2. Класифікація обігових коштів

Обігові кошти постійно беруть участь у забезпеченні процесу виробництва і реалізації продукції, одночасно знаходяться на всіх стадіях кругообігу коштів. Переходячи з грошової форми вартості в товарну, потім у виробничу, товарну і знову в грошову – обігові кошти забезпечують безперебійну роботу підприємства. Таким чином, сферу виробництва обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації продукції – фонди обертання. До виробничих фондів відносяться: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, МШП, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів. Обігові кошти підприємства класифікуються по трьох ознаках: 1. в залежності від участі їх у кругообігу коштів; 2. по методах планування, принципам організації і регулювання обігових коштів; 3. по джерелам формування обігових коштів. Відповідно до першої ознаки обігові кошти підрозділяються на авансовані в: - оборотні виробничі фонди; - фонди обертання. Такий розподіл обігових коштів обумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер: сфери виробництва і сфери обертання. Чим більше обігових коштів розміщено в сфері виробництва тим ефективніше вони використовуються. У залежності від методів планування обігові кошти підрозділяються на: - нормовані обігові кошти; - ненормовані обігові кошти.  Необхідність розподілу обігових коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найбільших результатів при найменших витратах. Встановлення нормативів по окремих статтях дозволяє забезпечити оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. До нормованих обігових коштів відносяться обігові кошти у виробничих запасах, виробництві, у рештках готової продукції на складає підприємства. Ненормовані обігові кошти включають всі фонди обертання за винятком готової продукції на складі. По джерелам формування обігові кошти підрозділяються на : - власні і прирівняні до власних; - залучені; - інші.

3. Найвідоміші морські курорти світу

Пляжний відпочинок займає лідируючі позиції серед основних причин поїздок на відпочинок. Безліч курортів пропонують свої послуги для відпочиваючих.

Серед безумовних лідерів залишається Європа: Італія ( Сан Ремо), Іспанія (Коста Брава), Франція (Ніцца, Канни), Греція (Корфу) Набирає потужностей Балканська Європа.

Туреччина та Єгипет втрачають позиції на світових ринках, але все ще найдзвичайно популярні серед представників СНД, як недорогі курорти з вищим від місцевого рівнем сервісу.

Щодо інших континентів, то океанські курорти США (Флоріда, Каліфорнія) приваблюють своїм сяйвом, а закриті і нерозгадані курорти Коста-Ріки — екологічністю.

Для 70 % туристов, прибывающих в Испанию, Грецию, Таиланд, Австралию и ряд других

стран, основным мотивом является отдых у моря. Для островных государств и территорий (Кипр,

Гавайи, Куба, Бермуды, Мальдивы и многие др.) купально-пляжный отдых иностранных туристов

стал весьма доходной отраслью хозяйства. В приморских рекреационных

районах создана мощная туристская индустрия. В Средиземноморье (Лигурийское побережье

Франции и Италии), Карибском бассейне (Флорида, Бермудские острова), Калифорнии, на востоке

Австралии вдоль побережья непрерывной цепочкой на многие километры тянутся санатории,

пансионаты, отели, яхт-клубы, развлекательные заведения. Старейший приморский курортный район мира — Лигурийское побережье Франции (Ницца, Канны). Побережье Лигурийского моря от Канн (Франция) до Специи (Италия) носит название Ривьера, и делится на Французскую и Итальянскую. Это зона отдыха и туризма международного значения с многочисленными климатическими курортами. На Итальянской Ривьере наиболее известен курорт Сан-Ремо. В настоящее время большинство средиземноморских стран интенсивно используют свои

островные и прибрежные территории для развития купально-пляжного отдыха. Наиболее

посещаемые из них — острова Капри и Искья вблизи Неаполя (Италия), Адриатическое побережье Хорватии (курорт Дубровник), южное побережье Турции (курорт Анталья), Мальта, Кипр (курорт Лимасол), побережье Туниса (курорт Сус). Больше всего иностранных туристов с целью отдыха на побережье приезжает в Испанию, их привлекают пляжи Пиренейского полуострова, курорты на Балеарских (остров Мальорка) и Канарских (остров Тенерифе) островах, при этом островные курорты пользуются большей популярностью. Самые известные курорты Португалии находятся на острове Мадейра.

В ХХ в. возросший спрос на купально-пляжный отдых у американцев обусловил быстрое

развитие курортных зон в Новом Свете: Майами, Санта-Круз, Сан-Диего (США), Акапулько,

Канкун (Мексика), Багамские и Бермудские острова, островные государства Карибского

бассейна — Барбадос, Ямайка, Куба, Пуэрто-Рико.

Популярные среди иностранных туристов районы прибрежного туризма сформировались

на Ближнем Востоке — курорты на побережьях Красного моря Хургада и Шерм-Эш-Шейх

(Египет) и Персидского залива — Дубай, Абу-Даби, Шарджа (Объединенные Арабские Эмираты).

В последние десятилетия быстрее всего развивались приморские районы в экваториальной

и тропической зонах, почти не подверженных климатической сезонности: Сейшельские

и Мальдивские острова, Маврикий. Всемирную известность получили побережья Юго-Восточной Азии: курорт Паттайя, острова Пхукет и Самуй (Таиланд), Бали (Индонезия), Пинанг (Малайзия), Хайнань (Китай). На Гавайских островах посреди Тихого океана американцы создали курортную зону с современной индустрией размещения и развлечений, принимающую ежегодно более 6 млн туристов. Гавайи — родина серфинга и излюбленное место серфингистов из разных стран. еликолепными пляжами огромной протяженности, часто сложенными белым, блестящим на солнце коралловым песком, славится восточное побережье Австралии. Наиболее известные здесь курорты Голд-Коуст (Золотой Берег), Брисбен, Кэрнс.

Білет 40