Структурні елементи античного мислення.

(8. ст. перед Хр. до 3. ст. після Хр.)

Парадигма мислення	Метод	Основний предмет	Мислитель	Час
Міф (боги)	Пасивне сприйняття, віра	Божественна історія. Людина залежить від волі і дій богів.	Гомер Гесіод	8 ст. п.Хр. 8./7. ст. п.Хр.
Фюзіс (природа)	Питання, звідки все виникло? Питання, як відноситься все одне до одного? Питання, що лежить у основі існуючого?	“Першоматерія” Чисельне співвідношення. Рух/буття.	Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Піфагорійці Геракліт/Парменід	7./6. ст. п.Хр. 6. ст. п.Хр. 500 п.Хр.
Логос (людина)	Визначення. Діалектика. Пізнання на основі.	Логічно-всезагальне Ідеї як реальність. Окремі речі як реальність.	Сократ Платон Арістотель	469 – 399 428/7- 348/7 384-322.
Етос (суспільство)	1.Діяти на основі мислення. 2.Споглядати (усамітнюватись) на основі пізнання	Управління афектами, узгодження зі світовим порядком. Щастя, як переживання розумної рівноваги, задоволення і панування	Зенон – Сенека Епікур	5. ст. п. Хр. до 1 ст після Хр. 4.-5. ст п. Хр
Нус (дух)	Неоплатонізм.	Все існуюче витікає (еманує) з божественного духу.	Плотін	3 ст після Хр.

Пояснення до схеми:

Смисл цієї схеми полягає у спрощенні засвоєння історії античної філософії, поряд з вищеназваними структурними елементами подаються також імена найважливіших мислителів та хронологічні рамки. Кожну із парадигм мислення необхідно розглядати і динамічному взаємозв’язку з іншими, як один із етапів розвитку. Протилежність парадигм є тільки окремим випадком, при тому що між парадигмою міфа і фюзіс наявні різноманітні внутрішні зв’язки (а саме це є ідея пояснення світу із єдиного "першоелементу") теж саме стосується зв’язку між попередніми парадигмами і парадигмою логосу (наприклад спроба раціоналізації світу як космосу або іншими словами як упорядкованої єдності). Це виступає важливим відношенням зв’язку з етосом (моральне життя із розуміння, специфічного для людини, добра).

Таким чином окрема парадигма у жодному разі не виступає ізольовано, швидше її виникнення це своєрідна реакція на існування інших. Для того щоб підкреслити цю особливість введені два наступних елемента структури: метод і центральний предмет. Якщо розглянути наприклад останній то зміна цієї парадигми буде проглядатися найбільш чітко: на місце вихідного відношення діяльності богів постає питання природи, а питання природи заміняє проблема людини та її здібність до пізнання і науки, а це питання заміняє проблема її відношення до суспільства. І це не просто зовнішня зміна предмета а поворот самого мислення, що і пояснює третій структурний елемент а саме метод: від пасивного прийняття до активного запитування і далі до визначення понять і діяльності на основі раціональних констант

У неоплатонізмі пізньої античності, на основі спекуляцій, знову заявляється мотив про світ тренсцедентного, у якому на перший погляд можна зробити висновок про відродження ролі яку відігравав міф на першому етапі. Однак це тільки на перший погляд, насправді ж мова йде не про повернення міфу, а на основі дискурсивного методу з застосуванням категорій та мислення, або іншими словами, на основі принципів, спробувати відповісти на старе запитання звідки постав світ і все суще.