31. Програмування як елемент державного управління: суть, методи, технологічні етапи та види.

Програми направлені на вирішення стратегічно важливих народногосподарських проблем, які не завжди можуть повністю реалізовані. Програма — поодинокий прояв планомірності в рамках розв’язання локальної проблеми.

Слід розрізняти державні макроекономічні програми (ДМП) розвитку національної економіки загалом як системи і державні цільові програми (ДЦП). Цільова програма орієнтована на розв’язання однієї чикількох соціально-економічних проблем, тоді як макроекономічна програма спрямована вирішувати комплекс завданьекономічного та соціальногорозвитку країни. У цьому сенсі ДЦП є свого роду «одноцільовою», проблемно-орієнтованою ДМП, яка маєбільшвузьку і чітко окреслену цільову зону на відміну від макроекономічної програми того самого рівня. В аспекті даної ознаки ДЦП (державні цільові програми) ближче до відповідного розділу ДМП (державні макроекономічні програми).

Державні макроекономічні програми розробляються на довго-, середньо- та короткострокову перспективу. Складниками її є національна, галузеві та регіональні програми. Програми на довгострокову перспективу охоплюють період до 10-ти років з коригуванням і продовженням планового горизонту через 4—5 років. Програми на середньостроковийперіод (4—5 років) щорокукоригуються і містять обґрунтування цілей та пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які потрібно вирішити на державному рівні. Макроекономічні програми на короткостроковий період (1 рік) розробляються щорічно, як правило, паралельно з проектом державного бюджету.

Відповідно до системного підходу й основних принципів програмно-цільового планування (цільова спрямованість на досягнення кінцевих результатів, комплексність, альтернативність, керованість) послідовність стадій розробки та реалізації ДЦП здійснюється за такою схемою:

1. Ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми.

2. Схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення.

3. Розроблення проекту програми – визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування.

4. Державна експертиза проекту програми.

5. Погодження та затвердження програми.

6. Проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми;

7. Організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням.

8. Звітування про виконання програми.

21. Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.

Судова влада є ланкою державної влади, що відповідно до закону ухвалює рішення, спрямовані на подолання суперечок між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами, а також між юридичними особами, якщо ці суперечки не можуть бути розв'язані в іншому встановленому законом порядку. Окрім того, суди здійснюють тлумачення Конституції і законів.

Відповідно до Конституції України, "судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції" (ст. 124).

Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Верховний суд України є найвищою судовою інституцією при розгляді кримінальних, цивільних та адміністративних справ. Судами першої інстанції у цих справах залишаються районні, а другої інстанції - обласні суди. Одним з принципів структурної організації судової системи є принцип ієрархії - суд вищої інстанції може відмінити рішення суду нижчої інстанції.

Перелік спеціалізованих судів встановлюється Законом України "Про судоустрій". В Україні діє також система арбітражних судів - Виший Арбітражний Суд України та обласні арбітражні суди. Ці суди розглядають майнові та фінансові суперечки між суб'єктами господарської діяльності та іншими юридичними особами.

Система органів прокуратури також заснована на принципі ієрархії від судової системи, спеціалізовані органи прокуратури, як і територіальні органи, підпорядковуються єдиному центру, уособлюваному Генеральною прокуратурою, у складі якої утворюються спеціалізовані колегії.

Перелік спеціалізованих колегій у системі прокуратури встановлюється Законом України “Про прокуратуру”. Сьогодні діють, наприклад транспортні і військові колегії.

Функції судів і прокуратури

Суди загальної юрисдикції в Україні здійснюють правосудця в особливій, встановленій законом процесуальній формі - виносять вироки або виправдовують відповідача (звинуваченого) у справах кримінальних, цивільних, адміністративних.

Арбітражні супи вирішують господарсько-майнові суперечки між юридичними особами; фізичними і юридичними особами

Суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство на підставі Конституції, Кримінального кодексу, цивільного кодексу. Кодексу про шлюб і сім'ю. Кодексу про адміністративні правопорушення тощо.

Конституційний Суд України здійснює такі функції (ст. 147 Конституцій України):

- вирішує питання про відповідальність законів та інших правових актів Конституції України:

- дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Прокуратура України, відповідно до ст. 121 Конституції здійснює такі функції:

- Підтримує державне обвинувачення у суді:

- Представляє інтереси громадянина або держави в суці у випадках, визначених законом:

- Здійснює нагляд за дотриманням законів органами які проводять оперативно-розшукову діяльність; дізнання, досудове слідство, а також щодо виконання судових рішень у кримінальних справах і застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.