2. Урок як основна форма організації навчальної діяльності учнів з української мови. С.23.

Відомо, що без активної участі в навчальному процесі тих, хто навчається, він по-справжньому не здійснюється: Видатний європейський педагог Дістервег про це писав так: «…Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути подані чи повідомлені. Кожен, хто прагне до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Зовні він може отримати тільки спонукання. Тому самодіяльність − засіб і одночасно результат освіти...Те, що людина не набула самостійно, — не її» (Дистервег А. Руководство к об-разованию немецких учителей // Избр. пед. соч. — М.: Учпедгиз, 1956. — С. 118 - 119.). Висловлювання талановитого німецького дидакта повністю стосується уроку і за умови звертання до нього на уроках, привернення уваги учнів до його змісту певною мірою сприятиме мотиваційному забезпеченню навчальної діяльності учнів.

З погляду дидактики, урок є основною організаційною формою шкільного навчання. (Форми навчання в школі: Кн. для вчителя / Ю.І.Мальований, В.Є.Римаренко, Л.П.Вороніна та ін.; За ред. Ю.Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 182 с.), У сучасній дидактиці навчання розглядається як навчальна діяльність, отже урок як основна форма організації шкільного навчання є основною організаційною формою навчальної діяльності (Мойсеюк). Це означає, що в уроці (насамперед в проекті уроку) мають бути забезпечені всі компоненти навчальної діяльності.

Компонентами навчальної діяльності, як і будь-якої діяльності, є мотиви, мета, зміст, навчальні дії, способи дії, які становлять їх операційний зміст, контроль (насамперед самоконтроль), результат і оцінка ((Эльконин Д.Б. Психическое развитие в детском возрасте // Избр. психол. труды / Под ред. В.В. Давыдова, В.П. Зинченко. — М.: Педагогика, 1989. — С. 244-245). Стосовно навчальної діяльності з української мови доречно розмістити основні її компоненти в такій послідовності: М (мотиви) − ЗМ (зміст, мета) — НД (навчальні дії) − СД (способи дії), − О (операції) − М (методи) —— Р (результат) — КСК (контроль, самоконтроль).

Провідними компонентами навчальної діяльності, як і будь-якої діяльності, є мотиви, зміст, мета. У широкому плані головним мотивом організації навчальної діяльності на уроці з будь-якого предмета є реалізація змісту навчання, засвоєння матеріалу, закладеного в темі уроку, досягнення мети організації уроку. У вузькому плані під мотивом навчання розуміють усвідомлення учнями практичної спрямованості вивчення теми. Справді, усвідомлення учнями практичної спрямованості навчального процесу є важливою умовою його мотиваційного забезпечення. Але, як пише Н.Г. Морозова, чи не найважливішим мотивом навчання є інтерес (Морозова Н.Г. Учителю о познавательном интересе. — М.: Знание, 1979. — 470 с.). Під інтересом дидакти насамперед розуміють таке емоційно-естетичне ставлення учнів до предмета, його змісту та самого процесу навчання, яке спонукає до активної пізнавальної діяльності (І.Я.Лернер Учебный предмет, тема, урок. — М.: Знание, 1988. — С.8). Відтак потрібне прогностичне моделювання вчителем відповідних емоційних реакцій, естетичного сприйняття предмета діяльності та самої діяльності, усвідомлення учнями краси та величі української мови, її милозвучності, виразності, сприйняття української мови як національного, духовного феномена, вияву обдарованості, талановитості народу, відчуття її краси та виразності, виховання в учнів естетичного мовного чуття, естетичного мовного смаку. На мотиви впливають також інші чинники. Становлячи системне утворення, мотиви навчальної діяльності суттєво впливають на зміст і характер навчальної діяльності, підвищують її ефективність.

Зміст навчання у широкому плані містить у собі предметні знання, відповідні вміння і навички, розвиток і виховання учнів. На уроках української мови школярі засвоюють певну сукупність мовних і мовленнєвих знань, використовують їх для набуття вмінь, розвивають свої творчі сили і можливості, набувають необхідних особистісних якостей. До змісту уроку української мови входять пізнавальні і практичні дії, а також різноманітний дидактичний матеріал – тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення, на яких відбувається навчання і які одночасно є засобом емоційного і інтелектуального впливу, дають привід для бесід на етичні і моральні теми, для оцінки моральних якостей людини і її вчинків, а отже, для здійснення виховного впливу на учнів. У вузькому плані зміст навчання на конкретному уроці містить у собі зміст, закладений в темі уроку, тобто зміст навчального матеріалу, конкретні знання й уміння з теми уроку.

Розмежовуються і поняття мета уроку і мета організації уроку. На кожному уроці має тією чи іншою мірою досягатися сформульована в програмі з української мови для загальноосвітньої школи мета навчання української мови, отже метою кожного уроку є формування «націо­нально свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції» (Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова. 5–12 класи. – К.: Перун. – 2005. – 176 с.).

Загальна мета навчання української мови досягається, якщо в учнів виховується національно-свідоме ставлення до української мови, розвивається духовність, тобто внутрішній психічний стан дитини, збагачується її моральний світ, відбувається оволодіння духовними цінностями народу, формується естетичне ставлення до світу, виховується сприйняття мови як засобу спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, радості й горя, захопленості й здивування, засобу самовираження, передачі ставлення людини до природи, суспільства, тієї чи іншої ситуації, розвивається мовлення учнів, а отже, й мислення, інтелект, мовленнєва пам'ять, емоційна сфера особистості, мовне чуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатства її мовних засобів, виражальних можливостей,. здійснюється різнобічний розвиток учнів, Отже мета навчання української мови становить системне утворення. Зауважу, що на уроках української мови вихованню учнів приділяється найменша увага, хоча вивчення мовних засобів на метеріалі текстів, уведення в урок завдань виховного змісту дозволило б значною мірою посилити цей компонент змісту уроку.

Модель уроку української мови має забезпечити реалізацію всього комплексу навчальних цілей, формування національно-мовної особистості учня в усіх гранях її прояву. Але кожен урок присвячується вивченню певної, чергової теми. Мета організації уроку визначається його темою. Робота учнів на уроці насамперед підпорядковується осмисленій через зміст теми і конкретизованій в проміжних цілях меті організації уроку. Якщо темою уроку в шостому класі є «Іменник як частина мови», то мета організації цього уроку – «формування в учнів поняття про іменник на основі відтворення, розширення і поглиблення знань учнів з цієї теми, отриманих в початкових класах, удосконалення вмінь і навичок». Метою організації уроку з теми «Розділові знаки в реченнях з однорідни­ми членами і узагальнювальним словом» є формування в учнів умінь і навичок оформляти ці речення пунктуаційно на основі засвоєння необхідних для цього знань.

Отже, стрижнем моделювання уроку виступає мета його організації, вона зумовлюється темою уроку і, осмислена через зміст навчального матеріалу з теми, конкретизується в проміжних цілях, які виражаються у формі «що учні мають знати і що вміти» і відображають дозування навчального матеріалу для його чіткого засвоєння. Не можна, йдучи на урок, виходити з тези «щось з чимось поєднаю і щось з цього вийде»!. Так, метою організації уроку в п’ятому класі з теми «Пряма мова. Розділові знаки при прямій мові» є формування в учнів поняття про пряму мову, вміння користуватися нею у мовленні та забезпечення вмінь і навичок оформляти речення з прямою мовою пунктуаційно на основі засвоєння необхідних для цього знань.

Осмислена через зміст теми мета організації уроку конкретизується в проміжних цілях: що учні мають знати і що вміти.

Учні мають знати:

• пряма мова – це висловлювання якоїсь особи, передане дослівно, без змін;

• пряму мову супроводжують слова автора, які вказують, кому вона належить;

• пряма мова вимовляється підвищеним тоном, слова автора − зниженим і дещо прискореним;

• пряма мова записується з великої літери й береться з обох боків у лапки;

• коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставимо двокрапку;

• коли пряма мова стоїть перед словами автора, після неї ставиться кома або знак питання чи знак оклику, а після них тире;

• слова автора після прямої мови записуються з малої літери.

Учні мають уміти:

• розпізнавати в тексті речення з прямою мовою;

• використовувати пряму мовою в усному і писемному мовленні;

• оформляти речення з прямою мовою на письмі;

• складати висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою;

• виразно читати речення з прямою мовою.

Разом з проміжними цілями досягаються супровідні − цілі розвитку і виховання учнів. До супровідних можуть бути віднесені цілі виховання і розвитку, повторення навчального матеріалу, цілі реалізації міжпредметних зв’язків тощо. Взаємозв'язане досягнення різноманітних цілей уроку суттєво впливає на мотиви навчальної діяльності, оскільки приводить до урізноманітнення навчальних дій, різноманітність запобігає втомі, викликає інтерес, активізує діяльність учнів, а відтак підвищує її ефективність.

Цілі уроку української мови подаються учням у змісті навчальних завдань і досягаються у процесі виконання їх. Система завдань є засобом і одночасно способом керування навчальною діяльністю учнів і спрямована на реалізацію комплексу навчальних, розвивальних і виховних цілей. Мета навчання досягається за умови комплексної побудови завдань, тобто якщо завдання будуються таким чином, що дозволяють водночас досягати проміжних і супровідних цілей уроку. Комплексні навчальні завдання стають свого роду мікроетапами уроку, своєрідною клітиною, актом навчання, виховання та розвитку учнів.

Завдання виконуються на відповідному дидактичному матеріалі. Саме від дидактичного матеріалу насамперед залежить добір супровідних цілей уроку. У методичних працях викладені основні вимоги до відбору дидактичного матеріалу. Дидактичний матеріал, який використовується на уроці, має максимально сприяти досягненню комплексу навчальних цілей, бути змістовним у пізнавально-виховному плані, відповідати віковим особливостям учнів, відображати всі сторони мовного факту, що вивчається, бути цікавим для школярів, сприяти мовленнєвому, емоційному і естетичному розвиткові учнів, а також розвиткові їх читацьких інтересів.

Завдяки виконанню завдань на цікавому дидактичному матеріалі, а саме авторських (адресних) текстах різних типів, стилів і жанрів мовлення уроки української мови мають значно більші можливості для розвитку читацьких інтересів учнів, ніж уроки літератури. Комплексні завдання і дидактичний матеріал до них мають сприяти реалізації власне методичних і загально-дидактичних принципів навчання української мови. (Донченко Т.К. Власне предметні принципи навчання української мови. // Українська мова і література в школі. — 2004. — № 2. — С. 2-4; Донченко Т.К. Реалізація загальнодидактичних принципів у навчанні української мови.// Українська мова і література в школі. — 2006. — № 6. — С.18-24.).

Завдання організовують навчальні дії, спрямовані на формування у школярів знань, навчально-мовних, правописних і мовленнєвих умінь і навичок, а також на розвиток і виховання учнів. Дії виконуються певними способами. Тому оволодіння учнів способами дії як сукупністю операцій, а отже операційною діяльністю, набуває особливого значення.

За допомогою завдань створюються навчальні ситуації. Структурним елементом уроку є чергова навчальна ситуація, тобто його черговий мікроетап, який становить єдність мети і змісту. Таку навчальну ситуацію створює кожне чергове завдання, орієнтуючи учнів на спостереження над мовою і мовленням з метою засвоєння певної дози знань за темою уроку, виховання і розвитку. Якщо розв’язання завдань є складним для учнів, проблемна ситуація все ж активізує їх увагу, мислення, і вчитель може організувати евристичну (пошукову) бесіду, пояснити те, що виявилося складним для учнів, адресувати їх до параграфа підручника. .Йдеться про методи засвоєння знань – спостереження над мовою і мовленням, самостійне вивчення матеріалу за підручником, евристична бесіда, пояснення вчителя.

Методом формування навчально-мовних умінь (розпізнавання мовних одиниць і явищ, їх класифікація, розбір мовних одиниць і явищ) є перетворення знань у спосіб дії як сукупність операцій. Якщо учні засвоюють ознаки тієї чи іншої мовної одиниці, то сукупність цих ознак має скласти спосіб розпізнавання цієї мовної одиниці. Учні мають також засвоїти, що та чи інша ознака або сукупність їх може стати основою класифікації мовних одиниць. Сукупність ознак визначає і сукупність навчальних дій, які складають мовний роз­бір. Ознаки мовної одиниці зумовлюють і її використання в мовленні. Формування правописних умінь (розпізнавання орфограми чи пунктограми й аналіз умов вибору написання) також вимагає перетворення знань (правил) у спосіб дії як сукупність операцій. Вибудовуючи текст певного типу, стилю і жанру мовлення, учні також мають спиратися на знання цих категорій.

Спосіб дії вибудовується на основі знань. Під умінням розуміється така форма діяльності учнів, яка ґрунтується на чіткому усвідомленні знання, дії, її складу, структури. Разом з тим у шкільній практиці вкрай рідко спостерігаються ситуації, коли вчитель орієнтує учнів на перетворення знань у способи дії і дає їм потрібні зразки, хоч знання самі по собі, без їх перетворення у способи дії у всій повноті операцій не працюють на формування умінь.

Завершується навчальна діяльність результатом. Важливим компонентом навчальної діяльності є контроль, під яким насамперед розуміють самоконтроль.

На прикладі уроків з теми «Діалог» (5 клас) і з теми «Звертання» (8 клас) розглянемо, як формулюється і, осмислена через зміст навчального матеріалу теми, конкретизується в проміжних цілях мета організації уроку, як разом з проміжними реалізовується розмаїття супровідних цілей, як впливає на цей процес добір дидактичного матеріалу та способи роботи з ним, як будується система навчальних завдань, які види діяльності, навчальні дії і операції вони організовують.

Тема уроку. Діалог. Розділові знаки при діалозі. 5 клас.

Мета організації уроку: сформувати в учнів поняття про діалог, вміння вибудовувати діалог, виразно читати його і оформляти на письмі..

Учні мають знати:

• діалог передає розмову двох або кількох осіб;

• слова кожного з учасників діалогу називають реплікою;

• кожна репліка діалогу записується з прямого рядка, перед реплікою ставиться тире;

• якщо перед реплікою стоять слова автора, після них ставиться двокрапка;

• важлива роль у діалогічному мовленні належить інтонації: на початку репліки вона підвищується; слова автора вимовляються з пониженою інтонацією, дещо прискореною;

• підвищення інтонації в кінці репліки є характерним для питальних речень;

• пониження інтонації властиве розповідним реченням, яким у діалозі найчастіше передається відповідь на запитання співрозмовника;

• велике значення у діалозі має міміка − рухи м’язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини;

• міміка передає різноманітні відтінки почуттів, ставлення мовця до подій: вона є додатковим засобом спілкування;

• допоміжним засобом спілкування є також жести − рухи людського тіла чи рук, що супроводжують мовлення або замінюють його.

Учні мають уміти:

• розпізнавати діалог у тексті;

• виразно читати діалоги;

• передавати діалоги на письмі;

• продукувати діалоги;

• будувати тексти, використовуючи в них діалоги..

Завдання 1. Прочитайте речення. У чому полягає його особливість? Як має читатися це речення? Поясніть розділові знаки в ньому. Розкрийте зміст прямої мови.

«Ой роде наш красний, роде наш прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є», − говориться в українській народній пісні.

Очікуване виконання.

Подане речення містить пряму мову і слова автора. Пряма мова вимовляється підвищеним тоном, слова автора − зниженим і дещо прискореним. Пряма мова записується з великої літери й береться з обох боків у лапки. Пряма мова стоїть перед словами автора, тому після неї ставиться кома і тире. Слова автора після прямої мови записуються з малої літери.

Подана в реченні пряма мова є приспівом з української народної пісні, яка містить заклик українцям до єднання, Саме з цією метою мовець нагадує українцям слова приспіву. Тільки єдність може забезпечити народові незалежність. Саме з цієї пісні починається збірник «Найкращі пісні України» («Демократична Україна», 1995), другою у збірнику є пісня «Ще не вмерла Україна», яка стала Гімном України.