1. Ресторани та індустрія гостинності. Ресторанний сервіс.

"гостинність" (від фр. - hospice) - притулок для подорожніх, благодійний дім. Інколи термін "гостинність" вживають у побутовому значенні як "особливий вид привітності, хлібосольства господаря під час прийому гостей"[

Гостинність - це система заходів, що забезпечують високий рівень комфорту, задовольняють різноманітні побутові і господарські запити гостей, сервіс.

Індустрія гостинності є найважливішим елементом соціальної сфери. Вона відіграє важливу роль у підвищенні ефективності громадського виробництва, та відповідно, росту життєвого рівня населення.

Термін «гостинність» введений в 1982 р. на конференції націоцальних асоціацій готелів і ресторанів ЄЕС.

Бути гостинним означає вміти запропонувати теплий прийом для відвідувачів, створити спокійну атмосферу, доброзичливість.

Індустрія гостинності об’єднує різні професійні сфери діяльності людини: туризм, гот.-ресторан. бізнес, відпочинок та розваги, організацію різних подій, екскурсійну діяльність, освітню та ін.

Складові індустрії гостинності:

проживання

харчування

трансфер ( переїзди)

Гостинність – комплексна послуга, якій притаманні певні якості (споживчі), мистецтво створення позитивного образу (місцевості) національних особливостей підприємства.

Модель гостинності: гість, послуга, середовище гостинності.

Середовище гостинності багато в чому визначається зовнішніми чинниками ( економічні, політичні, культурні і соціальні) та взаємодією спеціалізованих чинників (ресурси гостинності, індустрія гостинності, професії гостинності).

До тенденцій розвитку підприємств готельної-ресторанної індустрії, що отримали розвиток в останні десятиліття, відносять: 1) поглиблення спеціалізації готельних і ресторанних закладів; 2) утворення міжнародних готельних і ресторанних ланцюгів; 3) розвиток мережі малих підприємств; 4) впровадження в індустрію гостинності комп'ютерних технологій.

Останнім часом поряд із традиційними повносервісними готелями й ресторанами все більше стали з'являтися спеціалізовані підприємства зі скороченим набором пропонованих послуг Величезну популярність в усьому світі набули ресторани швидкого обслуговування, що спеціалізуються на гамбургерах і смаженій картоплі (McDonald's), піці (Pizza Hut, Domino, Little Ceasar), біфштексах (Sizzler), морепродуктах (Red Lobster), сандвічах (Subway). Особливий інтерес являють ресторани, орієнтовані на певний напрям: Дикий Захід, рок-н-рол, футбол, літаки, залізниця, ностальгія за 50-ми, обідній будинок і т. д. Звичайно вони пропонують обмежену кількість блюд, їхнє головне завдання полягає в створенні настрою й атмосфери.

Поглиблення спеціалізації підприємств гостинності взаємозалежне з такою найважливішою тенденцією, як утворення міжнародних ланцюгів, що відіграють величезну роль у розробленні й просуванні високих стандартів обслуговування.

Класифікація підприємств масового харчування здійснюється в залежності від:

характеру виробництва

асортименту продукції

об’ємів виробництва та видів послуг

Ресторани - підприємства громадського харчування, в яких поєднується організація харчування з відпочинком гостей готелю. В них пропонується найбільш широкий асортимент страв, напоїв, кулінарних віробів складного приготування, у тому числі фірмових страв.

Ресторани мають категорії – люкс, вищу, першу, другу.(додаток № 2)

Ресторанний бізнес - організація такого виду обслуговування, яке забезпечує клієнта їжею і напоями в спеціально відведеному для цього місці і відповідає деяким основним гігієнічним та законодавчим вимогам. 

Ресторан, як самостійна одиниця або як частина готелю, виробляє та пропонує клієнтам харчування з метою задоволення їхніх гастрономічних потреб. Економічної метою даного виду діяльності є отримання прибутку, незалежно від того, чи маємо ми справу з чисто ресторанним бізнесом (окремо взяті ресторани в спеціально відведених місцях), або з ресторанами, складовими частина іншої установи (наприклад, ресторан в університеті). 

Ресторани можуть бути класифіковані у відповідності з їхнім місцезнаходженням, класом і типом їжі та сервісу. 

Основними типами ресторанів є:  Міські ресторани.  Ресторани самообслуговування (вперше з'явилися в Америці).  Вокзальні ресторани Вагони-ресторани.  Ресторани на теплоходах. Ресторани для мототурістов, які не бажають виходити з машини. Ще один тип американського ресторану. Розташовані біля шосе або великих автостоянок. З метою економії часу клієнти обслуговуються прямо в машині офіціантами, які під'їжджають до них на роликових ковзанах. Можуть бути також використані транспортери для подачі їжі.  Ресторани в літаках (це просто подача їжі і напоїв на місця пасажирам під час польоту).  Вегетаріанські ресторани.  Закупівельні ( приготування страв не займає тривалого часу, зазвичай, є як мінімум одне чергове блюдо).  Виїзні ресторани.  Інші ресторани - діяльність, що має місце там, де вона не пов'язана з отриманням прибутку (лікарні, школи і т.д.). 

З огляду на новий стиль життя, деякі ресторани спеціалізуються в області приготування їжі на винос. Клієнти можуть самі зайти в ресторан за їжею, або замовити доставку її додому.

Ресторан - підприємство харчування, яке надає гостям широкий асортимент страв, напоїв, кондитерських виробів, у тому числі фірмових і складного приготування. Високий рівень обслуговування в ресторанах забезпечується кваліфікованими кухарями, офіціантами, метрдотеля і поєднується з організацією відпочинку та розваг. У більшості ресторанів передбачається музична програма і проведення концертів.  3. Туристський маршрут «Карпатська Україна»

Ідея створення маршруту повязана із розвитком, досі маловідомої інформаційної бази по даному історичному періоді, а також наявністю багатьох пам‘ятників та визначних місць пов‘язаних із Карпатською Україною, які можуть стати об‘єктами відвідування, як історико-культурного, так і військового туризму.

Історико-культурний туризм є однм із найбільш популярних видів туризму на Закарпатті і це не дивно, оскільки Закарпаття є чи не одним із найколоритніших регіонів України, як і в культурному так історичному, національному, географічному та багатьох інших планах. Закарпаття за всю свою історію перебувало під владою близько двадцяти держав, що сприяло розвитку різноманітних культур на території Закарпаття. Однією із найцікавіших сторінок в історії Закарпаття є період Карпатської України, державного утворення на території Закарпаття у 1938-1939 рр

Слід також зазначити, що сьогодні серед туристів активно зростає популярність історії періоду ІІ Світової війни, а зокрема з відвідуваня місць відомих битв, військових об‘єктів, залишків техніки, бункерів, великі оборонні лінії часів І та ІІ світових воєн, музеї історії воєн та зброї, танки та військова техніка, місця поховання загиблих воїнів, що є елементом військового туризму. Хоч Закарпаття чи не найменш постраждалий регіон України від військових дій пов’язаних з ІІ Світовою війною, але тим не менше Закарпаття є чи не першим регіоном в Європі в якому розпочалися бойові дії, ще за півроку до офіційного початку війни, що пов‘язано з угорською окупацією Карпатської Українм у березні 1939 р. Це в свою чергу може привернути значну увагу до запропонованого маршруту певної категрії тематичних відвідувачів, оскільки він містить велику кількість пам‘яток повязаних з даним видом туризму. Даним маршрутом також передбачається відвідування єдиного в Україні та країнах СНД мілітарі-отеля «Грінгоф», де проходила знаменита військова лінія Арпада побудована в період ІІ Світової війни, протягом 1943-1944 рр.[42]

Маршрут екскурсії передбачає відвідання таких місць, як: Ужгород - Верецький перевал – Хуст - Красне поле - Великий Бичків – Рахів – Ясіня - Яблунецький перевал.

Технологічна карта туристичного маршруту передбачає:

• Протяжність маршруту: 350 км

• Тривалість подорожі: ознайомча – 1-2 дні, екскурсійна – 2-3 дні, анімаційна – 5-7 днів

Ознайомча подорож передбачає відвідання двох столиць Карпатської України – м. Ужгорода та м. Хуста, де зосереджені основні пам‘ятки пов‘язані з даним періодом.

Ексукурсійна програма включає комплексну подорож по всьому маршруту з відвідуванням всіх пунктів з відповідним екскурсійним обслуговуванням, а також ночівлями в єдиному мілітарі готелі України «Грінгоф», який розташований у с. Гукливий Воловецького району та готельному комплексі «Скіфське полювання» у с. Ясіня Рахівського району, де знаходиться музейна експозиція присвячена періоду Гуцульської республіки (1918 р.) та періоду Карпатської України.

Анімаційна, більш розширена програма маршруту, передбачає подорож по всьому маршруту з додатковими анімаційними послугами, а зокрема участь у військово-анімаційних іграх: пейнтбол, страйкбол, а також військово-історичній реконструкції періоду Карпатської України. Однією із пропозицій є сходження на найвищу точку України – гору Говерлу (2061 м.), де зосереджені основні символи Української державності та прогулянка по Карпатському біосферному заповіднику, в лісах якого до травня 1939 р. діяли повстанські загони карпатської Січі під проводом М. Крупи.

До основних характеристик маршруту відносяться:

1. Відвідування могил Карпатських січовиків та місць боїв Січі на Закарпатті.

2. Екскурсія м. Хустом і м. Ужгородом – столиць Карпатської України

3. Ознайомлення з історією ІІ Світової війни

4. Перебування в єдиному в Україні мілітарі-отелі „Грінгоф”

5. Пішохідна екскурсія по Карпатському біосферному заповіднику.

6. Сходження на найвищу вершину України – гору Говерлу. (2061 м.)

Практичне використання маршруту передбачає:

• Ознайомлення з історією ІІ Світової війни

• Анімативні ігри (військові турніри та фестивалі, військова реконструкція періоду Карпатської України, пейнтбол, страйкбол)

• Кухня військових.

• Патріотичне виховання молоді.

З Карпатською Україною пов’язані багато місць розкиданих по всій території Закарпаття. Їх можна поділити на декілька категорій, а зокрема:

1. місця пов‘язані із становленням державності Карпатської України в містах Ужгород та Хуст;

2. місця бойових дій підрозділів Карпатської Січі з угорськими військами на Красному Полі і в м. Хуст;

3. місця розстрілів та могили Карпатських січовиків в Ужгороді, на Верецькому та Яблунецькому перевалах, Рахові, Великому Бичкові, Ясіня;

4. місця пов’язані з визначними діячами Карпатської України в Ужгороді, Хусті, Ясіні та Великому Бичкові.

5. Музейні експозиції присвячені періоду Карпатської України в Ужгороді, Хусті та Ясіня.

Найбільша концентрація пям‘ятних місць пов’язаних з Карпатською Україною знаходиться в м. Хусті, де з листопада 1938 р. по березень 1939 р. розміщувалася столиця Карпатської України. Це, зокрема:

• хустська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 імені Августина Волошина, де 15 березня 1939 року проходив Сойм Карпатської України на якому ухвалили декларацію про державну незалежність;

• Будинок уряду Карпатської України (теперішня міськрада Хуста);

• січова гостинниця (сучасний ресторан «Верховина»), де свого часу проживали такі видатні діячі ОУН як, генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич та визначний український поет Олег Ольжич.

• Свято-Вознесенський собор;

• штаб «Карпатської Січі».

• Хустський краєзнавчий музей – експозиція присвячена Карпатській Україні;

• Меморіал карпатським січовикам на Замковій горі

• Місце найбільшої битви підрозділів Карпатської Січі на Красному Полі поблизу Хуста.

Також значна частина пям‘яток знаходиться в містах Ужгород та Ясіня.

№43

1. Поділ праці – процес поділу загальної роботи в організації на окремі завдання фактично є спеціалізацією. Спеціалізація означає з’ясування сутності та змісту кожної роботи в організації. Цей процес називається проектуванням робіт та має такі конкретні результати:

• специфікації робіт;

• посадові інструкції;

• кваліфікаційні характеристики.

Процес проектування робіт складається з двох стадій:

а) аналіз робіт (аналіз виробничих операцій);

б) власне проектування робіт.

Аналіз робіт виявляє такі три основні аспекти роботи:

1. зміст роботи (задачі та види діяльності, які мають виконуватися в її межах);

2. вимоги до роботи (освіта, досвід, стаж роботи, наявність відповідного ступеня, ліцензії, навичок, здібностей тощо);

3. середовище здійснення (умови праці, ступінь відповідальності, ступінь контролю з боку начальника, ступінь припустимої помилки тощо).

Проектування робіт виявляє дві ключові характеристики роботи:

а) обсяг роботи (кількість різних операцій та/або задач, які виконуються одним працівником та частота їх повторення);

б) змістовність роботи (відносний ступінь впливу працівника на роботу або на її середовище):

• самостійність у плануванні та виконанні роботи;

• самостійність у визначенні ритму роботи;

• участь у прийнятті рішень тощо.

Методи перепроектування робіт в організації

1) Ротація робіт – переміщення працівників через певні проміжки часу з однієї роботи на іншу. Ротація робіт може бути як горизонтальною так і вертикальною.

Переваги:

• накопичується досвід у суміжних сферах;

• усувається одноманітність та монотонність;

• покращується розуміння інших видів діяльності.

2) Формування робочих модулів – ротація у відносно короткі проміжки часу, наприклад, впродовж одного робочого дня.

3) Розширення роботи - горизонтальне розширення роботи за рахунок збільшення кількості операцій та скорочення частоти повторення циклу роботи.

4) Збагачення роботи - процес підвищення змістовності роботи. Збагачення роботи здійснюється шляхом:

• встановлення зворотного зв’язку;

• навчання (підвищення кваліфікації);

• самостійного опрацювання графіків роботи;

• зменшення ступеня контролю.

5) Використання альтернативних графіків роботи.

Варіанти:

а) “стислий робочий тиждень” (програма 4-40, тобто 4-добовий 40-годинний робочий тиждень);

б) “гнучкий час” (працівник має можливість в певних межах змінювати час початку та закінчення робочого дня).

2. Департаменталізація –процес групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи організації (бригади, групи, сектори, відділи, цехи, виробництва тощо).

Відповідно до принципу, який покладено в основу групування видів діяльності, розрізняють декілька базових схем департаменталізації (рис. 6. 4):

• функціональна – за основними функціями управління;

• продуктова –за окремими видами продуктів, що виробляються;

• територіальна – за географією фізичного розташування підрозділів;

• орієнтована на споживача – за принципом задоволення потреб найбільш значущих споживачів.

3. Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання. 4. Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові. Внаслідок делегування повноважень в організації виникає кілька організаційних рівнів управління. Кількість організаційних рівнів визначається діапазоном контролю (нормою керованості).

Збільшення кількості рівнів управління суттєво впливає на ефективність діяльності організації внаслідок:

1. зростання витрат на управління;

2. ускладнення зв’язків між підрозділами, викривлення інформації;

3. ускладнення процесів планування і контролю.

5. Створення механізмів координації. Налагодження взаємодії між підрозділами та окремими виконавцями досягається шляхом створення механізмів координації.

Координація робіт –процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.

Координація роботи здійснюється (рис. 6. 6):

1. шляхом підпорядкування (вертикальна координація);

2. шляхом встановлення зв’язків між підрозділами одного організаційного рівня (горизонтальна координація).

Рис. 6.6. Механізми координації діяльності організації

Механізми вертикальної координації:

1. прямий контроль (надання керівникові права передачі роботи та контролю її виконання);

2. стандартизація діяльності (визначення способу виконання роботи).

Стандартизація здійснюється шляхом застосування: правил; стандартних операційних процедур; опрацювання графіків роботи.

Механізми горизонтальної координації:

1. взаємодопомога (взаємні комунікації);

2. оперативні (тимчасові робочі) групи;

3. комісії (постійні робочі групи);

4. збори співробітників підрозділів.

Взаємодопомога – неформальні контакти між співробітниками організації.

Оперативна група – тимчасова група працівників різних підрозділів, створена для вирішення специфічної короткострокової проблеми (виконання спеціального завдання).

Комісія – постійна група представників різних підрозділів, сформована для вирішення довгострокової проблеми (виконання довгострокового завдання).

Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.1-95 “Проектування туристичних послуг”Стандарт, який стосується проектування туристичних послуг, надає можливості розробляти й укомплектовувати туристичні подорожі як фізичним, так і юридичним особам. Адже, згідно з ним розробником проекту туристичних послуг може виступати як підприємство, так і громадянин-підприємець. Однак, з іншого боку, такі дії обмежуються Законом України “Про туризм”. Відповідно до нього на території нашої держави право щодо організації та забезпечення створення туристичного продукту мають туроператори[2].

2. Методи орган.фін.діялн.субєкт.господ.За ст..333 ГКУ фін.суб.госп.діяльн.це самост.ланка нац.фін.кред.с-ми,що характ.індив.кругооб.коштів.Фінанси суб.господ.забезп.покриття витрат в-ва прод.і одерж.приб.Частина 2ст 333ГСУ визнач.елементи фін.діал.субєкт.госп.,що включ.-грош.та ін.фін.посередн.-страх.-допом.діяльн.у сф. фін і страх.Одним з видів фін.діял.є фін.посер.-діялн.повяз.з дотр.та перерозп.фін.коштів.Страх у сф.госп.як вид фін.діял.спрямов.на покрит.довгострок.і коротко строк.ризиків суб’єкт.господ.Част. 5 ст 353 ГКУ встан.прим. перелік видів допом.діял. у сф.фін.та страх.-недерж.упр.фін.ринками здійсн. обєднаннями фін устан.-бірж.опер.з фондов.цінностями здійсн.на фонд.організ.яка створ.без мети отрим.прибутку і займ.укладвикл.укладугод купівлі

Методи організації фінансової

діяльності підприємств

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

— комерційний розрахунок;

— неприбуткова діяльність;

— кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

Основний метод фінансової діяльності — комерційний розрахунок. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою:

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Основою високоефективного функціонування підприємств в умовах ринкової економіки є здійснення фінансової діяльності на засадах комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

— повна господарська і юридична відокремленість;

— самоокупність;

— прибутковість;

— самофінансування;

— фінансова відповідальність.

Усі принципи між собою тісно взаємозв’язані й становлять єди­не ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована — потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, унаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу само-

окупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих дохо­дів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий чинник є основною складовою конкуренції.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збит­ки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків.

Термін «комерційний розрахунок» досить співзвучний з «господарським розрахунком». Госпрозрахунок як метод організації фінансової діяльності застосовувався в умовах планової адміністративної економіки. Установлені принципи госпрозрахунку практично ідентичні розглянутим принципам комерційного розрахунку. Однак якщо останній надійно забезпечує ефективне господарювання, то госпрозрахунок практично ніколи не давав реальних результатів. Пояснювалось це дуже просто.

Принципи комерційного розрахунку для підприємства є реальністю, тоді як принципи госпрозрахунку були лише декларативними. Так, підприємства в умовах планової економіки ніколи не мали повної господарської відособленості і самостійності. Державні органи, у підпорядкуванні яких вони перебували, більшою чи меншою мірою визначали діяльність підприємства. Пос­тійно стояла проблема розширення господарської самостійності підприємств. Принцип самоокупності більш-менш дотримувався, однак досить часто збитки підприємств покривалися з бюджету. Аналогічно діяв принцип прибутковості. Отримані прибутки і рівень рентабельності визначались не стільки результатами діяльності підприємств, скільки рівнем установлених державою цін. Принцип фінансової відповідальності зовсім не діяв, навпаки, завжди підкреслювалось, що соціалістичне підприємство не може збанкрутувати.

Отже, госпрозрахунок був обмеженим варіантом комерційного розрахунку. Ця обмеженість призводила до невисокої його ефективності. Якщо комерційний розрахунок ставить підприємство в такі умови, що погано працювати воно просто не може, інакше не отримає достатнього прибутку або взагалі стане банкрутом, то госпрозрахунок не створював передумов для ефективного господарювання. Саме тому неодноразово проголошувався перехід до повного госпрозрахунку, хоча ніколи не визнавався його обмежений характер.

Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій самій основі, як і комерційний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою:

Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльності є цілком логічним. Завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:

— господарська і юридична відособленість;

— самоокупність;

— фінансова відповідальність.

Стосовно господарської і юридичної відособленості слід зазначити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення фінансової діяльності. Разом з тим є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які визначають характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат. Адже важливе не тільки встановлення самоокупності, а й рівня, на якому вона досягається. Рівень витрат повинен забезпечити доступність товарів і послуг.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

— підзвітність.

В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасно кошторисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих закладах освіти студенти навчаються за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

Бюджетне фінансування може здійснюватися також за узагальненими нормативами, наприклад, у медичних закладах — за нормативом на одного жителя. Такий підхід означає послаблення цільового характеру бюджетних асигнувань, оскільки вони виділяються в загальній сумі, а їх розподіл за статтями витрат здійснює сама організація (установа).

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

3. Новий туристичний маршрут – «Солодке Закарпаття»

Ужгород – Закарпатські кондитери разом із кафедрою туризму Ужгородського національного університету розробили нову туристичну родзинку – маршрут «Солодке Закарпаття». Гості регіону зможуть скуштувати солодощі усіх національних меншин краю, долучитися до їхнього виготовлення, а ще… переконатися, що солодке може не лише псувати фігуру, але й позитивно впливати на неї.

Баники, фанки, чивриги, знамениті торти «Добош» і «Празький», німецькі шетемені та єврейські маковики – це лише незначна частина тих екзотичних солодощів, які готують у Закарпатті. Регіон має понад сто національних меншин, а тому представлений ледь не всіма кухнями світу. Кожна кухня має свої нюанси, кожна славиться своїми родзинками.

Угорка Андріана пояснює про найпопулярніші угорські солодощі рийтеш і пішковту: «Рийтеш – це сухе тісто, яке печуть до чаю. А пішковта – це лите тісто з 12 яєць, яке ще в гарячому вигляді скручують, наповнюють горіховим кремом зі сметаною. Це лише угорці такі щедрі – дають аж 12 яєць в один лист тіста».

Спробувати усі ці солодощі з початком літнього туристичного сезону пропонують у рамках спеціального туристичного шляху. Ідею розробили закарпатські науковці й кондитери. Вони кажуть, що регіон настільки щедро представлений цим багатством, що туристи невдоволеними не залишаться.

Задоволення на всі смаки

Крім випічки та солодких напоїв, можна скуштувати ще багато чого цікавого, розповідає Світлана, менеджер велнес-готелю в Ужгороді, який включений до туристичного шляху «Солодке Закарпаття».

№44