3. Зв'язок психології управління з іншими галузями психології

Основою теоретичних розробок і досліджень у психології управління виступає загальна психологія, яка розглядає загальні закономірності психіки людини — процесів, станів, властивостей. їх специфічне функціонування у людей як членів системи управління вивчає психологія управління.

Зв'язок з віковою психологією реалізується, насамперед, стосовно розділів психології дорослого і акмеології. Особливості управління у різних галузях суспільної практики вивчаються з опорою на загальну характеристику професійно-трудової діяльності, яку розробляє психологія праці та її розділи (військова, спортивна, торгова, економічна психологія).

Управління технікою, автоматизовані системи управління, операторська діяльність становлять спільний інтерес для психології управління та інженерної психології.

Широке коло питань пов'язує психологію управління із соціальною психологією: взаємовідносини у виробничих колективах, спілкування, спільна діяльність в організації. Адміністративно-державне управління вивчає психологія управління разом з політичною психологією. Економічний ефект оптимізації управлінської діяльності цікавить водночас і економічну психологію.

Підготовка спеціалістів управління, професійна адаптація, підвищення кваліфікації працівників - сфера спільного інтересу з педагогічною психологією.

Психологія управління не тільки користується знаннями інших галузей, але й навпаки — збагачує їх. Прикладний характер психології управління обумовлює шлях цього збагачення через конкретизацію загальних закономірностей. Наприклад! з'ясування особливостей психічних процесів в управлінській діяльності; своєрідності структури особистості керівника і виконавця; структури виробничих колективів; формування особистості працівника тощо.

3. Психологія управління та інші науки

Найбільш тісно психологія управління пов'язана з такими науками:

• фізіологією (фізіологічні особливості праці керівника, його вищої нервової діяльності);

• гігієною (вимоги до режиму для, культура розумової та фізичної праці);

• педагогікою (виховні впливи на підлеглих);

• етикою (етика взаємин в управлінні, на виробництві);

• естетикою (оформлення приміщень);

• кібернетикою (інформаційні системи, автоматизація інформаційних процесів у системах управління);

• соціологією (закономірності великих груп, суспільних процесів);

• економікою (організація виробництва, аналіз його діяльності).

3. Психологія управління і менеджмент

У вітчизняній психології управління останніми роками використовується поняття менеджменту. Менеджмент (з англійської — управління) — науково-практичний напрямок, орієнтований на забезпечення ефективного функціонування організацій у ринковій економіці, ринкових умовах господарських відносин.

Значний досвід менеджменту за останні 10-річчя накопичено в Японії, і він свідчить, що відбувається психологізація менеджменту. В основі японського менеджменту ідеї суспільного

управління і суспільного контролю, заохочення здібностей і стимулювання розвитку робітників, партнерства, співробітництва, взаємодопомоги, відданість фірмі (підприємству). При прийомі на роботу враховуються не тільки професійні якості, а й особистісні — працелюбність, чуйність. Поширена практика залучати до роботи на підприємстві всю сім'ю, навчати дітей робітників за кошти фірми, але при їх зобов'язанні все життя працювати на цю фірму.

Водночас, разом із психологізацією менеджменту останній і психологія управління розрізняються своїми предметами. У психологічному менеджменті об'єктом виступають люди, діяльність яких підпорядкована суспільним цілям, а критеріями її ефективності є прибутковість, матеріальний і духовний добробут працівників.

Предмет психології управління — особистісні якості менеджера, прийняття індивідуальних і групових рішень, лідерство, мотивація, норми, цінності, соціально-психологічний клімат, спілкування, організація праці.

Менеджер — спеціаліст з управління. Проте ми вже знаємо, що управління буває різних видів, а психологія управління вивчає лише соціальне управління. Менеджер складає плани, шляхи і терміни реалізації, визначає виконавців (управління персоналом), розробляє технології, здійснює контроль, прогнозує наслідки, розробляє стратегію розвитку організації. До 80% проблем менеджменту пов'язані з людським фактором (з інформуванням, мотивуванням, вихованням, контролем). Проте 20% залишається на інші проблеми, які і є специфічними саме для менеджменту (розподіл матеріальних ресурсів, вирішення господарських, фінансових, юридичних питань). Психологія управління не займається безпосереднім вирішенням згаданих питань, але досліджує психологічні умови і резерви його ефективності. На нижчому і середньому рівнях управління основним є вирішення психологічних питань, на вищому — планування розвитку і маркетинг. У більшості випадків в організації працює керівник вищої ланки та керівники середньої та нижчої ланок. Як правило, більшість управлінців середнього та нижчого рівнів не приймають рішень стосовно стратегічних цілей розвитку та зміни організації. Саме цих людей звичайно називають менеджерами.

Програми підготовки менеджерів включають 40-60% психологічних дисциплін. Форми підготовки: лекції, практичні заняття, самопідготовка. Головний зміст підготовки: проблеми людської поведінки в організації, їх ефективне розв'язання. Широко використовуються активні методи навчання: со-ціально-психологічний тренінг, ділові, рольові ігри, аналіз ситуацій, моделювання професійної діяльності. При цьому ставиться завдання сформувати у майбутніх менеджерів наступні особистісні якості:

• стратегічне мислення, прийняття швидких і правильних рішень;

• широкий кругозір, міцні знання, самонавчання;

• здатність до прогнозування і ризику;

• навички співробітництва;

• впевненість і самокритичність, самоволодіння;

• професійна відповідальність, наполегливість;

• зовнішня привабливість.

Менеджер повинен виконувати певні специфічні робочі функції.

1. Прогнозувати та планувати. Робота вимагає від менеджерів уміння оцінювати майбутнє й готуватися до нього.

2. Організовувати шляхом створення формальної системи взаємовідносин працівників, яка найповніше відповідає цілям організації. Зокрема, ця структура має полегшувати складання та реалізацію планів. і

3. Керувати (розпоряджатися). Менеджери повинні давати інструкції, роз'яснювати, доносити сенс завдань, бути прикладом для своїх підлеглих, надихати та стимулювати їх.

4. Координувати — узгоджувати дії підлеглих із загальним завданням та цілями організації. Об'єднувати та розподіляти зусилля співробітників при виконанні ними спільної справи.

5. Контролювати — зіставляти, наскільки отримувані результати відповідають запланованим. Алгоритми виконання окремих функцій менеджера:

Планування

1. Яким є надзавдання або природа нашого бізнесу?

2. Якими мають бути цілі?

3. Які зміни відбуваються у зовнішньому середовищі і як вони відображаються та можуть відбитися в майбутньому на організації?

4. Яку стратегію та тактику слід було б обрати для досягнення окреслених цілей?

Організація діяльності

1. Яким чином слід структурувати роботу організації? Як доцільно укрупнити блоки виконуваних робіт?

2. Як узгодити функціонування цих блоків, щоб воно відбувалося гармонійно й не було суперечливим?

3. Прийняття яких рішень на кожному рівні організації слід довіряти людям, зокрема керівникам?

4. Чи слід змінювати структуру організації через зміни у зовнішньому середовищі? Мотивація

   1. Чого потребують підлеглі?

   2. Якою мірою ці потреби задовольняються в ході діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації?

   3. Якщо задоволення роботою та продуктивність підлеглих зросли, то чому це відбулося?

   4. Що можна зробити, щоб підвищити рівень задоволеності роботою та продуктивність праці підлеглих?

Контроль

1. Як слід вимірювати результати роботи?⁷⁴

2. Як часто слід давати оцінку результатів?

3. Наскільки ми досягли успіхів у досягненні цілей?

4. Якщо ми недостатньо наблизилися до окреслених цілей, то чому це трапилося і які корективи слід було б зробити?

Діяльність менеджера поєднує як вправне виконання завдання, так і певну міру ініціативності при цьому. Менеджмент відбувається у межах заданих умов, які необхідно якнайповніше врахувати для досягнення максимально можливого при цих умовах результату.

Розмарі Стюарт вирізняє наступну систему обмежуючих і водночас детермінуючих діяльність менеджера умов за ознакою їх джерела:

• інструкції начальника, які менеджер не має права ігнорувати;

• вимоги колег — запити на надання послуг, інформації або допомоги, отримувані менеджером від його колег в організації;

зовнішні вимоги — запити на надання послуг, інформації або допомоги, отримувані менеджером від людей із зовнішнього оточення організації і виконання яких входить в обов'язки менеджера;

• системні вимоги до підготовки звітів та документів (проектів, пропозицій, доповідей), яка є обов'язковою і не може бути повністю передоручена підлеглим; наради, суспільні заходи, які необхідно відвідати;

• вимоги підлеглих щодо роз'яснень, поточного та підсумкового контролю, оцінки їх роботи, постановки нових завдань;

• самовимоги менеджера — уявлення про обсяг і якість, термін виконання дорученої йому роботи;

Обмеження — це чинники (як внутрішні, так і зовнішні стосовно організації), які визначають межі того, що може робити працівник. Розмарі Стюарт наводить такі приклади обмежень:

• матеріальні обмеження: кількість та різновиди наявних ресурсів;

• правові норми;

• профспілкове законодавство;

• технологічні особливості, які визначаються характеристиками виробничих процесів та устаткування;

• фізичне розташування робочого місця менеджера та його підрозділу;

• цілі та стратегія розвитку установи та прийняті в ній організаційні процедури;

• прагнення, очікування, установки, цінності колег, що визначають їх схвалення чи осуд дій менеджера.

Поряд з обмеженнями у роботі менеджера існує і певна можливість (обумовлена характером конкретної роботи) свідомого і несвідомого вибору способів та прийомів виконання завдання. Одним аспектам своєї роботи менеджер приділяє біль не уваги, а іншим — менше. Вибір альтернативних рішень відбувається за такими головними напрямками:

• яку роботу робити;

• яким чином цю роботу робити;

• коли цю роботу робити;