Барселона (Іспанія)

Чемпіон Іспанії – 20;

Володар Кубка Іспанії – 25;

Володар Суперкубка – 7;

Володар Кубка європейських чемпіонів – 4;

Володар Кубка кубків – 4;

Володар Кубка УЄФА – 3;

Володар Суперкубка Європи – 2.

Історія «Барселони» розпочалася із замітки в газеті «Спорт» з 22 жовтня 1899 року. У ній швейцарський бухгалтер Ганс Гампер закликав футбольних фанатів об’єднатися для проведення футбольних матчів. А 9 грудня молоді люди вперше вийшли на поле і зустрілися із збірною англійської діаспори Барселони. Так народилась команда зі славним ім’ям «Барселона». Лише через десять років у неї з’явився власний стадіон.

Перша перемога прийшла до неї лише 1910-го, та ще й у паралельному розіграші трофея. Два роки по тому сталася ще одна перемога у фіналі Кубка Іспанії, далі ще одна… команда набирала вагу і силу.

Допоміг їй остаточно звестися на ноги англійський тренер Джек Грінвілл. Англієць підніс до срібного ювілею клубу (1924) шикарний подарунок у вигляді п’яти чемпіонських Кубків і двох Кубків Іспанії. Провісниками тієї епохи були легендарний воротар Самора та геніальний форвард Хосеп Самітьєр.

30 червня 1929 року став відомий перший чемпіон Іспанії. Це була «Барса».

На жаль, сил на розвиток успіху забракло. До того ж 1930 року пішов із життя Жоан Гампер. У 1936 році становище погіршила громадянська війна. І на тривалий час «Барселона» пішла в тінь інших іспанських футбольних верховод.

Зате новий зліт був стрімким і гарним. 1945 року «Барселона» стала чемпіоном Іспанії. Цей успіх прийшов під керівництвом Хосепа Самітьєра. Головним же виконавцем тренерських задумів Самітьєра була надзвичайна пара форвардів – Маріано Мартін і Сесар Родрігес.

На початку 1950-х у нападі каталонців з’явився знаменитий словацько-угорсько-іспанський форвард Ладисла Кубала. З’явився він у Барселоні разом із родичем – тренером Фердинандом Даучиком. «Барселона» взяла черговий титул, який підтвердила через рік. А перемоги в Кубку Іспанії зробилися для неї звичною справою. На жаль, перша ж поразка коштувала Даучику місця.

Наступним полководцем був Еленіо Еррера. З ним каталонці регулярно засмучували «Реал», відібравши у нього чемпіонський титул на два роки підряд, а найголовніше – першими завоювали Кубок ярмарків (так тоді називався Кубок УЄФА). Вони перемогли у фіналі збірну Лондона із рахунком 6:0.

Еррера зробив «Барселону» практично непереможною. За два з лишком роки керівництва він встиг зібрати стільки титулів, скільки інший тренер не зміг би зібрати за всю кар’єру. Лише раз він схибив – у півфіналі Кубка європейських чемпіонів проти «Реала» і тоді він відбув із «Барселони». Але наприкінці створив наробок для перемоги і в другому розіграші Кубка ярмарків. Матч-відповідь удома проти «Бірмінгема» «Барса» легко виграла 4:1 під керівництвом Енріке Рабаса.

Потім настав занепад великої «Барселони», який триватиме півтора десятки років.

Зрушення в «Барсі» почалися після приходу голландського тренера Рінуса Міхелса. У 1974 році, коли в команду влився Йохан Круїфф, вона стала чемпіоном Іспанії.

Далі відбувались великі кадрові зрушення, в тому числі і тренерські.1979 –го «Барса» взяла перший свій Кубок володарів кубків, а в 1985 році придбала Шустера і Марадону та взяла другий Кубок кубків.

Коли до «Барси» повернувся Йохан Круїфф, але вже як тренер, то для клубу настала «золота епоха». На початку 90-х «Барселона» виграла Прімеру, отримавши чотири перемоги підряд плюс третій Кубок кубків. Виграла найпершу експериментальну Лігу чемпіонів. «Золота епоха» тривала до 1994 року.

Кожна зміна тренерського складу приносила свої перемоги і провали. Так із Боббі Робсоном «Барселона» виграла Кубок кубків і Кубок Іспанії. А з Луї ван Гаалом – Суперкубок Європи, Кубок Іспанії,два підряд чемпіонські звання в Іспанії, але програла у півфіналі Ліги чемпіонів(1999-2000).

Потім «Барса» падала дедалі нижче. Відбулася зміна президента клубу. Новим президентом став Жоан Лапорта, який призначив тренером Франка Райкаарда. У сезоні - 2004/05 «Барса» посіла перше місце вже після стартового туру і не поступилася ним, а в наступному сезоні до титулу чемпіонів Іспанії додала довгождану перемогу в Лізі чемпіонів (2006). Імена Роналдіньйо, Деко, Етоо, Мессі та їхніх іспанських партнерів Хаві, Іньєсти, Пуйоля і Валдеса зробили синонімами успіху та краси футболу.

У сезоні - 2006/07 «Барселона» віддала титул переможця Ліги чемпіонів «Реалу». Далі були гучні і неприємні поразки на всіх фронтах. Райкаард утратив роботу. Рятувати команду призначили легенду «Барси» Жозепа Гвардьйолу.

Гвардьйола та його команда в сезоні – 2008/09 викликала справжній фурор. Команда, демонструючи гру вражаючої моці та краси, легко розправлялась з усіма своїми суперниками на всіх фронтах. Виграла чемпіонат і Кубок країни, переконливо впоралась з «Манчестер Юнайтед» і знову зійшла на футбольний Олімп Європи.

«Барселона» вічна і прекрасна, як вічна і прекрасна Каталонія!

Мілан (Італія)

Чемпіон Італії – 17;

Володар Кубка Італії – 5;

Володар Суперкубка Італії – 5;

Володар Кубка чемпіонів – 7;

Володар Кубка кубків – 2;

Володар Суперкубка Європи – 5;

Володар Міжконтинентального Кубка – 4.

«Мілан» з’явився на світ як футбольно-крикетний клуб. 16 грудня 1899 року працівник швейної фабрики Кілпін, службовець турагенства Еллісон і чоботар Девіс у винному погребі заснували футбольну команду. Ініціатори заручилися підтримкою трьох заможних промисловців, один з яких, Альф Едвардс став президентом «Мілану» й зареєстрував клуб в італійській федерації. Першою легендою команди був Гебрет Кліпін, який 10 років був капітаном, придумав червоно-чорні кольори для залякування суперника і програв на всіх позиціях, окрім воротарської. Рівень гри був тоді дуже низький, гравці жили скромно, кістя к команди становили робітники. Їхньої майстерності вистачило, щоб «Мілан» виграв три скудетто (перемоги в чемпіонаті). Ера Кілпіна закінчилася в березні 1908 року. «Мілан» вигнали з чемпіонату, бо федерація зажадала очистити лави команд від іноземців.

«Россо-нері» ледве животіли й можуть записати собі до активу хіба-що спорудження легендарного «Сан-Сіро» у вересні 1926 року. Проте відвідувачів арени дуже довго не було чим вразити.

Першу цеглину в муруванні суперклубу було покладено 1940 року, коли президентом став Умберто Трабаттоні. Під його керівництвом «Мілан» на кінець сорокових упритул підібрався до вершини. Незабаром у команді з’явилось чудове шведське тріо у складі центрального нападника Гуннара Нордаля, плеймейкера Гуннара Грена та лівого крайнього Нільса Лідхольма. Завдяки їхній грі 1951 року «Мілан» повернув собі скудетто.

З новим президентом клубу Андреа Ріццолі «Мілан» почав штурмувати європейську вершину. У першому ж розіграші Кубка чемпіонів він дістався до півфіналу, де програв «Реалу».

Крім заїжджих зірок, у складі клубу з’явились і свої, доморощені майстри: Чезаре Мальдіні, Джованні Трапаттоні, Джанні Рівера. Уся ця компанія дісталась новому тренерові Нерео Рокко, з яким «Мілан» нарешті підкорив Європу. У 1963 році команда завоювала свій перший Кубок чемпіонів.

У середині 60-х Рокко зробив ставку на кількох дуже досвідчених виконавців на чолі з Куртом Хамріном. У 1968 році Хамрін мало не сам - один обіграв у фіналі Кубка кубків «Гамбург» - 2:0, після чого «Мілан» в Кубку чемпіонів обіграв амстердамський «Аякс» - 4:1. 1969 року Джанні Рівера отримав «Золотий м’яч».

Але у 1970-х клуб найчастіше опинявся в центрі уваги вже не з таких радісних приводів. У нього почалася «чорна смуга», яка тривала аж до 20 лютого 1986 року. Тоді новим хазяїном «Мілана» став Сильвіо Берлусконі. За його кошти придбали голландське тріо Рууд Гулліт-За його кошти придбали голландське тріо Рууд Гулліт – Франк Райкаард – Марко ван Бастен, а також корисного півзахисника Карло Анчелотті. І все це багатство Сильвіо довірив Арріго Саккі.

«Мілан» повернув собі чемпіонське звання, а в 1989 та 1990 роках здобув Кубок чемпіонів, Суперкубок Європи та Міжконтинентальний Кубок.

Провівши цілих три сезони на такому високому рівні, «Мілан» почав видихатись, що вилилось в істеричний вчинок Саккі в чвертьфіналі Кубка чемпіонів. Не маючи шансів проти «Марселя», він вивів команду з поля, коли на марсельському «Велодромі» погасло світло. Унаслідок міланський клуб на рік було усунуто від євро кубків, і Берлусконі без жодних вагань відпустив тренера у збірну.

Новий вибір президента був Фабіо Капелло. Його «Мілан» став символом прагматизму і розважливості, не знав поразок протягом майже двох сезонів. Ключовою фігурою команди був чудовий французький опорний хав Марсель Десаї.

У фіналі Кубка чемпіонів «Мілан» переміг «Барселону» з рахунком 4:0.

Берлусконі бажав перемагати в усіх турнірах і для цього не шкодував грошей на два рівноцінні склади. Такому розсипу талантів дати лад було вельми непросто, і в середині 1990-х «Мілан» вступив у смугу кризи.

Тоді дон Сильвіо запросив на тренерський місток Альберто Дзакероні. У дебютному сезоні «Дзак» виграв скудетто, проте навряд чи його команда залишила великий слід у пам’яті. Незважаючи на появу в команді кращого на той момент форварда Ліги чемпіонів Андрія Шевченка, Дзаккероні не зумів втримати команду на високому рівні. «Мілан» програвав турнір за турніром, поки не з’явився скривджений «Ювентусом» Карло Анчелотті.

Новий тренер повернув команду в зону Ліги чемпіонів, перебудувавши ігрову схему «Мілана».

У 2003 році «Мілан» виграв Лігу чемпіонів, подолавши в серії пенальті «Ювентус». Вирішального удару завдав Андрій Шевченко. Через рік його нагородили «Золотим м’ячем», як кращого гравця Європи.

У 2005 і 2007 році «Мілан» двічі бився за Кубок чемпіонів, але у 2005 році програв.

2010 року «Мілан» купив у «Барселони» форварда Златана Ібрагімовіча, який створив компанію бразильцю Пато.

В сезоні 2010/2011 команда виграла скудетто, але через рік фінішувала другою, пропустивши у передостанньому турі на три очки вперед «Ювентус».