8. Договірна теорія права як вираження природніх потреб людини.

Договір – це раціональна форма консенсусу з приводу певних норм.

Договірне право – це раціоналізований спосіб вирішення конфліктних та проблемних питань. Договірне право – це досягнення консенсусу, тобто обмірковування спільного смислу, погодження про правило взаємодії. У суспільному договорі спостерігаються раціоналістичні тенденції.

9. Право як справедливість.

Право завжди справедливе і є носієм справедливості, яка, власне, тому і справедлива, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність. Діяти справедливо означає діяти правомірно, відповідно до загальних і рівних вимог права. (Приклад- давньогрецька богиня Феміда).

Справедливість – це самовияв, самосвідомість, самооцінка права, водночас і правова оцінка всього неправового. Іншого принципу, окрім принципу права, справедливість не має.

Заперечення правового характеру і сенсу справедливості , призводить до того, що за справедливість можуть видавати якесь неправове начало: вимоги зрівнялівки чи привілеїв певним категоріям осіб... у кожній системі суспільних відносин є особливі інтереси і домагання, а тому вони повинні отримати у праві своє справедливе формулювання, задоволення і захист. А це можливе тому що справедливість не зливається з нимим, а піднімається над ними і на єдиних терезах правової регуляції і правосуддя зважує й оцінює їх формально - рівним,а тому і справедливим для всіх мірилом.

10.Правова реальність,правовий простір і час.

Розрізняють широке й вузьке розуміння поняття «правова реальність».. У першому випадку під правовою реальністю розуміють усю сукупність правових феноменів: правових норм, інсти­тутів, наявних правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо. У другому випадку (тобто у вузькому розумінні) до правової реальності зараховують тільки базові правові реалії, щодо яких всі інші правові феномени виявляються похідними, і тоді під правовою реальністю представники нормативізму розуміють правові норми, представники соціологічного напряму – правовідносини, психологічного – правові “емоції”.Правова реальність- дозволяє подати право як особливий світ і спосіб людського буття. Таким чином, зміст проблеми правової реальності полягає у з’ясуванні питан­ня про буття права, тобто його укорінення в людському іс­нуванні.

категорії “час” у правовому вимірі, тобто дослідження проблеми співвідношення часу і правової системи, виявлення форм часу, які стосуються останньої, у тому числі особливої форми часу, що утворюється явищами правової дійсності, розкриття її змісту, природи. правовий час – особлива форму часу, властиву правовій дійсності.

Правовий простір -сфера сусп. відносин, урегульована правом. Залежно від того, якою системою права регулюються відповідні сусп. відносини, виділяють «національний правовий простір», «європейський правовий простір», «загальносвітовий правовий простір» тощо. Поняття «правовий простір» є категорією рухомою. Воно може розширюватися чи звужуватися залежно від сусп. потреб і за необхідності чи відсутності прав, регламентації тих чи ін. сусп. відносин. Оптим. обсяг правового регулювання цих відносин є свідченням якості П. п. Термін «правовий простір» близький до терміна «сфера правового регулювання».