Філософія права.

1. Філософія права в структурі філософського знання, її функції.

Філософія права – розділ філософії , що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.

Предметну сферу сучасної філософії права визначають проблеми природи і сутності права, йогос пецифіка та особливості, співвідношення права з іншими соціальними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо.

Як самостійна, теоретична загальнонаукова дисципліна філософія права виконує певні загальнонаукові функції методологічного, гносеологічного, аксіологічного характеру.

2. Світоглядні основи та структура філософії права.

Структура філософії права: - онтологія ( виникнення права та його норми); - гносеологія права (вивчає розуміння права людиною та розуміння прав та обовязків); - феноменологія (вивчає право як духовний феномен); - антропологія (відповідає на питання які чинники природи людини є в основі права); - праксеологія (вивчається практична функція та дія права на людину); - аксіологія (вивчає систему цінностей на основі яких самоорганізовуються правові відносини).

Виникнення права – свідчення того, що людська свідомість стає раціоналістичною. Теорія права – це теорія цінностей. Будь-яка правова теорія спрямована на людину як цінність. Світоглядний зміст філософії права спрямований на людину. Право – це узагальнення природи людини у теорії. В основі формування теорії права перебувають антропологічні особливості людини. Таким чином право виникає традиційним шляхом спроб і помилок.

3.Співвідношення філософії, моралі та права. Право як соціально-духовне явище. (добра воля) внутрішнє – примус – зовнішнє (страх, обовязок)

Людина 1 – дія/мораль, закон – людина 2Основне завдання філософії права – пошук найбільш оптимальної теорії взаємодії. Щоб спільнота була справедливою, повинна бути система чеснот.. основне завдання філософії права та її предмету – полягає у пошуку систтеми чеснот та цінностей, які мали би бути в основі ідеї права. Право можна пояснювати з тоски зору тлумачення його як соціально духовного явища. Пошук філософії права спрямований на виявлення загальноприйнятих духовних феноменів, які б на антропологічному та феноменологічному рівні були основою людської інтеграції. Основне завдання філософії права – пошук найоптимальнішого інтегрального соціального гуманізму. Засадничий принцип права – принцип довір до закону. Для існування права повино бути підгрунття, якими є світоглядні принципи. Філософія права має два основні вектори: добровільність і примусовість.

Філософія права повинна на рівні духовного явища оптимізувати суспільні відносини, направляти волю субєкта до виконання норм права через примус або обовязок. Право буде таким, якою (на якому рівні) є правова свідомість.

4. Співвідношення природніх і правових законів.

Природний закон – це сталий, необхідний, повторюваний звязок між явищами. Вони є істинними і самодостатніми, відображаєть субстанційні основи буття і є представниками природнього звязку явищ і відображають причиннно-наслідкові звязки. Природний закон – закон який впливає на людину та суспільство незалежно від усвідомлення цих законів. Суспільство в певній мірі може вважатися безпосереднім наслідком природи.

Суспільні ж закони є штучними – вони є релятивними. Тому для існування права необхідний субєкт як носій цього закону.

Основна відмінність: реалізація правового закону із необхідності передбачає наявність субєкта. Право діє в межах субєктивних відносин (міжундивідуальних). Проблема співвідношення природніх та правових законів вимагає при своєму вирішенні щоб субєкт перетворився на соціальний інститут. Принцип самоорганізації права (в тому випадку якщо кожен субєкт права перевтілиться на ідею права). Право характеризує супстанційні установки. Правові закони – це універсальна норма на основі якої досягаються стійкі необхідні звязки між соціальними субєктами. Право – це соціальна норма, що спрямована на втілення певних принципів, зокрема справедливості. Закон – це інструмент права, шлях втілення права. Відмінності:

1.закон є формальне явище а право реальне. Законодавча норма абстрагована відсубєктивності, є універсальна та всезагальна, а право передбачає субєктивність в оцінці порушеної норми.

2. закон відображає абсолютність правових відносин, оскільки всі є рівними перед законом. Право передбачає відносніть правопорушень.

3. для закону характерна позитивність, а для права інтуїтивність. Закон – документальний акт, а право грунтується на сумлінні та інтуїції людини.

4.властивість закону – логічність, доказовість. А права – етичність. В законі можлива помилка – можна підтосувати факти. Право: має бути відчуття вини. Право не помиляється у визначенні винуватця. 5.закон – це техніка виконання справедливості, а право навпаки висловлювання ідеї справедливості. Закон є обовязковим щодо права, а прово щодо закону є добровільним