Завдання для тестового контролю.

1. Поясніть тезу: у часи античної філософії відбулась зміна духовної орієнтації від міфа до логосу.

2. Як змінилося місце і завдання людини у часи античності?

   1. Людина почувається залежною від богів і основою свого життя вважає релігію та віру;

   2. людина більше стає орієнтуватись на розум і досвід та на власні сили і намагається перебудувати своє життя.

   3. ніяких змін не відбувається все залишається таким самим як і було раніше.

3. Хто із названих філософів вважав формальним принципом всіх речей числа?

1. Піфагор;

2. Геракліт;

3. Фалес;

4. Платон.

4. Кому із названих філософів належить вислів: „Я знаю що я нічого не знаю?”

   1. Платону;

   2. Аристотелю;

   3. Сократу;

   4. Епікуру.

5. Яку з епох світової історії пропущено у даному переліку? (Античність, Відродження, Новий час, сучасність).

6. Хто із названих філософів вважав першоосновою всіх речей воду?

1. Піфагор;

2. Геракліт;

3. Фалес;

4. Платон.

7. Хто із названих філософів досліджував природу етичних понять „добро” „чесність” „сміливість” ?

   1. Піфагор;

   2. Геракліт;

   3. Фалес;

   4. Сократ.

8. Хто із названих філософів вважав що все постійно змінюється і перебуває у русі а визначає цей рух загальний закон „логос” а його крилатим висловом було „Все тече і не можливо два рази увійти в одну і ту ж річку ...?

   1. Піфагор;

   2. Геракліт;

   3. Фалес;

   4. Платон.

9. Хто із названих філософів вважав що тільки розум і знання дають нам істинну а не віра?

   1. Піфагор;

   2. Геракліт;

   3. Парменід;

   4. Платон.

10. У чому полягає сутнісна різниця між філософськими вченнями Платона і Арістотеля?

11. Щастя у розумінні стоїчної школи це:

    1. незворушний спокій і життя у відповідності з природою;

    2. задоволення і відсутність страждань;

    3. бути здоровим і багати.

12. Хто із названих філософів вважав істинним і незмінним буттям ідеї - вічні і незмінні зразки всього сущого?

    1. Піфагор;

    2. Геракліт;

    3. Парменід;

    4. Платон.

13. Щастя у розумінні школи Епікура це:

    1. незворушний спокій і життя у відповідності з природою;

    2. задоволення і відсутність страждань;

    3. бути здоровим і багати.

14. Дайте визначення науки яке склалося з часів Сократа.

15. Яка із названих філософських шкіл переважну увагу надавала дослідженню трансцендентного (божественного буття)?

    1. Мілетська;

    2. Піфагорійський союз;

    3. школа неоплатонізму;

    4. школа Епікура.

Тема для обговорення на семінарі

Особливості античної філософії філософії

1. Досократичний період у античній філософії: перехід від міфа до логосу (Мілетська школа, піфагорійці, Геракліт, елеати, софісти, натурфілософи і атомістики).

2. Філософські вчення Сократа, Платона і Арістотеля.

3. Етичні вчення стоїків і епікурейців.

4. Система неоплатонізму.

Першоджерела для самостійного читання.

Платон

Філософію Платона (427 – 347 до н.е.) по праву вважають вершиною всієї стародавньої історії розвитку духу. За своєю спрямованістю вона багато в чому продовжує справу, яку розпочав Сократ, а за глибиною теоретичного дослідження не поступається, а часто навіть переважає філософію досократиків. Платон справив величезний вплив на наступників. Його школа, Академія, яка була організована в 385 р. до н. е., проіснувала майже 1000 років. Платонізм процвітав у часи пізньої Античності завдяки створеній Плотіном системі неоплатонізму, а також у часи італійського Ренесансу.

Ядром філософії Платона є вчення про ідеї. Зміст його концепції полягає у припущенні царства нематеріальних, вічних і незмінних сутностей, ідей (із гр., ейдос, ідея). Ідеї у розумінні, яке їм надавав Платон це, - першообрази реальності, за якими оформлюються предмети чуттєвого світу. Вони існують об’єктивно, що означає - незалежно від нашого знання про них. З цієї причини прийнято називати таку позицію Платона об’єктивним ідеалізмом.

Платон пропонує теорію “двох світів”, за якою світ незмінних ідей знаходиться над світом речей, які перебувають у постійному становленні. В такому випадку лише перший існує насправді, фактично і є дійсним, як це вже раніше постулювали елеати для буття.

Світ тілесного підпорядковується царству ідей, як етично так і онтологічно: він бере лише співучасть у бутті через наслідування, копіювання світу ідей. У платонівському діалозі “Держава” >Politeia< світ виявляється поділений спочатку на дві, а потім ще раз на дві сфери:

Світ видимий; не прямо сприйняте (наприклад, тінь і віддзеркалення) і безпосередньо сприйняте (предмети та живі істоти).

Світ доступний лише духу; сфера науки (наприклад, математика, якій вдається вийти за межі матеріального споглядання (як, наприклад, геометричні фігури) до пізнання (як, наприклад) загальні теореми)) і царство ідей, споглядання яких доступне лише чистому розуму.

Центральним пунктом філософії Платона є ідея добра-блага. Добро займало центральну позицію вже у Сократа, але Платон надає йому більшого значення і трактує в набагато ширших рамках. У нього воно виходить за межі етики і трактується швидше як ціль і походження всього буття в цілому, а також займає ключову позицію як у теоретико-пізнавальній, так і в онтологічній проблематиці. Так добро постає як корінь і основа всіх ідей узагалі і залежить тільки саме від себе. З нього виходять ідеї буття і цінності, а разом із ними і всього всесвіту. Ідея добра надає їм порядку, міри і єдності. Ідея добра в діалозі “Держава” прирівнюється до сонця. Місце добра в межах мислимого буде дорівнювати сонцю в межах видимого світу.

У сьомій книзі діалогу “Держава” викладена відома платонівська притча про печеру, яка являє образ сходження до ідей: люди в печері схожі на закутих істот, які не можуть бачити дійсний світ. Вони сприймають за дійсність тіні від штучних предметів, які малює джерело світла на печерній стіні. При цьому тіні і предмети в печері відповідають чуттєвому досвіду, а світ поза печерою - це умоглядний світ ідеальних сутностей. На цій алегорії Платон вибудовує свою теорію пізнання, яка базується на понятті пригадування. Саме вихід із печери по сходинках, тих самих, що і у алегорії лінії, буде шляхом до пізнання як пригадування.