Тема 2. Предмет, метод, система і джерела адміністративного права
Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
Адміністративне право і адміністративна реформа.
Співвідношення понять принципи адміністративного права і принципи державного управління.
Демократизація методу адміністративного права.
Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права. |
||
Галузь права
|
Межі спільного
|
Відмінності у межах спільного |
Конституційне право. |
Спільний предмет регулювання - виконавча влада.
|
Конституційне право впливає на відносини, що перебувають в статичному стані, тобто конституційне право закріплює, фіксує різноманітні суспільні відносини, основні принципи організації та функціонування виконавчої влади. А адміністративне право регулює ті самі відносини, але в їхньому розвитку, у стані функціонування, прикладної реалізації, деталізує їх і конкретизує. |
Цивільне право.
|
Спільний предмет регулювання - відносини майнового характеру .
|
Адміністративне право забезпечує регулювання відносин в яких переважають інтереси публічного характеру, а цивільне право – відносини де переважають приватні інтереси. Крім того (за методом правового регулювання) норми адміністративного права регулюють відносини, які будуються на підпорядкованості однієї сторони другій, а норми цивільного права – ті відносини, в яких сторони рівноправні. |
Трудове право.
|
Спільний метод регулювання - нерівноправність статусу суб’єктів, коли одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої.
|
Предмет регулювання. Трудове право регулює відносини працівників як учасників трудового процесу. Адміністративне право регулює управління трудовою діяльністю людей, організацію трудового процесу, державно-службові відносини.
|
Фінансове право. |
Спільний метод регулювання відносин.
|
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі акумуляції та розподілу державою грошових коштів, тобто власне саме фінансові відносини. Адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, організацію роботи фінансових органів.
|
Кримінальне право.
|
Спільний метод регулювання відносин. Характер і спрямованість відповідних заборон.
|
Адміністративне право має найбільше схожого з кримінальним правом щодо відповідальності. І адміністративне і кримінальне право охороняють Обидві галузі права |
Питання адміністративного реформування зайняло свою нішу серед реформаторських процесів в Україні. Фактично, у результаті здійснення адміністративної реформи має бути досягнуто поступове формування раціонального механізму державного управління, який дав би змогу значно зміцнити та підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням, забезпечити участь громадськості у формуванні державної політики. Правовою передумовою для адміністративної реформи в Україні стала Конституції України, прийнята 28 червня 1996 року. Надалі, впродовж п’ятнадцятирічного терміну центральними органами влади вживалися заходи щодо визначення мети та векторів адміністративного реформування в Україні.
22 липня 1998 року Президентом України підписано Указ №810/98 від «Про заходи щодо впровадження концепції адміністративної реформи в Україні». Даним Указом в основу адміністративного реформування системи державного управління закладено основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи. Концепція адміністративної реформи виокремила п’ять напрямів адміністративної реформи:
створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;
формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;
кадрове забезпечення нової системи державного управління;
зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління;
наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Адміністративна реформа, згідно даної Концепції, передбачалась до реалізації у три етапи:
підготовчий, у ході якого мали б бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи;
другий, під час якого запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління;
третій, спрямований на поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів державного управління. Так, до прикладу, 20 лютого 2006 року Президентом України прийнято Указ №140/2006 від «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні», яким зобов’язано Кабінет Міністрів України забезпечити розроблення на основі Концепції, схваленої цим Указом, законопроектів з питань удосконалення державної служби в Україні, насамперед проекту нової редакції Закону України "Про державну службу".
Фактично ж, нової редакції Закону України "Про державну службу" Україна очікує і досі.
20 травня 2010 року Верховною радою України прийнято Закон «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік», яким визначено цілі (підвищення довіри до органів виконавчої влади) та очікувані результати реформування, зокрема – залучення громадян до формування та реалізації державної політики, сприяння впровадженню технологій демократичного врядування; забезпечення відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади, запровадження державної комунікативної політики; спрощення та підвищення якості надання адміністративних послуг; зниження рівня корупції.
На останньому етапі реформування було прийнято ряд таких важливих нормативних актів як:
Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 7 жовтня 2010 року
Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17 березня 2011 року
Про державну службу: Закон України від 17 листопада 2011 року
Про адміністративні послуги: Закон України від 6 вересня 2012 року
З огляду на «публічно-сервісну» домінанту в характеристиці адміністративного права, є підстави визнати об’єктивну необхідність принципової зміни оцінки суспільної ролі й призначення цієї галузі права у функціонуванні публічної влади.
При цьому слід повною мірою керуватися фундаментальною конституційною формулою: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (частина друга ст. З Конституції України). Ця формула означає підпорядкування діяльності всіх державних і правових інститутів суспільства потребам реалізації та захисту прав людини, їх пріоритетність перед іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Головними характеристиками адміністративного права мають стати не управлінська, а тим більше каральна його функції, а такі нові функції, як правозабезпечувальна (що пов’язана із забезпеченням реалізації прав і свобод людини) і правозахисна (яка пов’язана із захистом порушених прав). Саме дві останні найповніше відтворюють обґрунтоване вище «публічно-сервісне» призначення адміністративного права.
Отже, найпомітніша особливість сучасного етапу розвитку і реформування українського адміністративного права полягає в тому, що воно має бути спрямоване саме на утвердження пріоритету прав і свобод людини в усіх сферах її взаємодії з державою, її органами і посадовими особами. В цьому, на наше переконання, і полягає сенс демократизації цієї найважливішої галузі публічного права.
Важливий показник оновлення адміністративного права полягає в суттєвій зміні змісту адміністративно-правового статусу людини. Його оновлення має відбуватися шляхом закріплення в законі не тільки природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід’ємною частиною правового становища громадян у розвинутих країнах світу, а й створенням реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод.
Йдеться також про встановлення так званих реординаційних відносин («реординація», як відомо, є явищем, протилежним «субординації») у стосунках органів виконавчої влади, їх посадових осіб з громадянами (а також у відповідних випадках – з юридичними особами), зберігаючи, зрозуміло, і правове регулювання субординації між ланками і службовцями державного апарату.
Суть реординаційних відносин полягає в тому, що:
з одного боку, громадянам як підвладним об’єктам надаються права вимагати від суб’єктів виконавчої влади належної поведінки щодо реалізації прав і свобод громадян;
з іншого – на зазначених суб’єктів громадянами покладаються чіткі обов’язки щодо неухильного виконання вищезгаданих вимог;
водночас забезпечується суворий режим дотримання суб’єктами виконавчої влади взятих на себе обов’язків за допомогою засобів адміністративного оскарження їхніх актів і дій та судового захисту порушених цими актами або діями прав і свобод громадян.
Відчутне посилення цієї нової риси методу адміністративного права дає підстави загалом говорити про створення якісно відмінного від колишнього адміністративно-правового режиму регулювання відносин між державою, її органами та посадовими особами і громадянами. Ця відмінність полягає в тому, що громадянин мав би стати в певному сенсі «рівноправним» учасником стосунків з державою.
Забезпечення цієї рівноправності має стати стрижнем сучасної адміністративної правотворчості й правозастосування, що потребує комплексного реформування багатьох інститутів українського адміністративного права. Адже випадків, коли встановлюється рівність взаємних вимог і відповідна рівність юридичного захисту сторін адміністративних правовідносин, ставатиме все більше. І саме це, як свідчить світовий досвід, властиво демократичним державам.
Ще один момент, пов’язаний з демократизацією адміністративного права, полягає у все більш широкому регулюванні його нормами такого нового виду діяльності органів виконавчої влади, як надання ними так званих адміністративних (управлінських) послуг громадянам і юридичним особам.
Щодо поняття адміністративних послуг вітчизняна правова наука загальноприйнятої позиції ще не виробила. Більше того, сам термін «адміністративні послуги» поки що не сприйнятий всіма українськими ученими і практиками. Отже, подальша наукова дискусія з цієї проблеми була б тільки на користь і правовій теорії, й правотворчій та правозастосовчій практиці.
Отже, усе сказане свідчить, що назріло реформування адміністративного права, спрямоване на справжню демократизацію відносин між державою і людиною на засадах визнання самоцінності кожної людини, непорушності її природних та інших основних прав і свобод, необхідності втілення в правотворчу і правозастосовну практику ідей верховенства права.
Контрольні питання
Визначте співвідношення адміністративного права з іншими галузями права з ознаками предмету і методу. Наприклад, співвідношення адміністративного права із конституційним правом. Межі спільного - предмет регулювання - виконавча влада. Відмінності у межах спільного: конституційне право впливає на відносини, що перебувають в статичному стані, тобто конституційне право закріплює, фіксує різноманітні суспільні відносини, основні принципи організації та функціонування виконавчої влади. А адміністративне право регулює ті самі відносини, але в їхньому розвитку, у стані функціонування, прикладної реалізації, деталізує їх і конкретизує.
Посилаючись на нормативно-правові акти назвіть мету і цілі адміністративної реформи.
На основі яких нормативно-правових актів проводиться адміністративна реформ?
Як співвідносяться поняття принципи адміністративного права і принципи державного управління? Чи можна вважати їх рівнозначними?
В чому полягає демократизація методу адміністративного права?
Обґрунтуйте тезу: поява нових інститутів «Адміністративні послуги» та «Адміністративні договори» є свідченням демократизації методу адміністративного права.
Нормативно-правові акти
Конституція України від 28 червня 1996 р. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page4
Рекомендована література
Адміністративне законодавство України та його розвиток (нотатки з науково-практичної конференції)// Право України.-2007.-№2.- С.151-155
Колпаков В., Мацелик Т. Предмет адміністративного права : оновлення парадигми // Право України.-2010.-№8.- С.110-114
Лукашова В. Адміністративно-правові принципи в системі місцевого самоврядування у контексті реформування регіонального управління в Україні // Право України.-2008.-№1.- С.21-26
Мельник Р. Система вітчизняного адміністративного права та Євроінтеграція України: до питання пошуку взаємозв’язку // Право України.-2010.-№8.- С.116-120
Мельник Р. Як покращити викладання адміністративного права // Право України.-2010.-№12.- С.228-231
Пахомов І. Проблеми розвитку інститутів адміністративного права України та шляхи їх вирішення // Право України.-2007.-№10.- С.3-8
Полешко А. Стан і перспективи реформування адміністративного права України // Право України.-2007.-№9.- С.123-127
Пухтецька А. Принципи адміністративного права: від радянського до Європейського розуміння // Юридичний журнал.-2010.-№1.-С.63-67
Федорова О. Юридична природа нормативних правових актів органів виконавчої влади України // Підприємництво, господарство і право.-2009.-№4.-С.45-49