МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

В.В. КОСТЮК

ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ

«ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ»

Запоріжжя 2005

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

В.В. Костюк

ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ

«ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ»

Затверджено вченою радою ЗДУ

Протокол № від

Запоріжжя 2005

УДК: 070 (076)

ББК: Ч 612

Тематика семінарських занять та методичні вказівки до вивчення курсу «Теорія та методика журналістської творчості», - / Укладач Костюк В.В. – Запоріжжя : ЗДУ. – 2005.- с.

Посібник містить тематику семінарських занять, методичні вказівки до вивчення курсу «Теорія та методика журналістської творчості». У додатках подано витяги з деяких нормативних документів, що регулюють професійну діяльність журналістів, тематику курсових робіт, довідкову інформацію. Розрахований на студентів спеціальності «Журналістика».

Рецензент Манакін В.М., доктор філологічних наук, професор

Відповідальний за випуск Костюк В.В., кандидат педагогічних наук, доцент

Методичні вказівки

Журналістська діяльність, як відомо, вивчається з різних точок зору як у теоретичному, так і практичному плані.

Курс «Теорія і методика журналістської творчості» помітно відрізняється від інших професійних дисциплін навчального плану. Він орієнтований на те, щоб допомогти студентам засвоїти загальні закономірності журналістики як творчої діяльності у їх практично значимих виявленнях.

Тут розглядається система понять, які відображають журналістську творчість як професійну діяльність зі складною структурою, яка визначає розмаїття професійних обов’язків журналіста.

Мета курсу – підготувати студентів до виконання цих обов’язків на достатньо високому професійному рівні, сформулювати у них стійку професійну уяву та практичні уміння і навички.

Виклад курсу і засвоєння його змісту опираються на сучасні концепції теорії журналістики та практику мас-медіа.

Значна увага надається питанню гуманістичного призначення засобів масової інформації(«гуманістичний вимір ЗМІ»).

Журналістика – це професія, яка заснована на відносинах «людина-людина».

Саме тому діяльність журналіста не можна розглядати відокремлено від його особистих якостей, загальноприйнятих норм поведінки, психологічних аспектів спілкування в системі «журналіст-людина як джерело інформації».

Політичні події в Україні в другій половині 2004 року на перший план висувають і так званий «демократичний вимір» засобів масової інформації. Складовою частиною демократичного суспільства є діалогічні взаємини. Діалог для журналіста, за нашим переконанням, є показником визнання іншої точки зору і необхідністю розмовляти на рівних.

Однак реалії сучасної журналістики свідчать, що це швидше за все теоретичний ідеал, а не реальність.

Усе це готує студентів до ґрунтовного засвоєння теоретичного матеріалу, сприяє кращій орієнтації майбутніх журналістів в особливостях обраного фаху.

Засвоєння цього курсу має сприяти успішному проходженню виробничих практик.

Впродовж навчального року студенти виконують курсову роботу з дисципліни.

Готуючись до семінарського заняття, студенту необхідно спочатку переглянути конспект лекції відповідної теми, прочитати і вивчити матеріал за підручником.

Після цього треба опрацювати рекомендовану літературу, законспектувати основні її положення у формі тез, окремих виписок, що стосуються поставлених питань, визначень. Крім джерел, визначених у цьому посібнику, варто звернутись до найновіших публікацій у виданнях «Журналіст України», «Журналіст», «Вестник МГУ. Серия 10. «Журналистика», «День», «Дзеркало тижня» та інших.

Обов’язковою умовою підготовки до семінарських занять є наявність ілюстраційних матеріалів із реальної журналістської практики (газетні матеріали, фрагменти радіо-, телепрограм). Поряд із матеріалами досвідчених журналістів аналізувати варто і власний творчий доробок.

Теоретико-педагогічні основи журналістської творчості

Журналістика, як молода галузь гуманітарної освіти, на сьогодні відбулась. Про це свідчать відкриття факультетів журналістики у провідних вузах світу, структура дисциплін, тематика викладання тощо. Однак, за переконанням С.Г.Корноносенка, це не стосується педагогіки журналістики. Як стверджує вчений, ситуація склалась незвичайна: сотні людей щодня займаються навчанням студентів, однак цілісна, систематизована уява про те, що таке методика викладання журналістики у вузі, за якими правилами повинен подаватись матеріал і перевірятись його засвоєння, які психологічні механізми сприйняття знань, ще тільки формулюється [1; 24 ].

Немає у науковій літературі також чіткого визначення такого складнодинамічного поняття як журналістська творчість. Це значно ускладнює або й унеможливлює конкретизацію програми розвитку особистості журналіста. Відсутність наукової характеристики цього поняття не дає змоги визначити об’ єктивні критерії й показники журналістської творчості, провести діагностику педагогічного процесу у вузі як засобу стимулювання творчого потенціалу майбутніх працівників мас-медіа.

Заповнення цієї важливої прогалини складає найближчу мету журналістської науки початку нового тисячоліття.

У величезому потоці літератури, присвяченому цьому явищу, немає єдиного підходу до творчості. Однак деякі тенденції загальнофілософського характеру можна виділити. У їх основі лежить співвідношення двох аспектів творчості – свідомого, пов’язаного з діяльністю мислення, і несвідомого, тобто глибшими процесами – тими, що приховані від безпосереднього розгляду (інтуїція, уява і т.п.).

Сьогодні виділяють 3 основні концепції розгляду творчості .

І Ірраціоналістична – творчість – це щось напівсвідоме, це таємнича і непояснювана сила (Ніцше, Шопенгауер).

ІІ Метафізично-механічний підхід – в основі його ряд теорій, які схожі одна з одною. Одна із них – теорія спроб і помилок. Суть її в тому, що творчість – це механічний відбір можливих рішень шляхом відкидання звичних, традиційних схем пошуку.

ІІІ Діалектико-матеріалістичний підхід до розуміння творчості розвивається на основі принципу, який віддає перевагу пізнанню процесів творчості, можливості та розвитку.

Саме цей підхід ми й беремо за основу при розгляді поняття журналістська творчість. Це дає нам можливість стверджувати,що творчість можна пізнати, творчим процесом можна керувати, його можна спрогнозувати.

Журналістську творчість логічно розглядати з позиції специфічної функції будь-якої творчості. Що таке творчість, творча особистість?

Відомо, що життєтворчість характеризує вищу якість життя, кінцеву суть людського існування. А тому ціліснй, системний підхід до аналізу проблеми журналістської творчості передбачає всебічне вивчення такого складнодинамічного утворення як творча особистість.

Ця ідея посідає центральне місце у творчій спадщині Г.С.Сковороди. Філософ неодноразово підкреслював, що кожна людина – це ніби маленький світ, і її так важко пізнати, як відшукати у “всесвітній машині начало”. Він відстоював ідею про єдність людини і природи [2; 40].

Психологічна література характеризує творчу особистість як людину, для якої життєвою необхідністю є потреба в перетворенні, творчий стиль її діяльності.

Саме на таку діяльність,яка перетворює, змінює особисті якості людини, удосконалюючи їх, при безумовному пріоритеті особистості, її самоцінності спирались філософи-космісти М.О.Бердяєв, В.В.Зіньковський, В.С.Соловйов та

інші. Доречно відзначити думку М.О.Бердяєва про те, що творчість завжди є виходом із себе, Я”потрясінням” і піднесенням всієї людської істоти, що направлене до іншого, вищого життя, до нового буття. “Творче покликання людини може здійснитись у різних сферах і в різних професіях, але влсне образ людини-творця не є образ професійний, не є образ вченого чи артиста, політика чи інженера. Творча ідея покликання і призначення людини пов’язана з вченням про дари. Людина не тільки не має права закопувати свій талант в землю, а й повинна героїчно боротися за здійснення свого творчого покликання проти притягуючого вниз соціального повсякдення, сімейного, економічного, політичного, професійного та ін. Це є боротьба не за власні егоїстичні інтереси, а за ідеальний образ людини-творця” [3; 158].

Першим в Україні розкрив вузлові проблеми творчості, пов’язані з природою і критеріями діяльності, методами дослідження процесу творчості, якостей особистості і творчих здібностей, О.О.Потебня. На його думку, характерними для творчої особистості якостями є: фантазія, вигадка, відхід від шаблону, оригінальність, суб єктивність, обширність знань і т.д.[4,5].

Беручи до уваги одну з головних ідей Л.С.Виготського про творчий характер діяльності людини взагалі і враховуючи розроблені ним з даного питання чотири положення, ми проходимо до висновку про те, що творче начало притаманне кожній людині. Саме це дає підстави сверджувати, що при сприятливих умовах життєдіялності кожна людина може стати творчою особистістю.

На думку В.І.Андрєєва, творча особистість – це такий тип людини, якій властива стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творчу активність, що проявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей, які і дозволяють їй досягнути [5].

Доповнює думку про якості творчої особистості А.Н.Лук. У систему якостей творчої особистості він вводить параметри: гнучкість мислення як

здатність швидко переходити від одного класу явищ до іншого; здатність до згортання операції мислення; здатність до аналогії і переносу знань; цільність сприйняття; готовність пам’яті; легкість асоціювання; здатність до оціночних дій, суджень і т.д.[6].

Обидва вчені характерними рисами творчої особистості називають сміливість. Якщо А.Н.Лук виділяє таку більш загальну рису, як сміливість уявлення і мислення, то В.І.Андрєєв конкретизує це поняття як сміливість у постановці проблеми, сміливість і несподіваність у загостренні протиріч, відмова від загальноприйнятих шляхів і засобів вирішення проблеми, завзятість у доведенні запланованого до кінця, не дивлячись на можливість конфліктів з колегами, суспільною думкою.

П.Ф.Кравчук визначає творчу особистість через її потенціал. Творчий потенціал виявляється перш за все у здатності особистості підходити до конкретної справи нестандартно, шукати і знаходити найбільш оптимальні шляхи, ефективні методи вирішення проблем, що виникають [7].

Аналіз вищевказаних джерел дав змогу Я.О.Пономарьову виділити перцептивні та інтелектуальні риси людини з великим потенціалом, такі як: надзвичайна напруженість уваги, висока вразливість, цілісність сприйняття, інтуїція, фантазія, вигадка, дар передбачення, великі знання. До характерологічних особливостей творчої особистості відносяться: відхилення від шаблону, оригінальність та ініціативність, наполегливість, висока самоорганізація, працездатність [8].

Для сучасних дослідників характерним є розгляд творчості в різних площинах: процес творчості, творча особистість, творчі здібності, творчий клімат.

На думку Я.О.Пономарьова, запропоновані багатьма авторами класифікації різноманітних стадій творчого процесу мають такий зміст:

Перший етап (свідома робота) – підготовка, особливий стан, що є передумовою для інтуїтивного проблиску нової ідеї.

Другий етап (несвідома робота) – споглядання, несвідома робота над проблемою, інкубація направляючої ідеї.

Третій етап (перехід несвідомого у свідомість) – натхнення; в результаті несвідомої роботи у сферу свідомості надходить ідея виходу, відкриття.

Четвертий етап (свідома робота) – розвиток ідеї, її кінцеве оформлення і перевірка [8].

Таким чином, творчість ставить собі за мету змінити, створити те, що далеко від нас, що відсутнє. Відображаючи дійсність і націлюючи людей на адекватне її осмислення, журналітика потребує характерних для неї якостей, особливостей психофізичного складу особистості. Саме тому В.Здоровега стверджує, що творчість у журналістиці – це нові оригінальні думки, нові погляди на явища, нові образи, втілені у відповідну досконалу форму [9].

Журналістові варто пам’ятати, що творча особистість вирізняється здатністю постійно ламати звичні рамки досвіду, виявляти проблеми там, де інші їх не бачать. І це не є просто спостережливість, бо “свіжість та проникливість погляду” пов’язані не з гостротою зору чи особливостями сітківки, а є якостями мислення, тому що людина бачить не тільки за допомогою ока. А головним чином за допомогою мозку” [9].

Беручи до уваги те, що у журналістській діяльності виділяють дві основні стадії: пізавальну стадію і стадію написання твору – та враховуючи аналіз основних підходів до природи творчості ми пропонуємо таку дефініцію складнодинамічного утворення. На наш погляд, журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність і донести її до аудиторії так, як вона не може бути побачена і донесена при звичайному сприйнятті.

Отже, знання основних закономірностей творчості необхідне як для забезпечення професійного підходу до журналістської освіти, так і розкриття творчого потенціалу самих працівників мас-медіа.