2. Сучасні тенденц.Розв.Індустр.Гостин.

1)поглиб.спеціал.готел.пропоз.

2)утв.міжнар.готел.мереж.

3) розв.малих п-в.гостин.

4)впровадж.в індустр.гостин.нових комп.технолог.Середня тривал.прожив.в готел.1людини(2,5доби)Коеф.завант.компл.по Укр26%,в Києві46%.У світі є 25-30млн.мість в готелі.30%ринку готел.посл.належ.готел.ланц.(Хітон,Маріот).Фактори,що стрим.гот.розв.в Укр:

1)екон.нестаб,криза

2)недол.в робот.фін.с-ми.

3)обмеж.платоспром.насел.

4)недоскоч.податков.сма.

Потенціал.індустр.гостин:

1)природ.умови

2)істор.культ.ресурси.

3)трудов.та матер.ресурси.

Фактори розв.індустр.гостин.:

1)розпов.сфери інтер.готел.бізнесу на прод.і посл.

2)розв.готел.ідустр.та засоб.гостин.сприяє доступн.послуг для масового спожив.

3)посилення спеціал.дозвол.чіткіше орінтув.на певні сигменти спожив.у розрах.їх потреб.

4)глобал.та концентр.послуг.

5)широке впровадж.нових засоб.комунік.та інф.технол.

Основні завдання сфери гостин:

1)ств.конкур.перев.і підв.конкур.спром.п-в.

2)ств.стаб.клієнтури через м-во знайти свого клієнт.

3)потужн.нових шляхів для розв.п-ва.

4)пост.оноалення власної політики.

До тенденції розвитку підприємств індустрії гостинності, що набули розвитку за останні десятиліття, належать: поглиблення спеціалізації готельної та ресторанної пропозиції; утворення міжнародних готельнних ланцюгів; розвиток мережі малих підприємств; упровадження в індустрію гостинності нових комп'ютерних технологій. Останнім часом поряд із традиційними повносервісними готелями все більше зявляються підприємства зі скороченим набором послуг і страв. Спеціалізація може бути найрізноманітнішою. Готелі можуть орієнтуватися на обслуговування представників сегмента туристичного ринку. Ресторани все більш спеціалізуються на виготовлення національних страв. Величезну популярність набули ресторани швидкого обслуговування (McDonalds, Pizza Hut, Domino, Red Lobster) та інші. Поглиблення спеціалізації підприємств гостинності взаємоповязане з створенням міжнародних ланцюгів, що мають велике значення в розробці та впровадженні високих стандартів обслуговування. Розвиток готельного господарства в Україні сьогодні стримується низкою чинників: економічна криза; недоліки в роботі фінансово-банківської системи; обмежена платоспроможність населення; недосконала податкова система. Законодавчо-правова база не відповідає вимогам сьогодення,немає інструкцій та інших нормативних документів,які були б логічно взаємопов'язані і не суперечили один одному. Слід відзначити відсутність необхідної інфраструктури, відповідних сервісних умов, що, в свою чергу ,позначається на рівні якості обслуговування туристів. Стан сфери послуг не відповідає потенційним можливостям держави, яка має все для розвитку туристичної інфраструктури: природні умови; історико-культурні ресурси; трудові та матеріальні ресурси. Орієнтиром у роботі приведення готельного сектора до міжнародних стандартів є рекомендації, затверджені у листопаді 1989р. секретаріатом Всесвітньої туристичної організації (ВТО). У сучасній економіці з'явилися тенденції до швидкого розвитку туристичних послуг. Новий статут одержали готельні послуги, критерієм якості яких став принцип гостинності. Важливо зауважити, що останнім часом як вітчизняні так і зарубіжні інвестори виявляють зацікавленість можливостями вкладень в туристичну інфраструктуру країни. У зв'язку з усіма вказаними факторами необхідно для більшої інформативності наявних та потенційних інвесторів, споживачів, теперішніх та майбутніх фахівців та професіоналів, а також для вдосконалення комплексного розвитку індустрії відтворити повний огляд організацій та робітників, які працюють на створення нового іміджу України в частині надання туристичних послуг, послуг розміщення та харчування. Також, розвиток туристичної індустрії вплинув на появу послуг, пов'язаних з обов'язковим медичним страхуванням і виконанням митних умов. Готельний бізнес України сприятиме презентаціям регіональних інвестиційних ідей та проектів, пропозиціям готелів, ресторанів для потенційних інвесторів, розвитку франчайзних мереж, інвестуванню в рекреаційний і санаторно-курортний сектор, формуванню маркетингових систем, рекламно-інформаційному забезпеченню. Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України. У 2004 р. в Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949,1 тис. місць. Послуги підприємства гостинності мають видозмінюватись відповідно до потреб і запитів гостей. Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна. У Великій Британії, наприклад, функціонує близько 260 тис. готелів. У країнах Європи число великих готелів становить 15 -25 % загальної кількості готельних господарств, 75 -85 % - мотелі та готелі сімейного типу. За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні практично не розвинуті. Як свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць.

3. В залежності від характеру ріки, турист-водник обирає для сплаву по ній той чи інший плавзасіб. Втім, в залежності від свого «характеру» (чи, швидше, підготовленості, вправності), турист обирає ріку і спосіб сплаву по ній. Отже, спочатку про сплавзасоби, а потім — про ріки Карпат і про те, чого від них слід сподіватися мандрівнику.

У водному спорті найпоширенішими є два засоби сплаву, які за своєю суттю протилежні один одному: каяк і рафт. Каяк — це невелика одномісна байдарка, зроблена, як правило, з міцного поліетилену, здатного витримувати значні навантаження та удари об каміння. Попри всю свою позірну «тендітність», каяк при вмілому керуванні є надзвичайно ефективним знаряддям сплаву, якому підкорилися найскладніші річки світу, не подолані на жодному іншому сплавзасобі…

Рафт у буквальному перекладі з англійської означає «пліт». Це спеціально укріплений човен з круглими надувними бортами, придатний для сплаву бурхливими водами. Основне його призначення — комерційний сплав туристів, тому рафти, як правило, досить великі… Так чи інакше, рафт — засіб командного сплаву, а не знаряддя одинаків-професіоналів, як каяк.

…Катамаран складається з двох надувних балонів, з’єднаних між собою за допомогою міцного металевого каркаса. Така конструкція є певною мірою компромісом між маневреністю, прохідністю каяка та стійкістю рафта. Катамарани призначені для парного сплаву, тобто кількість гребців на кожному балоні має бути однакова. Найтиповіші варіанти — «двійка» та «четвірка». В комерційному сплаві використовуються також такі, що розраховані на шість та на вісім осіб. Кая́до — тип гребного човна, одномісна байдарка. Широко розповсюджений у народів Арктики. Традиційно складався зі шкір, натягнутих на каркас із дерева або кістки. Сучасний сплавний каяк з міцного пластику легко витримує удари об камені. Основні відмінності каяка від каноэ: на каяку гребуть за допомогою двулопастного весла; на каяку весляр сидить на сідницях, тоді як на каное — на одному або обох колінах. Як правило, посадкове місце весляра закривається спеціальним фартухом («спідницею»), що не дає воді проникнути в човен навіть при перевороті.

Сплав по Тисі за високої води можна починати від села Чорна Тиса.

Перша порожиста ділянка річки біля села Чорна Тиса невеликої довжини — приблизно два кілометри, але містить три складні пороги. В залежності від рівня води, ці пороги можна подолати на каяку та катамарані. На жаль, більші сплавзасоби тут не пройдуть. Пороги вимагають ретельної розвідки, страхування з берега та злагоджених дій всієї команди.

…Каньйон Тиси — середнього рівня складності, зручний для організації багаторазового сплаву², оскільки прямо понад ним проходить автомобільна дорога. Одним із мінусів сплаву каньйоном Тиси є велика кількість сміття техногенного походження у річищі та на берегах. Каньйон Тиси прохідний для всіх типів основних сплавзасобів — каяка, рафта, катамарана.

На Тисі складно знайти місце для ночівлі. Ущелина, якою тече ріка, вузька, досить щільно заселена, а по берегах проходять автомобільна дорога і залізниця. Тому є лише лічені місця сумнівної зручності, де можна розбити табір.

Перший етап: (поблизу с. Буштино - с. Велятино) протяжність 20 - 32 км. Категорія складності 1-2. Початок запливу 11- 00. Час перебування на воді - 2,5 - 4 години. Обід. Відпочинок, розваги, рибна ловля, пішохідні та вело прогулянки, екскурсії по місту Хуст, Хустський замок, долина нарцисів. Вечеря, розваги біля вогнища, співи, конкурси. Сеанси інтернет та телефонного зв'язку забезпечує Закарпатське відділення UMC (Резванов О.В.) Палаткове містечко електрифіковано та озвучено. Для бажаючих є комфортні місця у спальному вагоні-причепі. Другий етап: (с. Велятино - с Ранчиково, Чорна гора, зеро "Кар'єр", Виноградівщина) протяжність 37 км. Категорія складності - 1-2. Час перебування на воді - 3,5 - 4години. Початок запливу: 10-00 Протягом запливу змагання серед однотипних екіпажів, рафтингові вправи, демонстрація трюків професіоналів. Короткочасні зупинки на березі, легкий обід, відпочинки. Обід у палатковому містечку поблизу озера "Кар'єр". Відпочинок, купання, ловля риби, пішохідні та вело прогулянки, екскурсія по м. Виноградово. Вечеря. Розваги біля вогнища, пісні, конкурси, підведення підсумків змагань. Нагородження переможців. Відправка гостей. Нічліг. Цей етап може бути розділений на дві частини із зупинкою поблизу с. Королево. Організовується похід на замок. Сеанси інтернет та телефонного зв'язку забезпечує Закарпатське відділення UMC (Резванов О.В.) (на даний момент не забезпечує) Для бажаючих є комфортні місця у спальному вагоні-причепі. Третій етап: (с Ранчиково, Чорна гора, зеро "Кар'єр", Виноградівщина - Берегівський район, м. Вилок) протяжність 35км. Категорія складності - 1-2. Час перебування на воді - 3,5 - 5 години. Початок запливу: 10-00 Протягом запливу змагання серед однотипних екіпажів, рафтингові вправи, демонстрація трюків професіоналів. Короткочасні зупинки на березі. Обід на території Вилок або м.Берегово (за домовленістю) пішохідні та авто прогулянки, екскурсія по м. Вилок або Берегово, плавання у олімпійському басейні термальних вод м. Берегово, дегустація вин у музеї виноробства. Вручення компакт дисків із фільмом. Відправка гостей.

№47

1. ризик – це ситуаційна характеристика діяльності суб'єкта господарювання, пов'язана зі станом невизначеності. Призначення аналізу ризику – одержання необхідних даних для прийняття управлінських рішень стосовно участі в певній економічній діяльності з метою передбачити способи захисту від можливих негативних наслідків ризикових подій. Існуючі методи аналізу ризику традиційно поділяються на якісні та кількісні. Необхідність якісного аналізу закладена в наявності суб'єктивних складових ризику і, як наслідок, неможливістю достовірного одержання однозначних чисельних оцінок. Кількісні методи, навпаки, базуються на цілком конкретних із заздалегідь відомих первинних розподілів величин невизначеностей. Найпростіша схема якісного аналізу ризику передбачає ідентифікацію окремих видів ризику, виявлення і аналіз факторів, що змінюють конкретний вид ризику. Схема кількісного аналізу ризику полягає в оцінці ступеня імовірності окремого виду господарського ризику, визначення можливих фінансових утрат. При кількісному аналізі ризику використовуються такі методи: • імовірнісно-статистичний; • метод зон ризику; • метод експертних оцінок; • аналітичний. Зупинимося на короткій характеристиці цих методів. Імовірнісно-статистичний метод застосовується в тих випадках, коли підприємство має значний об'єм аналітико-статистичної інформації. Метод зон ризику створений на основі імовірнісно-статистичного методу. Зоною ризику називають діапазон утрат, у границях якого втрати не перевищують допустимого значення встановленого рівня. Метод зон ризику поділяється на три види: метод доцільності затрат; метод утрат прибутку; метод розподілу ймовірностей. Метод експертних оцінок відрізняється від статистичного лише методом збору інформації. За цим методом збір і вивчення статистичних даних здійснюється різними спеціалістами. Є різні методи експертних оцінок ризику. Аналітичний метод побудови моделі ризику найбільш складний, оскільки теорія ігор, що лежить в його основі, доступна лише вузькому колу спеціалістів. Частіше використовується підвид аналітичного методу – аналіз чуттєвості моделі. Цілеспрямовані дії по обмеженню ризику носять назву управлінських ризиків. Під обмеженням ризику розуміють подолання інформаційної невизначеності як суб'єктивного так і об'єктивного характеру. Стратегію і тактику в управлінні ризиком називають ризикменеджментом. . Практика менеджменту виробила такі методи управління ризиком: 1. Уникнення ризику – означає просто ухил від заходів, пов'язаних з ризиком. 2. Утримання ризику – означає, що ризик лишається за суб'єктом ризику. 3. Передача ризику – означає, що суб'єкт ризику (наприклад, інвестор) передає відповідальність за ризик кому-небудь іншому (наприклад, страховій компанії). 4. Зниження ризику – це зниження ступеня ризику, тобто зменшення ймовірності ризику і об'єкту втрат. Для зниження ступеня ризику обирають такі методи (способи): • зовнішні – розподіл ризику, зовнішнє страхування; • внутрішні – лімітування, диверсифікація, створення резервів, здобуття додаткової інформації. Процес управління ризиком складається з таких етапів: аналізу ризику; вибору методів впливу на ризик; прийняття рішень. Виходячи із структурної схеми ризиків діяльності підприємства можна визначити процес управління ризиком. 1. Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства. Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства може бути досягнута, використовуючи такий метод управління ризиком, як передачу ризику, наприклад, страховій компанії. 2. Ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства. Коли мова йде про ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства, то в першу чергу мають на увазі управління ризиком його фінансової стійкості. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок діяльності, а одержаний прибуток повинен забезпечити самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх запозичень. 3. Ризикозахищеність основної діяльності підприємства. Що стосується ризикозахищеності збутової діяльності підприємства, то вона цілком залежить від вибору і проведення маркетингової стратегії підприємства, це – вибір цільового сегменту ринку, організація маркетингових досліджень, ціноутворення організація мережі збуту і просування товару. 4. Ризикозахищеність управлінської діяльності. Ризикозахищеність управлінської діяльності – це захищеність управлінської поведінки в умовах ризику. Управлінська поведінка в умовах ризику базується на таких принципах. 1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал. 2. Необхідно завжди пам'ятати про наслідки ризику. 3. Не можна ризикувати великим заради малого. 4. Позитивне рішення приймається тільки в разі відсутності сумнівів, якщо вони є – слід приймати негативне рішення. Реалізація цього принципу передбачає необхідність пошуку альтернативних варіантів, які стосуються здійснення господарської операції або діяльності підприємства.

Конфлікт – відсутність згоди між двома або більше сторонами (особами або групами); зіткнення протилежних поглядів, позицій, інтересів. Існує безліч методів управління конфліктами. Загалом їх можна поділити на кілька груп, кожна з яких має свою сферу застосування:

внутріособистісні;

структурні;

міжособистісні;

переговори;

відповідні агресивні дії [13, с. 174—178].

Внутріособистісні методи впливають на окрему особу й полягають у правильній організації своєї власної поведінки, в умінні висловити свою точку зору, не викликаючи захисної реакції з боку опонента. Методи використовуються для передання іншій особі персонального ставлення до певного предмета без обвинувачень і вимог, але з метою зміни індивідуального ставлення іншої людини (так званий спосіб «Я — висловлювання»). Методи дозволяють людині відстояти свою позицію, не перетворюючи опонента на супротивника. «Я — висловлювання» особливо ефек­тивне, коли людина розлючена, невдоволена.

Структурні методи впливають переважно на учасників організаційних конфліктів, що виникають через неправильний розподіл функцій, прав і відповідальності, погану організацію праці, несправедливість системи мотивації і стимулювання працівників та ін. До таких методів відносять: роз’яснення вимог до роботи, використання координаційних механізмів, розробку чи уточнення загальнорганізаційних цілей, створення обґрунтованих систем винагороди.

Роз’яснення вимог до роботи вважається одним із ефективних методів запобігання та врегулювання конфліктів. Кожен працівник повинен чітко уявляти собі свої обов’язки, відповідальність і права. Метод реалізується на основі складання відповідних посадових інструкцій (опис посади) і розробки документів, що регламентують розподіл функцій, прав і відповідальності за рівнями управління.

Використання координаційних механізмів полягає в залученні структурних підрозділів організації та посадових осіб у процес управління, в разі потреби втручання в конфлікт і допомоги у розв’язанні спірних питань між сторонами-конфліктерами. До найпоширеніших механізмів відноситься ієрархія повноважень, що впорядковує взаємодію людей, прийняття рішень та інформаційні потоки всередині організації. За наявності розбіжності уявлень співробітників з якогось питання конфлікту можна уникнути, звернувшись до загального керівника з пропозицією прийняти необхідне рішення. Принцип єдиноначальності полегшує використання ієрархії для управління конфліктною ситуацією, тому що підлеглі зобов’язані виконувати рішення свого керівника.

Розробка чи уточнення загальноорганізаційних цілей дозволяє об’єднати зусилля всіх співробітників організації, направити їх на вирішення оперативних завдань.

Створення обґрунтованих систем винагороди також можна використовувати для управління конфліктною ситуацією, оскільки справедлива винагорода позитивно впливає на поведінку людей і дозволяє уникнути деструктивних конфліктів. Важливо, щоб система винагороди не заохочувала негативну поведінку окремих осіб чи групи осіб.

Міжособистісні методи передбачають необхідність вибору адекватної форми впливу на етапах виникнення конфліктної ситуації або розгортання конфлікту для корекції стилю індивіду-альної поведінки його учасників з метою запобігання шкоди особистісним інтересам. Поряд із традиційними стилями конфлікт­ної поведінки, до яких належать пристосування (поступливість), відхилення, протиборство, співробітництво та компроміс, варто звернути увагу на примус і вирішення проблеми.

Примус означає спроби людини змусити прийняти її точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших. Особа, що використовує такий підхід, звичайно поводиться агресивно і для впливу використовує владу.

Стиль примусу може бути впливовим у ситуаціях, коли керівник має значну владу над підлеглими. Недоліком стилю слід вважати придушення ініціативи підлеглих, створення великої імовірності недооцінки важливих факторів, оскільки представлено лише одну точку зору. Подібний стиль може викликати збурювання, особливо в молодої та освіченої частини персоналу.

Вирішення проблеми означає визнання можливості розходження в поглядах, готовність ознайомитися з іншими точками зору для достовірного з’ясування причин конфлікту та вибору методу дій, прийнятного для всіх сторін. Той, хто користується таким стилем, не прагне домогтися своєї мети за рахунок інших, а швидше знаходить оптимальний варіант подолання конфліктної ситуації. У складних ситуаціях, де розмаїтість підходів є суттєвою ознакою для ухвалення здорового рішення, появу конфліктних думок, треба заохочувати й управляти ситуацією, використовуючи стиль вирішення проблеми.

Управління конфліктом через вирішення проблеми здійснюється в такому порядку:

Визначення проблеми в категоріях цілей, а не рішень.

Виявлення рішення, прийнятного для обох сторін-конфліктерів.

Акцентування уваги на проблемі, а не на особистих рисах сторони-конфліктера.

Забезпечення атмосфери довіри, збільшення взаємного впливу і поширення обміну інформацією.

Створення позитивного взаємного ставлення учасників конфліктної події, виявлення симпатії та вислуховування думки іншої сторони, а також зведення до мінімуму прояву гніву й погроз.

Переговори виконують певні функції, охоплюючи багато аспектів діяльності працівників. У ролі методу розв’язання конфлік­тів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятних рішень для сторін-конфліктерів.

Для організації переговорного процесу необхідно забезпечити виконання таких умов: наявність взаємозалежності конфліктуючих сторін; відсутність значного розходження в можливостях (повноваженнях) учасників конфлікту; відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів; участь у переговорах сторін, які можуть приймати рішення в певній ситуації.

Відповідні агресивні дії як методи для подолання конфліктних ситуацій є вкрай небажаними. Застосування цих методів призводить до розв’язання конфліктної ситуації силою з використанням насильства. Однак бувають ситуації, коли розв’язання конфлікту можливе тільки такими методами.

У практиці управління конфліктами виокремлюють три напрями: відхід від конфлікту, придушення конфлікту і власне управління конфліктом. Кожний із названих напрямів реалізується за допомогою спеціальних методів.

Перевага відходу від конфлікту полягає в тому, що рішення приймається, як правило, оперативно.

Відхід застосовується у випадках:

значних втрат від розгортання конфлікту;

банальності проблеми, що лежить в основі конфлікту;

важливості інших проблем, що вимагають свого вирішення;

необхідності охолодження пристрастей;

потреби виграти час для збору необхідної інформації й відходу від ухвалення негайного рішення;

підключення інших сил для розв’язання конфлікту;

наявності страху перед протилежною стороною чи конфлік­том, що насувається.

Відхід від конфлікту не слід застосовувати в тих випадках,

коли проблема, що лежить в його основі, дуже важлива, або за наявності перспективи досить тривалого існування даного кон­флікту.

Різновидом методу відходу від конфлікту є метод бездіяльності. За умови використання цього методу розвиток подій віддається на відкуп часу, іде за течією, стихійно. Бездіяльність є виправданою в умовах повної невизначеності, коли неможливо передбачити варіанти розвитку подій, прогнозувати наслідки [13, с. 178].

Вирішення конфлікту являє собою усунення цілком чи частково причин, що породили конфлікт, або зміну цілей і стилю поведінки учасників конфлікту.

Управління конфліктами передбачає цілеспрямований вплив:

на усунення (мінімізацію) причин, що породили конфлікт;

на корекцію поведінки учасників конфлікту;

на підтримку контрольованого рівня конфліктності.

Існує досить багато методів управління з метою запобігання виникненню конфліктів:

внутріособистісні методи — методи впливу на окрему особистість;

структурні методи — методи з профілактики й усунення організаційних конфліктів;

міжособистісні методи перетворення стилю поведінки в конфлікті;

персональні методи;

переговори;

методи впливу на індивідуальну поведінку та приведення у відповідність організаційних ролей співробітників з урахуванням їхніх функціональних обов’язків (можливе маніпулювання співробітниками);

методи активізації відповідних агресивних дій, які застосовуються в надзвичайних випадках, коли вичерпано можливості всіх попередніх методів [3].

2. Організація готельного господарства здійснюється на підставі положень:

·        Закону України „Про туризм”;

·        ДСТУ 4268-2003 „Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги”;

·        ДСТУ 4269-2003 „Послуги туристичні. Класифікація готелів”;

·        ДСТУ 4527-2006 „Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення”.

Основною діяльністю готелю є надання готельних послуг. Готельнi послуги (послуги) — дiї (операцiї) готелю з розмiщення споживача в об'єктi розмiщення, а також iнша дiяльнiсть, пов'язана з розмiщенням та тимчасовим проживанням, котра включає в себе основнi i додатковi послуги, що надаються споживачу при тимчасовому розмiщеннi та тимчасовому проживаннi в об'єктi розмiщення.

У відповідності зі статтею 15 Закону про туризм, готельні послуги та послуги харчування, які надаються суб'єктами туристичної діяльності, підлягають обов'язковій сертифікації на їх відповідність вимогам нормативних документів та відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000.

ДСТУ 4268:2003 ПОСЛУГИ ТУРИСТИЧНІ ЗАСОБИ РОЗМІЩУВАННЯ

5 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ЗАСОБІВ РОЗМІЩУВАННЯ 5.1 Засоби розміщування треба проектувати та будувати згідно з будівельними нормами та правилами, що має бути підтверджено актом приймання в експлуатацію або висновком уповноваженої організації. 5.2 Вимоги до готелів, що класифікують за категоріями, установлено ДСТУ 4269 та чинними нормативно-правовими документами. 5.3 Правила улаштовування, устатковування та утримування гуртожитків повинні відповідати вимогам СанПиН 42-121-4719. 5.4 Громадські транспортні засоби (поїзди, круїзні судна, яхти), наземний та водний транспорт, пристосований під засоби розміщування для ночівлі, повинні відповідати вимогам, встановленим відомчими нормами та правилами. 5.5 Засоби розміщування повинні мати зручні під'їзні шляхи з необхідними дорожніми знаками та вимощеними пішохідними доріжками. 5.6 Прилегла до засобів розміщування територія повинна бути упоряджена та озеленена, добре освітлена; мати майданчик з твердим покривом для короткочасного паркування автотранспорту, необхідні довідково-інформаційні покажчики, урни для сміття. Засоби розміщування повинні мати вивіску із зазначенням їх виду та назви. Інформація стосовно виконавців послуг засобів розміщування, режим їх роботи та перелік послуг, що надаються, повинна бути розміщена при вході на територію і (або) у приміщенні, і має відповідати вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». 5.7 Засоби розміщування повинні мати: а) освітлення в житлових та громадських приміщеннях — природне та штучне, в коридорах— цілодобове згідно із СНиП 23-05; б) систему електропостачання з підведенням до житлових приміщень, електричні розетки повинні бути відповідно помарковані (зазначено електричну напругу); в) холодне та гаряче водопостачання і каналізацію — згідно зі СНиП 2.04.01. У сільських районах та у районах з перебоями у водопостачанні необхідно забезпечити мінімальний запас води не менше ніж на добу та підігрів води; г) опалення, що підтримує температуру повітря у житлових приміщеннях у межах від 18 °С до 22 °С згідно зі СНиП 2.04.05; д) вентиляцію (природну або примусову), що забезпечує циркуляцію повітря і перешкоджає проникненню сторонніх запахів у житлові приміщення згідно зі СНиП 2.04.05; є) телефонний зв'язок; ж) мережу радіомовлення (підведення до усіх житлових кімнат) або незалежні від мережі радіоприймачі; и) пасажирський ліфт (у разі потреби) — згідно з ДБН В.2.2-9. 5.8 Площа житлової кімнати повинна бути не менша ніж 8 м2. Площа житлової кімнати на одну особу, що проживає у будинках: а) цілорічного функціювання — не менша ніж 6,0 м2; б) сезонного (літнього) функціювання — не менша ніж 4,5 м2; в) для таборів — не менша ніж 4,0 м2. 5.9 У житловій кімнаті повинні бути: а) меблі (ліжко, тумбочка, стіл, стілець, шафа або ніша для одягу), інвентар (килимок біля ліжка, дзеркало тощо), постільні речі (матрац, дві подушки, наволоки, ковдра, покривало на ліжко, простирадло, підковдра) за кількістю тих, хто проживає, та рушники (не менше двох на одного туриста); б) цупкі завіски або жалюзі, що дають змогу затемнювати приміщення, та прозорі завіски на вікнах; в) світильники на стелі (на стіні); г) замки у дверях із внутрішнім запобіжником; д) відповідний інвентар (попільничка — крім засобів розміщування для дітей та юнацтва, ключ комбінований для відкривання пляшок, набір посуду для питної води тощо). 5.10 Санвузол у номері повинен бути устаткований умивальником, унітазом, ванною або душем. За відсутності санвузла в номері засоби розміщування повинні мати санітарні об'єкти загального користування (з розрахунку один унітаз, один умивальник і один душ не більше ніж на десять чоловік, окремо для жінок та чоловіків). У санвузлі повинні бути: а) дзеркало над умивальником з освітленням, поличка для туалетних речей, тримач для рушників, гачки для одягу; б) туалетне мило або дозатор для рідкого мила; в) туалетний папір; г) накривка до унітаза; д) кошик для сміття; є) у санвузлах колективного користування — електрорушники або паперові рушники. 5.11 У засобах розміщування треба передбачити: а) кімнату побутового обслуговування з праскою та прасувальною дошкою, щітками для одягу та ззуття — в колективних засобах розміщування, надавання праски та прасувальної дошки — в індивідуальних засобах розміщування; б) місце для прання та сушіння одягу з необхідним устаткованням та інвентарем; в) приміщення або частину приміщення для переглядання телепередач та інших культурно-масових заходів; г) камеру зберігання (у разі потреби); д) приміщення для надавання послуг харчування згідно з ГОСТ 30523 і (або) кухню для самостійного готування їжі, устатковану холодильником, електричною (газовою) плитою або пічним опаленням; є) пристрої зручного користування для інвалідів: нахилені пандуси біля вхідних дверей для проїжджання інвалідного візка, ліфти, спеціально устатковані номери і туалети та інше згідно з ДБН В.2.2-9 (у новозбудованих колективних засобах розміщування). Примітка. Під новозбудованими розуміють засоби розміщування, уведені в експлуатацію або реконструйовані після надання чинності цьому стандарту.                                                                                                       5.12 Обслуговувальний персонал, що надає послуги у колективних засобах розміщування, повинен мати відповідну освіту та кваліфікацію, що відповідає виконуваній роботі. Персонал повинен створювати атмосферу гостинності, комфорту, виявляти доброзичливість та ввічливість. 5.13 У колективних засобах розміщування повинні бути розроблені та затверджені посадові інструкції для персоналу. 6 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ПОСЛУГ, ЩО ЇХ НАДАЮТЬ ЗАСОБИ РОЗМІЩУВАННЯ 6.1 Засоби розміщування зобов'язані надавати мінімальний перелік послуг, а саме: а) цілодобове приймання; б) послуги громадського харчування згідно з ГОСТ 30523 або умови для самостійного готування їжі (див. 5.11 д); в) щоденне прибирання житлової кімнати та санвузла (крім гуртожитків, таборів праці та відпочинку, гірських притулків тощо); г) змінювання постільної білизни — не менше одного разу на п'ять діб, змінювання рушників — не менше одного разу на три доби; д) відправляння, отримування і доставляння листів та телеграм; є) зберігання цінностей та багажу; ж) медична допомога: викликання швидкої допомоги, користування аптечкою першої допомоги; и) туристична інформація. 6.2 Послуги готелів повинні відповідати вимогам ДСТУ 4269. 6.3 Залежно від типу засобу розміщування перелік асортименту послуг можна доповнювати.. 6.4 Спеціалізовані засоби розміщування надають додаткові послуги відповідно до їхньої спеціалізації. 7 ВИМОГИ БЕЗПЕКИ 7.1 Засоби розміщування потрібно розташовувати в екологічно безпечній зоні. 7.2 У засобах розміщування усіх типів потрібно убезпечити життя та здоров'я туристів, збереження їхнього майна.                                      7.3 Убезпечують проживання в засобах розміщування дотриманням: а) вимог державних будівельних норм під час проектування та будування; б) вимог безпеки технічної експлуатації будинків, споруд і устатковання, регламентованих нормативними    документами; в) заходів, що гарантують особисту безпеку туристів і збереженість їхнього майна. 7.4 Щоб убезпечити життя та здоров'я туристів, треба обов'язково дотримуватися вимог, встановлених у нормативних документах, щодо зберігання, транспортування та готування харчових продуктів відповідно до СанПиН 42-123-5777. 7.5 Засоби розміщування потрібно устаткувати системами протипожежного захисту відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні. 7.6 У колективних засобах розміщування потрібно передбачити аварійні виходи, сходи, добре помітні інформаційні покажчики для вільного орієнтування як за звичайної, так і за надзвичайної ситуації. 7.7 У колективних засобах розміщування потрібно вивісити у доступному для оглядання місці плани евакуації та плани дій персоналу і туристів у надзвичайних ситуаціях (стихійне лихо, пожежі тощо). 7.8 Санітарно-технічне, технологічне та інше устатковання, прилади, меблі повинні бути у справному технічному стані, відповідати вимогам нормативних документів та їх потрібно використовувати згідно з інструкціями з експлуатації. 7.9 Експлуатуючи електричне, газове устатковання, треба дотримуватися вимог, встановлених ГОСТ 12.1.004 і Правилами пожежної безпеки в Україні, і правил експлуатації, встановлених виробником у експлуатаційній документації на конкретне устатковання. 7.10 У засобах розміщування потрібно дотримуватися санітарно-гігієнічних та протиепідемі-ологічних правил і норм щодо: а) утримування санітарно-технічного устатковання та інвентарю; б) стану території, місць загального користування, приміщень будинків, пляжів і різних споруд для туристів; в) прання, прасування та зберігання білизни; г) видаляння відходів і захисту від комах та гризунів. 7.11 Допустимий рівень звукового тиску та рівень звуку в приміщеннях повинен відповідати вимогам ГОСТ 12.1.003, ГОСТ 12.1.036, СниП 11-12. 7.12 Питна вода повинна бути безпечна в епідеміологічному відношенні, нешкідлива за хімічним складом і відповідати ГОСТ 2874. За відсутності гарантії доброї якості питної води засоби розміщування потрібно устаткувати установками з обробляння води чи організувати підвезення питної води. 7.13 Мийні засоби, що входять до «Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні», повинні мати сертифікат відповідності, а препарати для дезінфекції, дезінсекції, дератизації, дезодорації — Гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на вітчизняну та імпортовану продукцію, і їх потрібно застосовувати відповідно до вимог нормативних документів чи інструкцій з використовування. 7.14 Обслуговувальний персонал колективних засобів розміщування повинен бути підготовлений до дій у надзвичайних ситуаціях. Відповідальність за підготовленість персоналу у надзвичайних ситуаціях несе керівник засобу розміщування (власник). 7.15 Обслуговувальний персонал повинен проходити медичний огляд відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством. 8 ВИМОГИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА 8.1 Засоби розміщування мають функціювати відповідно до вимог охорони навколишнього середовища (щодо утримування території, технічного стану і утримування приміщень, вентиляції, зодопостачання, каналізації згідно з чинними нормативними документами (ГОСТ 2874, ДБН В.2.2-9, ДБН 360, СНиП 2.04.01, СанПиН 42-128-4690, ГОСТ 17.1.3.13 тощо). 8.2 У засобах розміщування має бути передбачено систему санітарного очищання та прибирання території (раціональне збирання, тимчасове зберігання, швидке видаляння, регулярне вивезення твердих та рідких побутових відходів, їх надійне знешкоджування та доцільна утилізація) згідно з СанПиН 42-128-4690. Господарчі та підсобні будівлі, сміттєзбірники потрібно розмістити та облаштувати з дотриманням санітарних вимог і правил. 8.3 Під час функціювання засобів розміщування і надавання послуг не повинно бути шкідливих впливів на навколишнє середовище. 8.4 Засоби розміщування повинні мати екологічний паспорт або висновок природоохоронних служб, що підтверджує відсутність шкідливих впливів на навколишнє середовище, та довідку щодо екологічного стану навколишнього середовища. 9 МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ 9.1 Органи державного управління у межах їхньої компетенції контролюють дотримання виммог до послуг засобів розміщування відповідно до вимог чинних нормативних документів. 9.2 Методи контролювання якості послуг, що надають засоби розміщування, застосовують згідно з ГОСТ 28681.2 і ГОСТ 28681.3.

3. Дерев’яні церкви Закарпаття – найцінніший внесок краю у світову мистецьку скарбницю. Переважна їх більшість споруджена без єдиного залізного гвіздка! Справжньою гордістю закарпатців є триверхі лемківські і бойківські церкви, які зберегли для нащадків найдавніший спосіб українського храмобудування.

Закарпатська Гуцульщина представлена п’ятизубими церквами. Збереглися також у нашому краї і дерев’яні церкви, збудовані у готичному та бароковому стилі, що засвідчує зв'язок з заходом.

Всі ці перлини дерев’яного зодчества – не просто свідчення високої культури наших предків, а наше обличчя перед світом, цінні пам’ятки нашої присутності в історії, джерело великої естетичної втіхи та духовної наснаги.

На території Закарпаття збережено 118 дерев’яних церков, збудованих упродовж останніх п’яти сторіч.

ЧЕТФАЛВА

Реформатську готичну церкву датують XV ст. Значну художню цінність мають орнаментальні композиції народного стилю, виконані 1753 р. на дерев’яній стелі храму, розбитій на 60квадратів. Розписи виконано одночасово із спорудженням дерев’яної дзвіниці каркасної конструкції, яка є шедевром народного будівництва і найвищою дзвіницею Закарпаття.

Великоберезнянський район

БУКОВЦЬОВА

Церква належить до дерев’яних церков барокового стилю, хоч первісно була збудована в бойківському стилі з трьома заломними верхами. За написом на одвірку, в 1791 р. церкву переробив майстер Григорій Макарович і вона набула сучасного вигляду. Збережено гарний іконостас XVIII ст. Малювання виконано 1821 р.

КОСТРИНО

Костринська церква належить до видатних пам'яток української архітектури бойківського стилю. Це бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви складає 15 м, ширина – 7 м, висота вежі від фундаменту – 14 м.

Покровську церкву перевезли в Кострино у 1645 р. (або 1703) з села Сянки Турківського повіту Галичини. У 1761 р. проведено ремонт церкви з частковою перебудовою.

УЖОК

Ужоцька дерев'яна церква є своєрідною візитною карткою Закарпаття. Церква є однією з найцікавіших споруд бойківського стилю. Попри невеликі розміри, компактні форми храму з домінуючим центральним шатром справляють враження суворої, героїчної споруди. До декоративних елементів належать випуски вінців, вхідні двері з широким одвірком, фігурний арковий прохід з бабинця до нави.

Церкву збудували майстри Павло Тонів (?) з села Бітлі на Львівщині та Іван Циганин з Тихого, про що свідчить напис над дверима.

ЧОРНОГОЛОВА

Чорноголівська дерев'яна церква належить до найкращих зразків закарпатської народної барокової архітектури. Церква була збудована з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. Сучасного вигляду набула після перебудови в 1794 р., яку здійснив майстер Матій Химич з села Лучки. Увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням, підсябиттям з фігурно обробленими кінцями дощок, аркадою голосниць. Особливістю церкви є різьблені стовпчики, що підтримують піддашшя довкола бабинця і нави.

НОВОСЕЛИЦЯ

Місцева церква — одна з найвидатніших пам'яток українського церковного будівництв

Це найменша готична церква і водночас найбільш динамічна. Домінуючого вертикального звучання надає храму струнка вежа з високою стрілою шпиля. В бабинці зберігся напис про те, що храм збудував Кочалович в 1669 р. Чудовими є архітектурні і декоративні деталі церкви. На одвірках вирізано блискучу орнаментальну композицію. Вежу прикрашено декоративним підсябиттям з вирізами у формі тюльпанів у вертикальній обшивці.

Інтер'єр церкви зберігає настінне малювання ХVII ст., яке є унікальною пам'яткою українського малярства галицької школи. На початку ХIХ ст. на східній стіні встановлено новий іконостас стилю рококо. Львівські фахівці відреставрували церкву і малювання у 1979–1981 роках.

Біля церкви стоїть дерев'яна каркасна двох’ярусна дзвіниця.

Воловецький район

АБРАНКА

Абранська церква, споруджена 1804 року, належить до групи дерев'яних барокових церков верхів'я річки Латориці. Вкрито бляхою лише барокове завершення вежі храму та главка над вівтарем. Бабинець і нава церкви — рівноширокі, а п’ятистінний вівтарний зруб — вужчий. Опасання спирається на кронштейни, а на головному фасаді утворює відкритий ґанок на чотирьох стовпчиках з розкосами.

Біля церкви стоїть дерев'яна двох’ярусна дзвіниця, нижній ярус якої зрубний, а верхній — каркасний.

ГУКЛИВИЙ

Гукливська церква, збудована з ялиці на фундаменті з річкового каміння, належить до верховинських шедеврів. Це найдавніша церква Воловецького району. Церква дивовижно струнка і пропорційна. Кожен елемент органічно переходить в інший, в споруді повністю розкрито можливості дерева як матеріалу. Частиною чудового архітектурного ансамблю є струнка дзвіниця заввишки 8 м. Згідно із записом у хроніці “Гукливський літопис”, ікони намалював німець Франц Пеер: у 1784.

Іршавський район

ІВАШКОВИЦЯ

Це одна з небагатьох уцілілих малих дерев'яних церков. Датується за написом на одвірку. П'ятигранний вівтарний зруб збудовано з дуба, інші два – з модрини. Двосхилий дах вкриває всі зруби. Над бабинцем здіймається низька башта з підсябиттям, завершена шпилем. Для збільшення внутрішнього простору до зрубу бабинця пізніше добудовано додаткове каркасне приміщення. Дерев'яна дзвіниця біля церкви є типовою для багатьох верховинських сіл – каркасна, двоярусна з широким опасанням.

На жаль, у 1996 р. церкву вкрили сліпучою бляхою, а стародавні зруби зашили новими дошками.

Міжгірський район

КОЛОЧАВА-ГОРБ

Дерев'яна двозрубна тридільна церква належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття. Згідно з написом на одвірку, церкву збудував у 1795 майстер Ференц Текка.

Церква струнка і досконала в пропорціях. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем, що складається з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним. Ліхтарі з главами вдало акцентують гребені дахів над навою та вівтарем.

Дерев'яну двоярусну каркасну дзвіницю оббито тепер бляхою. Обидві пам'ятки було відреставровано у 1969–1970 роках.

ПИЛИПЕЦЬ

Церкву збудували із смерекових брусів у другій половині XVIII ст. (можливо у 1780 р.), а теперішнього вигляду набула після перебудови у 1841 р.

Церква виглядає монументально. Форми споруди – суворі та величні. Нижня частина вежі вкрита ґонтом, а верхня – вертикально обшита дошками з фігурно обробленими нижніми кінцями. Додають декоративності барокові форми завершення – баня, ліхтар з главкою, розвинуті карнизи, вишукана аркада нижніх голосниць та ґанок із профільованими стовпчиками.

Поруч стоїть монументальна двох’ярусна дзвіниця, збудована, можливо, у 1758 р.

РОЗТОКА

Церква має тільки їй притаманні пропорції, чудові художні деталі. У ХVII ст. це була бойківська церква з трьома верхами. Можливо, в 1759 р., згідно з написом на південних дверях, церква була перероблена й набула сучасного вигляду. Вежа має горизонтальне членування, увінчує її чотирисхилий шатор та барокове завершення. Колись відкритий ґанок зараз перетворено на засклену веранду.

Дерев'яна дзвіниця біля церкви походить з XVIII ст.

Мукачівський район

ВІЛЬХОВИЦЯ

Дерев'яну церкву, збудовану в сусідньому селі Бистриці, перенесено у Вільховицю в 1910 р. і тоді ж перебудовано. Церкву споруджено з дубових колод, вкрито двосхилим дахом – гранчастим над п'ятигранним вівтарем. Особливої уваги заслуговує одвірок, збудований з широких тесаних плит, вишукано декорованих геометричними мотивамию В інтер'єрі цікавим є фігурний прохід з бабинця до нави. Старий іконостас з образами XVII ст. було розібрано у 1990 р.

Перечинський район

ЛІКІЦАРИ

Церква була збудована з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. У 1748 р. церква була перебудована і набула сучасного вигляду. Зруби вкрили двосхилим дахом. Піддашшя і дах мають профільований карниз із цільного бруса. Над бабинцем – невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Подібна до башти невелика главка увінчує гребінь даху над вівтарем.

Рахівський район

ЛАЗИЩИНА-ПЛИТОВАТИЙ

В селі стоїть одна з двох закарпатських хрещатих гуцульських церков. П'ять зрубів церкви утворені перетином двох прямокутників, що в плані мають майже рівнораменний хрест. Чотири рамена вкриті двосхилими дахами. Центральний зруб переходить у восьмистінний барабан, вкритий стрімким восьмисхилим шатром.

За однією версією церкву збудовано у 1780 р. в селі Яблуниця теперішньої Івано-Франківської області, а взимку 1871 р. її розібрали і перевезли на санях в Плитоватий. Більш вірогідним є датування церкви 1872 роком згідно з написом на одвірку.

СЕРЕДНЄ ВОДЯНЕ

В румунському селі збереглися дві дерев'яні церкви. Верхня церква належить до найбільш стародавніх дерев'яних храмів Потисся і України. Найдавнішими частинами є дубові зруби (1428 р.), надбудову над якими зведено біля 1600 р. Близько 1760 р. відбулася ще одна перебудова. Суворі монументальні форми храму, що нагадують середньовічні романські споруди, вимальовуються мужнім силуетом на фоні неба. Це одна з небагатьох дерев’яних церков, що мають настінні розписи. Чотириярусний іконостас походить з 1761 р. Біля церкви стоїть дерев'яна одноярусна каркасна дзвіниця і цікаве дерев’яне розп'яття.

Нижня церква – двозрубна, тридільна з п'ятигранним вівтарним зрубом, збудована з дубових брусів. Усі об'єми вкриті високим двосхилим дахом та охоплені опасанням. Над бабинцем – висока башта, вкрита строгим шатром, характерним для багатьох марамороських церков. Суворий на вигляд храм позбавлений будь-яких прикрас, хіба що невеличкі віконця порушують монолітну поверхню зрубів. Цікавою особливістю є те, що двері влаштовано на південному фасаді. Храм збудували в середині XVII ст.

ЯСІНЯ

Назва відомої Струківськї церкви походить від прізвища засновника села Івана Струка, який колись збудував каплицю на місці теперішньої церкви, а пагорб з церквою люди вважають святим.

Церква Вознесіння є однією з найдосконаліших дерев'яних церков на всій Гуцульщині. На одвірку церкви вирізано декоративну композицію з трьох хрестів і дату спорудження 1824 р. Всередині збережено чудовий іконостас.

Дзвіниця Вознесенської церкви 11 м заввишки за своїми архітектурними та художніми якостями займає місце серед найдосконаліших витворів закарпатського народного зодчества. Переповідають, що вона була перенесена до Вознесенської церкви в 1895 р. від знищеної пожежею церкви в північній частині селища. На верхньому одвіркові зазначено дату спорудження дзвіниці — 1813 р.

Свалявський районp

УКЛИН

Теперішня маленька церківця в Уклині – рідкісний архітектурний скарб. В кінці ХIХ ст. нею захоплювався відомий вчений Т.Легоцький. Переказують, що церкву збудовано з дерева старої церкви, а перед цим тут були дві церкви, які занепали чи згоріли. Збереглися деякі старі церковні речі, а два дзвони перенесено до нової цегляної церкви, збудованої у 1992 р.

Тячівський район

ДІБРОВА

В Діброві збереглися дві дерев’яні церкви. Нижню церкву було споруджено в 1604 р. (за іншими даними – в 1561 р.) і перероблено в першій половині XVIII ст. Церква чудово вирішена в пропорціях – храм гордо увінчує вершину пагорба, злітаючи догори високим шпилем. Споруда складається з двох дубових зрубів, з котрих тригранний вівтар з маленьким арковим віконцем є найдавнішою частиною. Зруби вкриті спільним двосхилим дахом. Церква довго стояла закритою і була перетворена на музей народного побуту. З 1994 р. церква знову діюча.

КОЛОДНЕ

Колоднянська церква належить до найдавніших пам'яток дерев'яного культового будівництва України. Церкву збудували в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Найдавніші частини – основні зруби, збудовані в XV ст. з дубових колод довжиною 12 м. Інші частини храму походять з XVI ст., XVII та XVIII ст. Церква містить багато архаїчних елементів: віконце на східній стіні вівтаря у формі хреста та кругле віконце на північній стіні, на бічних фасадах нави прорізано невеликі квадратні віконця, вхідний портал з дверима. Згідно з латинським написом на плафоні, настінне барокове малювання виконав у XVIII ст. Антоній Валі.

УЖГОРОД

Одна з найкращих дерев'яних церков знаходиться зараз в ужгородському музеї просто неба. Ця лемківська церква вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями. Висока барокова вежа сповнена чарівної грації. Главки увінчують шатрові верхи нави й вівтаря. Загальний ритм форм – це динамічний злет. Висота бабинця з вежею сягає 22 м.

Датою спорудження вважають 1777 р.. Після того, як у Шелестові збудовано нову муровану церкву, у 1928 р. дерев’яну церкву перевезли в Мукачево. У 1974 р. церкву перевезено до Ужгорода. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті.

Хустський район

ДАНИЛОВО

Данилівська готична церква – наймолодша серед готичних церков Хустщини і, можливо, найгарніша. Церква має дивовижні пропорції. Композиція форм підкреслює стрімкий зліт вежі з дуже високим шпилем: здається ще мить – і дерев'яне диво здолає земне тяжіння.

Споруда двозрубна, тридільна, збудована з дубових колод. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґанком з аркоподібними прорізами. В інтер’єрі збереглися розписи 1828 р. роботи художника І.Корнмаєра.

Біля церкви розташована струнка дерев'яна дзвіниця.

ОЛЕКСАНДРІВКА

Готична церква в Олександрівці увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір. Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами біля оснування шпиля височіє над західним зрубом. На головному фасаді – відкритий ґанок з арковою галереєю. В олександрівському храмі збережено багатий настінний розпис, виконаний в 1779 р. майстром Стефаном Теребельським та малювання народних майстрів. Біля церкви стоїть дерев'яна каркасна двоярусна дзвіниця.

СОКИРНИЦЯ

У селі розташований ще один готичний шедевр. Дубові зруби храму вкриті високими дахами. Більший зруб ділиться на наву і бабинець. Вежу увінчує чотирисхилий шатор з високим шпилем і чотирма фіалами по кутах. На головному фасаді – закритий ґанок з трикутними прорізами вікон і вхідним порталом. Одвірок бабинця декоровано різьбленням. Іконостас зроблено в 1748 р.

Згідно з версією реставраторів, сокирницьку церкву збудовано в селі Шашвар на початку XVII ст. В 1770 р. після перенесення в Сокирницю, церкву перебудовують і встановлюють вежу над бабинцем. Того ж року збудували високу каркаснн дзвіницю.

№48

.1.Формув. ціни турпрод. Елементи ціни турпродукту.

Ціна тур продукту залеж. в першу чергу від виду туру та чисельн. туристів у групі. Як правило, ціна індив. туру є вищою від ціни групового в розрах. на 1 особу. Чим більша чисельн. групи тим нижча ціна тур продукту в розрах. на 1 туриста (за рах. транспортних, екскурс. витрат). Ціна туру залеж. від вікового складу туристів, оскільки послуги дітям, школярам, студентам, пенсіонерам надають зі знижками.

Основні складові ціни:

1. ціна нетто, в т. ч. :

• вартість окремих вдів послуг, призначених для формування тур продукту, для перепродажу;

• непрямі податки на окремі види послуг (мито, акциз, місцеві збори і ПДВ по послугах, придбаних від платників ПДВ).

2. дохід тур п-ства:

• поточні витрати тур фірми на розробку тур продукту, програми обслуг. туристів...;

• прибуток тур оператора з урахув. податку на прибуток;

• комісійна винагорода на користь тур агента та ін. посередників;

• сезонні та ін. комерц. знижки.

3. ПДВ з маржинального доходу.

До ціни нетто групового туру найчастіше включ. такі складові вир-чої собівартості туру: вартість трансп. обслугов; прожив. в готелі чи ін. місці розміщення; харчування; трансфер; вартість екскурс. обслугов.; страх. платежі; оформлення візи

До ціни брутто включ.: вартість послуг тур оператора по функц-ні та реалізації туру з урахув. витрат, прибутку, податк. платежів, комерц. знижок.

Таким чином ціна нетто хар-зує обмежену собівартість тур продукту, а ціна брутто – ціну прпозиції тур продукту на рику.

Для розрах. повної собі варт. туру до ціни нетто додаються витрати, пов’яз. з орг-цією д-сті тур оператора (зарплата персоналу, амортиз. устаткування, утримання приміщень, реклама, маркетинг, відрядження, вир-че навчання, ін. адміністр. витрати).

Усі складові вартості туру визнач-ся у грн.., але в рекламних засобах можуть бути перераховані в ін. грош. 1-ці. При калькулюванні ціни виїзного туру, ціна послуг нерезидентів має валютне вираження, а частина витрат встановлюються в нац. валюті. Всі ці витрати споч. зводять за валют. курсом до загал. ціни туру в нац. валюті, враховуючи збір у ПФ з операцій купівлі іноз. валюти , поправочний коефіцієнт для відшкодування курс. витрат, а потім перераховують в іноз. валюту для публікації у рекламі чи ін. інформ.-довідкових матеріалах щодо пропонованих до продажу турів з позначкою, що оплата послуг здійсн-ся туристами у нац. валюті по курсу НБУ на момент оплати.

Елементи ціни тур продукту

Комплексна ціна тур продукту має такі елементи:

• змінні – прямі змінні витрати (як правило, складові ціни нетто);

• постійні – це умовно постійні витрати тур оператора (як правило, складові ціни брутто).

Ряд умовно-постійних витрат (вартість послуг супроводжуючого, перекладача, ін. послуг) туристів у розрахунку на 1 туриста збільшуються або зменш. по-мірі зміни чисельн. туристів у групі, тому такі витрати відносять до змінного елементу ціни.

Прямі змінні витрати туру включають такі складові нетто як проживання, харчув., страхув.,а також прямі вир-чі витрати тур оператора на придбання прав послуг сторонніх організацій, оплату праці вир-чого персоналу з відрахуваннями на соц. захист та вартість послуг супроводжуючих.

До непрямих умовно-постійних витрат тур оператора включ. адміністр., комерц. та загальні витрати на оплату праці працівників амін. апарату, відрах. на соц. заходи, витрати на рекламу, витрати на ін. заходи щодо стимул. збуту, всі ін. витрати, в т. ч. оренда офісу, опалення, банк. послуги, амортизац. відрахування.