно, що ГК посилається на норми ЦК лише частково, тобто факт, що ично напрошується висновок, що ГК обмежує застосування договірних строків позовної давності в господарських договорах. ( Хоча, при бажанні, можна доводити і навпаки, посилаючись на ту обставину, що ЦК є основним актом цивільних відносин і ГК в цьому йому не суперечить).

Стосовно договорів, на які розповсюджується таке обмеження ГК у строках, то зі змісту ст.. 223 ГК, видно, що норма ГК регулює строки позовної давності не по всім спірним питанням, а лише в справах, пов»язаних із притягненням до відповідальності за правопорушення в сфері господарювання.

Як вбачається зі змісту ч.1 ст.216 ГК, господарсько-правова відповідальність за правопорушення передбачає застосування господ. санкцій, а ч.2 ст..217 ГК передбачає, що такими санкціями є відшкодування збитків, трафи, оперативно-господ. санкції.

З огляду на буквальне розуміння ст..223 ГК робимо висновок, що ГК обмежує застосування договірних строків позовної давності лише в частині застосування санкцій. Тобто в інших ситуація застосування договірних строків позовної давності не буде суперечливим.

Між тим, ВГС України , в Інформаційному листі від 07.04.2008 р. № 01-8/211 Практика застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України, п.28, вказує на ст..223, як на загальне правило ГК щодо строків застосування позовної давності стосовно всіх спірних відносин.

Таким чином, дане питання на сьогодні конкретно не з»ясоване, будемо чекати Роз»яснення ВГСУ або ВСУ. До настання ясного розуміння з цього питання, доцільніше подовжувати строки позовної давності шляхом застосування ч.1 ст.264 ЦК (переривання перебігу позовної давності шляхом вчинення дій по визнанню зобов»язання).