2. Порядок розрахунку та мінімальний розмір регулятивного капіталу банку

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності та забезпечення захисту вкладників, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Така ситуація пов'язана з тим, що усі операції банку за їх розміщенням у балансі поділяють на активні та пасивні. Активом (А) банку вважа­ється будь-який об'єкт, котрий або сам по собі приносить банку дохід, або може бути обмінений на інший об'єкт, котрий, у свою чергу, даватиме дохід. Для придбання активів банк використовує кошти його власників, вкладників, кредиторів та інвесторів. Це створює тотожний за сумою обсяг претензій (П) власників цих коштів на активи банку та на дохід, який вони приносять:

А = П. Усі претензії поділяють на дві категорії:

1. контрактні претензії, тобто зобов'язання банку (З) за залученими депозитами, отриманими кредитами та випущеними власними незабезпеченими борговими цінними паперами;

2. залишкові претензії — це фінансовий капітал (К) банку, сплати за залишковими претензіями банк проводить після нового задоволення контрактних претензій.

Виходячи з такого розподілу претензій до банку тотожність банків­ського балансу матиме вигляд: А = К + 3. Звідси К = А - 3. Отже, фінансовий капітал банку відображає залишковий інтерес банку в його активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий капітал - величина, залежна від обсягу активів та зобов'язань. Він потрібен банку на випадок знецінення частини його активів з метою захисту від ситуацій, коли активів не вистачатиме для задоволення контрактних претензій.

Регулювання банківської діяльності за допомогою економічних нормативів передбачає врахування під час розрахунку цих нормативів найбільш стійкої частини фінансового капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та забезпечення захисту інтересів вкладників, фінансової стійкості і стабільності діяльності банків. З цією метою складові фінансового капі­талу залежно від їх здатності змінювати обсяг ділять на дві частини: основний капітал або капітал 1-го рівня, та додатковий капітал або капітал 2-го рівня (рис. 2).

За методикою НБУ і основний, і додатковий капітал коригуються з метою виділення найбільш стійкої частини. Відкоригована частина фінансового капіталу має назву регулятивного капіталу, величина якого розраховується за формулою:

Регулятивний капітал (РК) = Основний капітал (ОК) + Додатковий капітал (ДК) - Відвернені кошти (КВ).

Отже, регулятивний капітал складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал немає стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

1. Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсум­ками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком України.

2. Розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозпо­діленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

• дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

• емісійні різниці.

Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих банком від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

• прибуток минулих років;

• прибуток минулих років, що очікує затвердження;

• результат переоцінки статутного капіталу -з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні.

Названі складові частини включаються до капіталу 1 -го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

• відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

• призначення резервів та фондів і рух коштів цих резервів і фондів окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

• фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

• будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

3. За методикою НБУ загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

• недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями, операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, простроченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

• коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

• капітальних вкладень у нематеріальні активи;

• збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

• збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;

• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

• результат переоцінки основних засобів;

• прибуток поточного року;

• субординований борг, що враховується до капіталу (субординований

капітал).

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб-резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть вклю­чатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку України в разі їх відповідності таким критеріям:

• є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

• не можуть бути погашені за ініціативою власника;

• можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

• дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

При розрахунку загального розміру регулятивного капіталу бан­ку на капітал 2-го рівня (додатковий (ДК) та субординований капі­тал (СК)) накладаються такі обмеження:

1. Загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу:

ДК не більше ОК.

2. Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу, тобто враховується у розмірі, що не перевищує половини основного капіталу:

СК не більше ОК: 2.

3. У розрахунок додаткового капіталу вартість субординованого капіталу включається зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 % від їх первинного розміру протягом останніх п'яти років.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів (суму основного та додаткового капіталу) зменшують на кошти, вкладені (КВ) у балансову вартість таких активів:

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;

• вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

• кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу;

• суму перевищення максимального розміру кредитного ризику на одного інсайдера з контролем;

• суму операцій з інсайдерами на пільгових умовах.

Відрахування із суми основного і додаткового капіталу вартості борго­вих цінних паперів здійснюється з метою упередження ланцюгового банкрутства банків. Вкладення в акції інших банків виключаються з метою уникнення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного для штучного збільшення статутного капіталу. Інвестиції в дочірні ком­панії та істотна участь у статутному капіталі інших установ вважаються екстремально ризикованими інвестиціями. Тому регулятивний капітал розраховується, виходячи із припущення, що вони є збитковими. Це спонукає банки для проведення таких операцій залучати більше капіталу.