16

Тема: г.Квітка-Основ'яненко (1778 – 1843) План

1. Г.Квітка-Основ'яненко – перший прозаїк нової української літератури.

2. Сентиментальна і реалістична проза письменника.

3. Бурлескно-реалістичні і сентиментально-реалістичні твори. “Маруся” як зразок сентиментальної повісті. Ідеалізація селянства. Фольклорні мотиви.

4. “Конотопська відьма” – найбільша повість Квітки. Сатира і гумор. Містицизм, комічні ситуації. Гіпербола і гротеск. Головні образи, конфлікт і тема твору.

5. Квітка як російський письменник (“Приезжий из столицы”, “Пан Халявский”). Сатира і гуманістичні мотиви творчості.

6. Особливості драматургії (“Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці”).

1. Г.Квітка-Основ'яненко – перший прозаїк нової української літератури

В історії слобожанських полків, зокрема Харківських, Квітки відігравали велику роль, починаючи з ІІ половини ХVІІ ст. і закінчуючи скасуванням козацької автономії цих полків 1764 р. за Катерини ІІ. Пізніше Г.Квітка-Основ’яненко склав легендарне оповідання про свого прадіда Андрія Квітку, який нібито походив з московського боярського роду й оселився в Києві, де його взяв до себе 1604 р. пан Ясенковський, а донька цього пана прозвала Андрія за красу Квіткою. А. Квітку взяв потім до себе київський воєвода; його донька закохалася в Андрія, вони втекли і одружилися. З купою козаків Квітка оселився в Основі й почав закликати нових переселенців, пропонуючи їм оселитися в Білгородській Криниці, на сучасній Журавлів ці та на горі, де й заснували Харків. Але насправді Квітки не були ні засновниками Харкова, ні навіть Основи під Харковом, бо вони купили будинок у Донців-Захаржевських на початку ХVІІІ ст.

В літописах слобожанський полків рід Квітки згадується вперше 1666 р. В 1703 – 1732 р.р. полковником Харківського полку був син Семена Квітки, Григорій, що дуже дбав про укріплення Харкова проти нападів татар. З документу 1724 р. відомо, що в Харкові була вулиця полковника Квітки. Син Григорія, Іван, був валківським сотником, а потім полковником Ізюмського полку.

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко народився 29 (18 – старим стилем) листопада 1778 р. в при харківській слободі Основа, в багатій і впливовій поміщицькій сім’ї.

Батько, Федір Іванович, походив із знатного роду. Він відзначався лагідною й простою вдачею, був освіченою людиною, дружив з Г.Сковородою, пізніше сприяв заснуванню Харківського університету. Використавши своє знайомство з військовим суддею козачого війська Чорноморського (заснованого запорожцями після зруйнування Січі) Антоном Головатим, Федір Іванович по можливості допомагав колишнім запорожцям влаштовуватись у козацькому війську. Батькові належала слобода Дуванка з 205 підданими (104 чоловіка й 101 жінка). Мати, Марія Василівна Шидловська, була освіченою, але гоноровитою жінкою з крутим характером. Була однією з директрис Харківського інституту шляхетних панночок. Своєму улюбленцю, старшому синові Андрію – при розподілі спадщини було виділено весь маєток. Це дало змогу Андрію зайняти посаду предводителя дворянства Харківської губернії, а пізніше стати псковським генерал-губернатором та дослужитися до чину таємного радника. Мав розкішний будинок з оранжереями, бронзою, дзеркалами й мармуром, мав вигляд палацу. Три сестри були заміжні. Марія, в домі якої згодом жив Григорій, за Зарудним, Єлизавета за Смирницьким і Парасковія за Булавинським.

У дитинстві золотуха кинулась в обидва ока і цілком осліпила бідну дитину. Він осліп, навіть не допомогли медики і знахарі. Грицько став дуже чутливим до музичних вражень. Він грав на клавесинах та флейті. Прозрів він тільки на 5 році життя.

У 12 р. син почав просити батька відпустити його в монастир. Ченцем був рідний дядько Григорія – ієромонах Наркиз, що згодом став настоятелем Курязького монастиря біля Харкова. Та навчав Квітку в Основі чернець Курязького монастиря під керівництвом самого архімандрита. Навчався в школі при монастирі.

Батьки не пустили сина до монастиря і син почав “відбувати службу”. 22 (11) грудня 1793 р. він вступив на військову службу вахмістром лейб-гвардії кінного полку, а 1794 р. перейшов на цивільну службу і був призначений на посаду ротмістра Сіверського карабінерного полку, а 16 (15) січня 1797 р. – Харківського кірасирського полку. Квітка не служив.

На 23 році життя він вступив послушником Курязького монастиря після одруження старшого брата і пробув з перервами близько 4 років. На прохання батька повернувся додому і здоров’я не дозволяло йому прийняти постригу. До кінця життя в його кімнаті стояв аналой з молитовником і завжди горіла лампадка.

Готуючи хатній феєрверк, Г.Квітка-Основ’яненко обпалив собі обличчя й очі внаслідок вибуху пороха, на все життя залишився з синявим плямами на лобі й осліп на ліве око. Незабаром Григорій видужав і почав з’являтися в товаристві.

З документу 1802 р. Г.Квітка-Основ’яненко брав участь у нарадах гуртка, який збирав пожертви на університет (хотіли зібрати 1000000 крб., а зібрали лише 40000 крб.). 20 (18) січня 1805 р. відкрився в Харкові університет.

В 1804 – 1806 р.р. він займався музикою і грав у себе в домашньому театрі. В 1806 р. він востаннє вступив на військову службу до Провіантської комісії міліції Харківської губернії, а в грудні 1807 р. випросився у відпустку у чині капітана.

Недавно було засновано дворянський клуб, спершу Г.Квітка-Основ’яненко був гостем, потім одним з членів-розпорядників і, нарешті, директором танцювального клубу.

На початку 1812 р. відкрився в Харкові постійний міський театр, директором якого незабаром став Григорій до 1816 р. мало не одружився з однією з акторок, відомою красунею Преженківською, але до цього не допустила його матір. Внаслідок зацікавленням Г.Квіткою-Основ’яненком театром з’явилася праця 1841 р. “История Харьковского театра от старинных времён”.

З ініціативи Квітки постало 4 серпня 1812 р. в Харкові „Товариство добродіяння”. Завданням цього товариства було допомогти, не зважаючи на звання, стать і вік. Г.Квітка-Основ’яненко перший подав думку про заснування навчально-виховного жіночого закладу в Харкові. 1812 р. засновано “Харківський інститут благородних дівчат”. 7000 крб. не вистачило на утримання (всього 20 вихованок – по 2 дівчини з бідніших дворянських родин з кожного повіту губернії). В інституті Г.Квітка-Основ’яненко працював до травня 1821 р.

У грудні 1816 р. слобідсько-українське дворянство обрало Григорія маршалком Харківського повіту. Протягом 12 р. виконував обов’язки маршалка, його обирали 4 рази по 3 роки поспіль (1817 – 1829). Несправедливий донос Познанського.

В 1821 р. Квітка-Основ’яненко одружився. 1818 р. з Петербургу до Харкова на посаду класної дами до інституту одна з вихованок Смольного інституту – А.Г.Вульф. Анна Вульф була росіянкою, добре освічена.

На посаді повітового маршалка Г.Квітка-Основ’яненко вклав багато праці в заснуванні кадетського корпусу (ідея Андрія – губерніального маршалка).

В 1825 р. був нагороджений орденом Анни другого ступеня.

Діяльність Г.Квітки-Основ’яненка, як повітового маршалка, закінчувалась виконанням обов’язків губерніального маршалка, під час відсутності брата, який став тоді губернатором Західного краю з початку 1828 р. до 9 квітня. Відмовився від посади через недугу.

У січні 1832 р. дворянство вибрало Г.Квітку-Основ’яненка повітовим суддею (на 9 р.). У вересні 1840 р. його обрано головою Харківської палати кримінального суду на 6 р.

Г.Квітка-Основ’яненко був, крім того, членом заснованого в 1817 р. при Харківському університеті “Товариства наук” (з 9 травня того року) та членом-кореспондентом Статистичного відділу міністерства внутрішніх справ (з грудня 1835 р.).

В 1835 р. Григорій брав участь у влаштуванні Харківської громадської бібліотеки.

В лютому 1841 р. Г.Квітку-Основ’яненка нагороджено золотим перснем, а в грудні наступного року – чином надвірного радника.

В останні місяці життя його вибрали в члени новоутвореного в Харкові Тюремного піклувального комітету. Майже все життя письменник проживав у Харкові чи Основі, в невеличкому будинку свого брата. Не любив міста, його суєти й хаосу. Хвороба тривала 11 днів.

Помер Г.Квітка-Основ’яненко 20 (8) серпня 1843 р. на руках дружини, П.Гулак-Артемовського.