11

Лекція № 2

Тема: Фізичні засоби відновлення працездатності спортсменів

1. Класифікація фізичних засобів відновлення.

2. Види і характеристика гідро процедур.

3. Особливості застосування різних видів душу.

4. Особливості застосування ванн. Мінеральні ванни

5. Оздоровче і спортивне саунування.

1. Класифікація фізичних засобів відновлення.

Фізичні чинники посідають важливе місце у відновленні спортивної працездатності завдяки притаманним їм можливостям поліпшувати кровообіг та стимулювати об­мін речовин у стомлених м’язах. Реалізуючи свою дію через рецептори шкіри і органів дихання, фі­зичні чинники зумовлюють в організмі значну кількість стимулюючих реакцій, поліпшують захисні сили, крово- і лімфообіг, нервову і гумо­ральну регуляцію функцій, сприяють виведенню з тканин зайвих, шкід­ливих продуктів розпаду. Застосування фізичних процедур стимулює про­цес функціонального і структурного відновлення, прискорює загоєння піс­ля ушкоджень, сприяє реабілітації і відновлення фізичної працездатності.

Для ефективного застосування фізичних факторів необхідно знати механізм їх впливу на організм і тканини пацієнта, характер травм і захворювань, їх перебіг, вік і стать спортсмена та його функціональний стан.

Фізичні засоби – поділяють на:

1) природні (сонце, повітря, вода);

2) преформовані за допомогою спеціальної апаратури фізичні чин­ники (їх застосовують у спортивній медицині найчастіше): гідротерапія (душі, ванни), бальнеотерапія (мінеральні води), лазні, тепло – і світлолікування, електролікування, киснева терапія, аероіонізація, баропроцедури, різні види масажу.

Розрізняють засоби переважно загального впливу (душі, загальні ванни, загальний масаж, гідромасаж, лазні, УФО, аероіонізація, електросон, деякі електропроцедури) – діють повільніше і проявляють неспецифічний загальнозміцнюючий вплив, і локального впливу (більшість електропроцедур, часткові ванни, декомпресія, теплові процедури, сегментарний масаж і ін.) – діють швидше, їх призначають після навантаження на окремі групи м’язів.

Засоби загального впливу мають ширший діапазон дії на організм, ніж локальні процедури. Тому адаптація до засобів загальної дії розви­вається повільніше і триває довше. При двохразовому тренуванні в день рекомендують застосовувати засоби локального впливу після 1-го тренування, а засоби загального – після 2-го.

2. Види і характеристика гідропроцедур

Серед фізичних процедур з метою відновлення найчастіше застосовують гідропроцедури у вигляді душів, ванн тощо. В основі гідро- і бальнеотерапії лежать температурний, хімічний і механічний фактори. Регулюючи температуру і тиск води, можна досягти різного відновного ефекту. За температурою розрізняють душі і ванни холодні (до 20°С), прохолодні (21—33°С), індиферентні (34—36°С), теплі (37—39°С) і гарячі (40°С і вище).

Таблиця 1

Робоча класифікація факторів і методів водолікування

Фактори	Методи	Природні або штучні	Способи і форми застосування
Прісна вода	Гідро- терапія	Природні	Купання в відкритих водоймах (річках, озерах), ходьба на босу ногу в холодній воді, по снігу, росі (по Кнейпу)
		Штучні	Обтирання, обливання, укутування
			Душ: дощовий, пиловий, голковий, циркулярний, висхідний, віялоподібний, струменевий, контрастний, каскадний, душ Віші, паровий, душ-масаж, підводний душ-масаж, гідро лазерна терапія.
			Ванни: зі щітками, вібраційний, вихороподібний, різної температури, по Гауфе, по Валінському, контрастні, скипидарні, крохмальні, содові, пінисті, гліцеринові, марганцевокислі. Із відварів рослин: гідрофітотерапія (берези, душиці, кори дуба, ялівцю, м'яти, пшеничних висівок, сінної потерті (по Кнейпу), хвоща польового, череди триколірної, листів волоського горіху та ін.)
			Кишкові промивання: клізми лікарські, клізми сифонні, душ кишковий-висхідний, кишкові зрошення, субаквальні ванни, колоногідротерапія.
			Лазні: російські, сухопарові, турецькі, римські терми, японські; купання в басейнах.
Міне-ральна вода	Бальнео-терапія	Зовнішнє застосування
		Природні	Ванни: 1) газові вуглекислі; 2) власне мінеральні: морські, йодобромні, сірководневі; 3) радонові. Зовнішнє зрошення
		Штучні	Ванни: 1) газово-кисневі, вуглекислі, озонові, азотні, перлинні; 2) власне мінеральні: хлоридно-натрієві, йодо-бромні, сірководневі, бішофітові; 3) радіоактивні - радонові.
		Внутрішнє застосування
		Природні (тільки)	Питне лікування різними природними мінеральними водами; зрошення, інгаляції, тюбаж і дренаж.
Примітка: деякі автори відносять до розділу „Водолікування" - таласотерапію

Вода (її температура, різні домішки) подразнює шкірні рецептори, у результаті чого збуджуються й рецептори нервово-м'язового апарату.

Теплові впливи підвищують обмін речовин, стимулюють кровообіг, поліпшують трофіку тканин. Так, наприклад, при гарячих ножних ваннах (до рівня колін) кровообіг у гомілці збільшується в 6-7 разів у порівнянні з вихідними показниками, тиск в артеріях - в 4 рази. Тепло проявляє також знеболюючу і седативну дію, знижує м'язовий тонус (викликає релаксацію м'язів), поліпшує «розтяжність» сполучної тканини, стимулює імунні процеси (підвищення фагоцитозу) і функцію ендокринних систем.

Місцевий вплив холоду на покриви тіла супроводжується фазними змінами судин. Перша фаза - звуження судин, друга - розширення судин із прискоренням кровотоку в них, фаза активної гіперемії. При місцевому застосуванні холоду спостерігається звуження судин, уповільнюється кровообіг, обмін речовин у тканинах знижується. Місцевий вплив холоду не обмежується локальною реакцією, а проявляється на внутрішніх органах за типом шкірно-вісцеральних рефлексів.

Загальний холодовий вплив є несприятливим чинником, що порушує нормальний функціональний стан організму, його працездатність і опірність захворюванням. Швидкість охолодження різних органів і тканин неоднакова через неоднорідність їх кровопостачання. При різкому охолодженні обмеження кровотоку в м'язах внаслідок спазму судин може бути настільки значним відносно інтенсивності м'язового метаболізму, що викличе важку гіпоксію м'язової тканини з розвитком метаболічного ацидозу.

Не рекомендується плавати в холодній воді (море) після тренувань із метою відновлення спортивної працездатності (зняття стомлення), тому що в цьому випадку ефект від процедури буде несприятливим!

Існують оптимальні температурні межі, при яких наступає збільшення швидкості перебігу деяких біохімічних, і особливо ферментативних реакцій. Для більшості ферментів оптимальною є температура 35— 38 °С.

Наявність шкірно-вісцеральних рефлексів визначає судинну реакцію в органах, що має відношення до тих сегментів шкіри, які піддаються температурному подразненню. Судинна реакція цих органів така ж, як і в судинах шкіри. Наприклад, охолодження шкіри грудей викликає звуження судин легенів, зігрівання поперекової ділянки супроводжується розширенням судин нирок.

Загальні прохолодні процедури полегшують роботу серця, теплі викликають деяке посилення його діяльності, а гарячі різко підсилюють роботу серця й створюють загрозу його перевантаження. Тепловий вплив води сприяє зниженню тонусу, зменшенню перистальтики кишечнику, посиленню секреторної діяльності шлунка, підшлункової залози, поліпшує нирковий кровообіг, виділення сечі.