Поняття зобов'язального права
ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА І ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
Поняття зобов'язання
Система зобов'язань
3. Підстав виникнення зобов'язань
Відносини, регульовані зобов'язальним правом. Зобов'язальне право є найбільшою підгалуззю цивільного законодавства. Правові норми, що містяться в ній, регулюють значне коло суспільних відносин, пов'язаних з придбанням товарів у власність, здачею майна в оренду, задоволенням потреб громадян в житлі, будівництвом виробничих і соціально-культурних об'єктів, перевезенням вантажів, пасажирів і багажу, наданням послуг, кредитуванням і розрахунками, страхуванням, спільною діяльністю, використанням творів науки, літератури і мистецтва, охороною життя, здоров'я і майна громадян та майна юридичних осіб тощо. За допомогою зобов'язального права здійснюється переміщення майна і інших матеріальних благ з сфери виробництва в сферу обігу, а з останньої — в сферу продуктивного або особистого споживання. Говорячи іншими словами, зобов'язальне право є кровоносною системою, за допомогою якої в цивільно-правовому організмі відбувається обмін речовин.
Всі численні відносини, регульовані зобов'язальним правом, охоплюються поняттям відносин економічного обороту. Загальним для всіх відносин економічного обороту є те, що вони так чи інакше пов'язані з переміщенням матеріальних благ у вигляді речей, грошей, виконання робіт, надання послуг і т.п. Так, при купівлі-продажі продана річ переходить від продавця до покупця. За договором підряду результати виконаної підрядчиком роботи переходять до замовника. При оренді майно надходить в тимчасове володіння і користування від орендодавця до орендаря. За договором доручення майнові права і обов'язки в результаті дій повіреного переходять до довірителя і т.д.
Разом з тим далеко не всяке переміщення матеріальних благ опосередковує відносини економічного обороту. Н-д, у сфері домашнього господарства також має місце переміщення матеріальних благ від одного члена сім'ї до іншого. Однак таке переміщення матеріальних благ не породжує відносин економічного обороту. Відносинами економічного обороту опосередковується переміщення лише таких матеріальних благ, які виступають у формі товару. Тому під відносинами економічного обороту слід розуміти відносини, які встановлюються в процесі товарного переміщення матеріальних благ. Саме ці відносини і складають предмет зобов'язального права.
Зобов'язальне правовідношення.
В результаті правового регулювання відношення економічного обороту набувають правової форми і стають зобов'язальними правовідносинами. У цивільному праві зобов'язальні правовідносини прийнято іменувати зобов'язаннями.
Зобов'язання тісно пов'язані з правовідносинами власності, і в реальному житті спостерігається їх постійна взаємодія. Реалізація власником правомочності розпорядження веде до виникнення зобов'язального правовідношення, а виконання зобов'язань нерідко викликає до життя правовідношення власності. Так, здійснюючи правомочність розпорядження, власник укладає договір купівлі-продажу, з якого виникає зобов'язання між власником (продавцем) і покупцем. Покупець, приймаючи за зобов'язанням річ від продавця, стає її власником і учасником правовідношення власності і т.д. Разом з тим між правовідношенням власності і зобов'язанням є істотні відмінності. Правовідносини власності опосередкують процес привласнення матеріальних благ і через це носять абсолютний характер. Зобов'язання ж опосередкують процес переміщення матеріальних благ від однієї особи до іншого і тому завжди встановлюються між строго певними особами, тобто набувають відносного характеру. Зобов'язання не створює обов'язків для осіб, що не беруть участі в ньому як сторони. Так, зобов'язання купівлі-продажу виникає між конкретним продавцем і конкретним покупцем. Тільки у випадках, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін, зобов'язання може створювати для третіх осіб право відносно однієї або обох сторін зобов'язання.
Як і в будь-якому правовідношенні, в зобов'язанні беруть участь дві сторони: управомочена і зобов'язана. Оскільки переміщення матеріальних благ неможливе без активних дій, управомочена в зобов'язальному правовідношенні сторона наділена правом вимагати від зобов'язаної сторони здійснення певних активних дій. У свою чергу, на зобов'язану сторону в зобов'язальному правовідношенні покладається обов'язок зробити ці активні дії. Н-д, в орендному зобов'язанні орендодавець має право вимагати після закінчення встановленого терміну повернення орендованого майна, а орендар зобов'язаний в цей термін повернути майно орендодавцеві. У правовідношенні ж власності управомочена сторона (власник) може вимагати від зобов'язаних осіб лише пасивного утримання від певних дій. Належне управомоченій в зобов'язанні стороні суб'єктивне право прийнято іменувати правом вимоги, а сама управомочена сторона іменується кредитором. Зобов'язана сторона в зобов'язанні називається боржником, а належний їй обов'язок — боргом. Якщо кожна із сторін в зобов'язанні має обов'язок стосовно іншої сторони, вона вважається боржником іншої сторони в тому, що зобов'язана зробити на її користь, і одночасно її кредитором в тому, що має право від неї вимагати. Так, в зобов'язанні купівлі-продажу продавець є боржником перед покупцем, оскільки зобов'язаний передати йому продану річ, і одночасно виступає як кредитор покупця, оскільки має право вимагати від нього сплати ціни за продану річ.
Право вимоги кредитора і борг боржника складають юридичний зміст зобов'язального правовідношення.
Як об'єкт зобов'язання виступають дії боржника. Так, дії підрядчика при виконанні підрядних робіт і передачі їх замовникові утворюють об'єкт зобов'язання підряду.
Т.ч., зобов'язання — це відносне правовідношення, що опосередковує товарне переміщення матеріальних благ, в якому одна особа (боржник) на вимогу іншої особи (кредитора) зобов'язана зробити дії з надання їй певних матеріальних благ.
На відміну від наведеного доктринального визначення зобов'язання його легальне визначення сформульоване в ст. 509 ЦК. Т.ч.: через зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Недолік цього визначення полягає в тому, що воно дозволяє підвести під поняття «зобов'язання» практично будь-яке відносне правовідношення. Це послужило приводом для ряду авторів стверджувати, що зобов'язання — це не цивільно-правове, а міжгалузеве поняття, використовуване в різних галузях права. Звідси робиться вивід про існування трудових, фінансових, управлінських, господарських, внутрішньогосподарчих і інших зобов'язань.
Тим часом зобов'язання, як наукове поняття, має сенс і значення тільки тоді, коли воно розглядається як специфічна правова форма опосередкування товарно-грошових відносин. Інакше зобов'язання стає тотожним іншому науковому поняттю — «відносне правовідношення», яке дійсно є міжгалузевим поняттям.
Як одна із специфічних особливостей зобов'язання зазвичай виділяється належне уповноваженій стороні (кредиторові) право вимоги. Разом з тим ця риса властива будь-якому правовідношенню. Так, належне власникові суб'єктивне право надає йому можливість вимагати від оточуючих осіб пасивного утримання від будь-яких дій, що перешкоджають власникові володіти, користуватися і розпоряджатися майном, що належить йому. Управомоченна сторона в будь-якому правовідношенні тому і називається управомоченою по відношенню до зобов'язаної, що вона має право вимагати від останньої відповідної поведінки. Специфіка окремих видів правовідносин проявляється в тому, що саме може вимагати управомочена в конкретному правовідношенні сторона. Особливістю зобов'язального правовідношення є те, що кредитор має право вимагати від боржника здійснення дій з надання йому певних матеріальних благ. Саме ця особливість знайшла віддзеркалення в наведеному вище доктринальному визначенні зобов'язання.
Оскільки будь-яке зобов'язання опосередкує переміщення матеріальних благ в тій або іншій формі, воно не може бути зведене до пасивної поведінки боржника. Для переміщення матеріальних благ боржник зобов'язаний вчинити якісь активні дії. При цьому він може бути зобов'язаний до утримання від певних дій. Така пасивна стриманість не належить до істотних ознак зобов'язання, і тому вказівка на неї не повинна включатися у визначення поняття зобов'язання.
У літературі висловлюється думка про можливість існування немайнових зобов'язань. Проте наведені прихильниками цієї позиції приклади безвідплатних договорів або окремих немайнових обов'язків є недостатньо переконливими, оскільки не змінюють майновий характер зобов'язання в цілому, яке так чи інакше завжди пов'язані з переміщенням певного матеріального блага в тій або інший формі.