Філософія техніки

1 . Людські способи освоєння природи: предметна діяльність, культура, історія, час.

Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Предметна діяльність набуває ознак виробництва. При цьому використовуються різні засоби діяльності — матеріальні (знаряддя і т. п.), інтелектуальні (знання, прийоми мислення, розв'язання задач). Система штучно створених засобів діяльності становить техніку, яку можна поділити на техніку матеріальної і техніку духовної діяльності. Одним із показників суспільного процесу є розвиток техніки, її ускладнення, вдосконалення, поява нових її видів. Основні етапи цього розвитку:

знаряддя ручної праці (інструменти);

машини і механізми;

автомати.

Люди творять своє довкілля засобами культури, адаптуючись до нього. Способом пристосування до постійно змінного природного середовища

Своїм практичним ставленням до світу людина стверджує форми свого власного буття в ньому, створює свій особливий світ, відмінний від світу природи, опредметнює його, створює культуру. Культура в цьому вимірі постає як реальне узагальнення олюднення природи людською діяльністю, людина – як носій діяльності (і природна істота), як суб’єкт культури. Ті ж форми праці, осмислені з погляду етапів розвитку людини, є своєрідними формами культури. Таким чином, перше й вихідне визначення культури полягає в розумінні її як усього того, що створене людиною, на відміну всього того, що створене природою. Цим поняттям, так би мовити, проводиться своєрідна розмежувальна лінія між природним світом і світом соціальним, створеним людиною в результаті праці. “Перетворювати” природу, втілювати в ній свої цілі людина може і повинна за законами самої природи і з її допомогою. В цьому суть цілеспрямованого освоєння природи, її соціалізації, олюднення. Саме тому культура і постає як реалізація в природі людських цілей за законами самої природи. Вона – сфера освоєння, олюднення природи людською працею в інтересах розвитку самої людини. Глибинний зміст філософського розуміння культури в тому й полягає, що це поняття фіксує людське ставлення до природи, рівень загальнолюдської значимості речі (предмета), її здатності ніби випромінювати з себе людський сенс, прислуговувати людині як її власне відображення. Зведення всієї історії взаємовідносин природи і людства після його виходу з первісного стану до єдиного етапу без внутрішньої диференціації утруднює не лише розуміння становлення цієї взаємодії, а й головних причин сучасної глобалізації, а, отже, і шляхів та засобів її запобігання. Цікава періодизація, запропонована Г.В.Платоновим, який намагається вичленити провідний елемент, що визначає ставлення людини до природи:

• біогенний - адаптаційний, присвоюючий;

• техногенний - частково перетворюючий: а) аграрний;

б) індустріальний;

• ноогенний - системноперетворюючий.

Історія - це діяльність людей, котрі прагнуть реалізувати свої цілі, і все, що відбувається в ній - результат кожної конкретної людини, яка має інтереси, цілі і здійснює свій історичний вибір - іноді в екстремальній ситуації.

Час : Енгельс виділив такі основні періоди розвидку людства:

• дикість - період переважного присвоєння готових продуктів природи; штучно створені людиною продукти слугують, головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння.

• варварство - період введення скотарства та землеробства, період оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності.

• цивілізація - період оволодіння подальшою обробкою продуктів природи, період промисловості у власному смислі цього слова і мистецтва.