Гомеопатичні препарати із рослинної сировини

ВСТУП

Готування і якість гомеопатичних лікарських препаратів регламентується правилами, викладеними у Фармакопеї під керівництвом В. Швабі «Гомеопатичні лікарські засоби» (далі — Фармакопея В. Швабі (1967)).

Арсенал гомеопатичних лікарських засобів нараховує біля 2000 найменувань. Проте в номенклатуру гомеопатичних лікарських засобів, описаних у Фармакопеї і затверджених наказом МЗ УРСР № 165 від 03.08.1989 року, входити більше 500 найменувань, з них основні засоби — 378 найменувань, додаткові — 136 найменувань:

• рослинного походження (більше 68 %) — 349 найменувань;

• мінерального походження (біля 25 %) — 128 найменувань;

• твариного походження (біля 7 %) — 34 найменувань.

Із всіх видів сировини, яку використовується для виготовлення лікарських препаратів, деякі речовини є специфічними і використовується лише в гомеопатії (болиголов, графіт, жаба, кактус, мухомор, туя й ін.).

Як джерела для готування гомеопатичних препаратів використовується сировина, що приведено в схемі:

Джерела сировини
Рослинна сировина	Органи, тканини тварин, тіла живих тварин і мікроорганізмів, продукти їх життєдіяльності, метаболіти	Мінеральні і синтетичні з’єднання

ГОМЕОПАТИЧНА ЕСЕНЦІЯ (грец. essencia — концентрований розчин) — матричний гомеопатичний препарат, одержаний методом екстракції свіжої рослинної сировини відповідним екстрагентом (найчастіше використовується спирт етиловий різної концентрації) або шляхом змішування свіжовичавленого рослинного соку та спирту етилового 90%. Г.е. готують за методиками В. Швабе та Німецькою гомеопатичною фармакопеєю. Вирішальним чинником для вибору оптимальної технології є вид ЛРС, яка характеризується низкою технологічних параметрів, зокрема природою рослинного матеріалу, способом та ступенем його подрібнення, вмістом сухого залишку, екстрактивних речовин, а також соку, який приймають за одиницю. Г.е. повинна відповідати вимогам ФС «Матричні настойки для гомеопатичних лікарських засобів» ДФУ (бути прозорою з допустимим незначним утворенням осаду; колір повинен відповідати виду та характеру сировини, яка використовується для приготування Г.е.). З метою контролю якості Г.е. визначають густину, вміст сухого залишку, спирту етилового, відновних та екстрактивних речовин, проводять виділення основної групи БАР та визначення їх кількісного вмісту в перерахунку на основний компонент. Для цього застосовують хроматографічний, рефрактометричний, спектрофотометричний, колориметричний та інші методи аналізу. Г.е. використовують для приготування гомеопатичних розведень, а також як активний компонент для виготовлення гомеопатичних препаратів у формі мазей та супозиторіїв.

Сировина рослинного походження у гомеопатії

Більшість рослинних засобів, використовуваних у гомеопатії, відомі з древніх часів, їхня лікувальна дія була перевірена багатовіковим досвідом народів Америки, Індії, Китаю й інших країн світу. Але, користуючись багатьма засобами народної медицини, гомеопатія істотно відрізняється від останньої, тому що вивчає функціональні зміни, які викликаються в організмі кожним лікарським засобом. Гомеопатичні препарати готуються із сировини рослинного, мінерального, тваринного походження. В переліку гомеопатичних ліків є і ромашка, звіробій, чистотіл і болиголов, яким отруїли Сократа, є препарати з екзотичних рослин, такі як східний анакардовий горіх, боби святого Ігнація, мандрагора.

Номенклатура рослинних засобів, використовуваних у гомеопатичній практиці, постійно продовжує поповнюватися. Прикладом може служити раувольфія, що після іспитів була включена в гомеопатичну номенклатуру. Кожен гомеопатичний засіб гомеопатія розглядає як складний лікарський комплекс, до складу якого крім вуглеводів, білків і жирів входять різні мікроелементи, вітаміни, алкалоїди, глікозиди, сапоніни, ефірні олії, смоли, дубильні речовини й ін. Від якісного і кількісного складу речовин, що входять до складу рослин, залежить їхня лікувальна дія. Кожна рослина є власне кажучи індивідуумом зі специфічним, тільки йому властивою дією.

З 349 найменувань лікарської рослинної сировини більш 150 видів виростає в Україні, близько 50 — культивується, інші види є екзотичними (зерна кавового дерева, кореневище з коренями дицентри канадської). Тільки для 182 видів рослин (54 % від загального числа видів, приведених у керівництві В. Швабе) розроблена нормативно-технічна документація, з них 26 % найменувань включені до Державного реєстру лікарських засобів і дозволені до застосування в науковій медицині.

Це пояснюється тим, що в гомеопатії й офіційній медицині не завжди збігаються вид рослини, сировина, а також час заготівлі.

Варто підкреслити, що те саме рослина в гомеопатії може використовуватися для одержання декількох лікарських засобів різних найменувань. Наприклад, коровяк скипетровидний Verbascum thapsiforme Schrad. для внутрішнього і він же для зовнішнього вживання розглядаються як окремі гомеопатичні засоби. У деяких видів рослин для одержання лікарських засобів можуть використовуватися різні органи. До таких видів відносяться арніка гірська Arnica montana L. (використовують уся рослина і підземні органи), дурман звичайний Datura stramonium L. (використовують траву і зрілі насіння), птицемлечник зонтичний Ornithogalum umbellatum L. (використовують цибулини і листи) і ін.

Для готування гомеопатичних засобів використовуються частини й органи рослин як у сухому, так і у свіжому виді. Лише для 73 з 182 видів (40 %) способи збору і сушіння збігаються з діючими інструкціями для сировини лікарських рослин, застосовуваних у науковій медицині, а морфологічна група сировини однакова для 130 з 182 видів (71 %). Наприклад, у гомеопатії використовується корінь щавля кучерявого, тоді як у науковій медицині — щавля кінського. Гомеопатія використовує усі свіжі надземні і підземні органи беладони, у той час як науковою медициною використовуються висушені листи беладони. У табл. 5 приведений список видів, а також морфологічна група сировини, що входить у ДФ XI вид. (1989) і приведеного в керівництві В.Швабі (1967).

Заготівля сировини також ведеться в різний час. Наприклад, у гомеопатії пагони багна звичайного збирають у травні-липні, а в алопатії — у період дозрівання плодів (серпень-вересень). Таким чином, хімічний склад лікарської рослинної сировини, використовуваного в офіційній медицині й у гомеопатії, може бути різним.

У більшості посібників класифікація гомеопатичних лікарських засобів рослинного походження відсутній, і вони виписуються за абеткою. Э. Фаррингтон рослинні засоби класифікує по ботанічних сімействах. Професор Н. Е. Костинская запропонувала класифікацію гомеопатичних засобів рослинного походження в залежності від їх фармакодинамічного ефекту, заснованого на дії вхідних у його склад БАР. Дана класифікація була обговорена в 1998 році на 53-м конгресі Міжнародної медичної гомеопатичної ліги в Амстердамі (Нідерланди) і має такий вигляд.